Раді Вас бачити!

Гейзел

Після тієї ночі, після нашої відвертої розмови, щось незворотно змінилося. Напруга спала, а на її місці з'явилася нова, тепла і трохи ніякова близькість. Ми почали вчитися бути поруч одна з одною по-новому.

Наступні дні були напрочуд теплими для листопада. Сонце було м'яким, а повітря — свіжим. Сесілія почувалася краще, її настрій був рівним, і вона навіть почала більше їсти. В один з таких днів, після обіду, вона подивилася у вікно і тихо сказала:

— Мені б хотілося подихати повітрям. Справжнім.

Моє серце стислося від ніжності. Але я побоялася везти її аж у сад — земля була ще вогкою після дощів.

— А як щодо чаювання на балконі? — запропонувала я. — Там зараз, мабуть, дуже добре.

Її очі спалахнули.

— Чудово! Давай так і зробимо.

Ми приготували все разом. Я заварила її улюблений бергамотовий чай, а вона дістала з шафи найкращий порцеляновий сервіз. Я допомогла їй одягнути теплу вовняну кофту, і ми вийшли на величезний кам'яний балкон, що виходив на пожовклий сад.

Ми сиділи, загорнувшись у пледи, пили гарячий, ароматний чай і мовчали. Ми просто були поруч. Сонце гріло обличчя, а легкий вітерець доносив запах прілого листя. Це було так просто. І так прекрасно. Я дивилася на її профіль, на те, як вона, заплющивши очі, підставила обличчя сонцю, і відчувала, як у грудях розливається дивне, тихе тепло.

Сесілія

Наша розмова з Гейзел, яка відбулася кілька днів тому, нічого не вирішила, але змінила все. Важке, невисловлене питання, що висіло між нами, нарешті було поставлене. І хоча чіткої відповіді не було, сама її чесність зняла з моїх плечей величезний тягар сорому. Вона не відштовхнула мене. І це дало мені нову, незвідану свободу. Свободу не лише бажати, а й просто просити. Наприклад, про таку дрібницю, як ковток свіжого повітря.

Коли я сказала, що хочу вийти на повітря, я не очікувала, що вона погодиться. Але вона не просто погодилася. Вона перетворила це на маленьке свято. Наше чаювання на балконі.

Я сиділа, загорнувшись у плед, і відчувала на щоках дотик теплого сонця. А поруч сиділа вона, і я чула її тихе дихання, відчувала ледь помітний аромат лаванди, що йшов від її шкіри. Ми не розмовляли. Слова були не потрібні. Вперше за довгі місяці я не почувалася пацієнткою чи калікою. Я почувалася просто жінкою, яка п'є чай на сонці поруч з іншою жінкою.

Я подивилася на неї. Вона дивилася на сад, і сонце грало в її темному волоссі. І в цю мить я зрозуміла, що цей момент — простий, тихий, без жодного дотику, — був, мабуть, найінтимнішим з усіх, що між нами були. Це була близькість не тіл, а душ. І вона була неймовірно солодкою.