Раді Вас бачити!

Гейзел

Вечір того дня був наповнений якимись ледь помітними флюїдами. Після візиту до старої ворожки, в повітрі витала дивна суміш цікавості й легкого хвилювання. Емілі давно спала, а ми з Сесілією сиділи у вітальні, і я помітила, як вона раз у раз поглядає на вікно, ніби виглядаючи ту саму стару гілку.

— Ти справді думаєш про те дерево? — запитала я, усміхаючись.

— Так — вона підійшла до вікна й обережно відсунула край фіранки. За темним склом нічого не було видно. — Це ж так моторошно. Коріння далеко, а тінь довга. Що б це могло означати?

— Можливо, нічого, — спробувала я її заспокоїти. — Просто слова старої жінки.

Але в її очах я бачила не звичайну цікавість, а щось глибше, майже тривогу. Тоді я підійшла до неї, обійняла ззаду і поцілувала в шию.

— Забудь про це, — прошепотіла я. — Зараз є лише ми.

Вона розвернулася і подивилася мені в очі. В її погляді була не лише ніжність, а і якась нова грайливість. Вона провела пальцями по моїй щоці, потім опустилася до шиї, розстібаючи ґудзики моєї сорочки.

— А що є "ми"? — прошепотіла вона у відповідь, її дихання стало гарячим і нерівним.

Я ніжно потягнула її за руку, ведучи до спальні. Місячне світло заливало кімнату сріблястим сяйвом, кидаючи довгі тіні на стіни. Сесілія зупинилася посеред кімнати, її очі сяяли в напівтемряві. Вона повільно зняла мою сорочку, її пальці ледь торкалися моєї шкіри, викликаючи ніжні мурашки.

Потім я обережно розстебнула її легкий халат, і він безшумно впав на підлогу. Вона стояла переді мною, така крихка і водночас така сильна у своєму бажанні. Я провела руками по її плечах, по її витонченій спині, відчуваючи, як вона здригається від моїх дотиків.

Наші поцілунки цього вечора були іншими. Довгими, глибокими, такими, що забирали подих. Ми досліджували кожну частинку тіла одна одної, ніби відкриваючи нові, невідомі раніше території. Її руки блукали по моїй шкірі, її нігті ледь помітно дряпали спину, змушуючи мене стогнати від задоволення.

Коли я увійшла в неї двома пальцями, це було не просто фізичне злиття. Це було повернення додому, до єдиного місця, де я відчувала себе по-справжньому цілісною. Її тіло відповідало на кожен мій рух, її стогони звучали як музика, і в цей момент не існувало нічого, крім нас двох, сплетених у шаленому танці пристрасті під тихий шепіт нічного моря.

Зі щоденника Сесілії

18 вересня 1963 року. Корнуолл.

Ми отримали листа від мами. Вона пише, що вони з татом хвилюються, але раді, що мені краще біля моря. Джуліан їм сказав, що ми з Гейзел вирішили пожити тут деякий час, бо місцевий клімат корисний для мого здоров'я. Вони, здається, повірили. Або удають, що повірили.

Іноді мені здається, що все це — велика гра. Складний спектакль, де кожен грає свою роль. Але в нашій маленькій корнуольській виставі є одна незаперечна правда — моя любов до Гейзел. І я знаю, що вона відповідає мені взаємністю. А заради цього почуття я готова грати свою роль до кінця.