Раді Вас бачити!

Гейзел

Наступного ранку леді Агнес попросила мене сходити до місцевої аптеки. Потрібно було забрати нові ліки по рецепту від доктора Армстронга і поповнити запаси катетерів та інших дрібниць.

— Прогуляйтеся, Гейзел, — сказала вона, даючи мені гроші. — Вам треба дихати свіжим повітрям.

Двадцять хвилин, що відділяли маєток від найближчого села, здалися мені ковтком справжньої свободи. Я йшла вузькою стежкою, що вилася уздовж старої кам'яної огорожі, і з кожним кроком гнітюча атмосфера дому ніби відпускала мене. Повітря було прохолодним і чистим, воно пахло вогкою землею та димом із далеких димарів. Низьке жовтневе сонце вже не гріло, але заливало все навколо м'яким, золотавим світлом. Під ногами густо шурхотіло багряне та золоте листя, і цей звук був найкращою музикою після тиші маєтку.

Аптека виглядала так, ніби час у ній зупинився років п'ятдесят тому: темні дерев'яні панелі, високі шафи з рядами скляних пляшечок, на яких були написи латиною, і густий, специфічний запах ліків. Я передала рецепт літньому аптекарю в білому халаті, він мовчки зібрав усе необхідне в паперовий пакет, і я вийшла на вулицю.

У мене ще був час. І я побачила її — яскраву, сучасну вивіску, що була білою вороною серед старовинних кам'яних фасадів: Wimpy.

Я чула про ці нові заклади, що з'являлися по всій країні — щось на кшталт американських закусочних, де все було яскравим і швидким. Цікавість перемогла. Всередині було світло і гамірно. Червоні вінілові диванчики, столики, вкриті пластиком, і в повітрі — неймовірний, солодкуватий запах смаженої цибулі та м'яса. Я сіла за стійку, замовила собі "Wimpy бургер" та каву, і відчула себе героїнею американського кіно. Мені подали його на тарілці, з ножем і виделкою, і це було так по-англійськи дивно. Але він був дивовижно смачним. Смак був простим і чесним: гаряча яловича котлета, м'яка солодка булочка, гострий присмак смаженої цибулі та крапля томатного соусу. Це був смак звичайного, нормального життя.

І коли я доїдала останній шматочок, то раптом подумала про Сесілію. Про її прісний курячий бульйон і відварену рибу. Вона така складна, така колюча, — подумала я. — Але, може, це тому, що їй так давно ніхто не робив простих, приємних речей?

Ця думка була настільки простою і ясною, що я сама собі здивувалася. Не роздумуючи, я підійшла до стійки.

— Вибачте, можна мені ще один такий самий, але з собою?

Я сховала теплий, загорнутий у папір пакунок глибоко в сумку, наче це була контрабанда. Повертаючись до маєтку, я відчувала себе змовницею, і це було напрочуд приємно.

Сесілія

Вона повернулася з міста з великим паперовим пакетом з аптеки. Все як завжди. Поставила його на комод і вже збиралася вийти, але раптом зупинилася.

— Сесіліє... я вам дещо принесла, — її голос звучав трохи невпевнено, майже винувато.

Вона підійшла ближче і дістала з іншої сумки теплий пакунок, загорнутий у вощений папір. Коли вона його розгорнула, по кімнаті розлився запах, якого я ніколи тут не чула. Запах смаженого м'яса, цибулі, теплого хліба.

— Що це? — здивовано прошепотіла я.

— Це бургер. Просто котлета у булці. Я подумала, що вам, мабуть, набрид курячий бульйон.

Я дивилася на неї, потім на цей дивний "бургер". Я чекала на підступ. На жалість. Але в її погляді не було нічого, окрім легкої нервозності, наче вона боялася, що я розсерджуся.

Вона поклала його на тарілку і простягнула мені. Я обережно взяла його в руки. Він був теплим, трохи жирним. Я відкусила шматочок. І це було... неймовірно. Смак був таким яскравим, таким насиченим. Солоним, солодким, м'ясним — все одночасно. Це була повна протилежність усій тій лікарняній їжі, якою мене годували останні пів року.

Я з'їла все до останньої крихти, і вперше за довгий час я відчувала не просто смак, а справжню, чисту насолоду від їжі. Ми не говорили. Вона просто сиділа на стільці й дивилася, як я їм. І в її погляді була тиха, тепла усмішка.

Коли я закінчила, вона забрала папір.

— Це буде наша маленька таємниця, — сказала вона.

І я кивнула. Наша. Маленька. Таємниця. І це було навіть смачніше за сам бургер.