Раді Вас бачити!

Гейзел

День почався з несподіванки. Після сніданку до моєї кімнати зазирнула леді Агнес, що було рідкістю.

— Гейзел, до міс Сесілії сьогодні вдень завітають друзі, — повідомила вона, нервово перебираючи перли. — Будь ласка, допоможіть їй підготуватися. Потрібно, щоб усе виглядало... пристойно.

Коли я передала цю новину Сесілії, я вперше побачила на її обличчі таку суміш емоцій: паніку, хвилювання і щось схоже на радісне передчуття. Броня байдужості дала тріщину.

— Друзі? Хто саме? — запитала вона.

— Ваша мати не уточнила.

Ми провели ранок у дивній, майже сестринській метушні. Вона попросила мене допомогти їй обрати сукню. Я відчинила величезну шафу з темного дерева, яка була вбудована у стіну. Всередині, наче армія привидів з минулого життя, висіли десятки суконь: бальні, коктейльні, літні.

— Ось цю, — вказала вона на сукню кольору слонової кістки з тонкого шовку, з довгими рукавами та мереживним комірцем. — Вона досить вільна.

Я допомогла їй одягнутися. Це було дивне відчуття — торкатися не шкіри під час процедур, а гладкої, прохолодної тканини. Я розчесала її волосся, уклавши його м'якими хвилями на плечах. Вона навіть попросила трохи пудри. Коли я закінчила, вона подивилася на себе у дзеркало і на мить, лише на одну мить, я побачила в її очах ту дівчину, якою вона була до аварії.

Рівно о третій прийшли гості. Я внесла тацю з чайним сервізом і побачила їх: двох дівчат, яскравих і гучних, як папуги, і високого, елегантного молодого чоловіка.

— О, Сесі, люба! — вигукнула одна з дівчат.

Я поставила чай на стіл, і, відчуваючи себе абсолютно невидимою, мовчки вийшла, тихо зачинивши за собою двері.

Сесілія

Пенні, Еллі та Алістер. Звісно, це були вони. Мої найкращі подруги та старший брат Еллі. Вони увірвалися до моєї кімнати, принісши з собою вир звуків і запахів з іншого світу: сміх, дорогі парфуми, ледь відчутний аромат сигаретного диму.

Вони намагалися поводитися нормально. Пенні розповідала останні плітки, Еллі — про свої заручини, Алістер — жартував. Але я бачила їхню незручність. Я бачила, як вони уникають поглядом моїх майже нерухомих ніг під тонкою ковдрою, як їхні очі бігають по кімнаті, затримуючись на медичному обладнанні біля ліжка. Вони говорили про вечірки, про поїздки, про майбутнє, а я сиділа у своєму ліжку, наче королева на троні у вигнанні, і розуміла, що більше не є частиною їхнього світу.

Я дивилася на Алістера. Він був таким же красивим, як я його пам'ятала. Та ж сама впевнена посмішка, ті ж самі іскри в очах. Рік тому я була в нього закохана. Я знала, що мала б відчувати зараз, побачивши його: прискорене серцебиття, тремтіння в колінах. Я чекала на це. Але нічого не було. Я дивилася на нього, як на гарну картину в музеї. Приємно, але не зворушує.

Мій погляд ковзнув до подруг. Вони сиділи близько одна до одної на дивані. Еллі розповідала щось смішне, і Пенні, сміючись, поклала їй руку на коліно. Простий, дружній жест. Раніше я б не звернула на нього уваги. Але тепер... Тепер я бачила все інакше. Я бачила тепло цього дотику, його природність. Я думала про руки. Про те, як руки Пенні лежать на коліні Еллі. І про те, як руки Гейзел торкалися мого тіла.

Коли вони пішли, залишивши по собі шлейф чужих запахів і відчуття спустошеності, я довго лежала в тиші. В голові панував хаос. Я намагалася уявити, як Алістер цілує мене. І нічого не відчувала. Лише холод. А потім я згадала, як кілька днів тому палець Гейзел, змащений лубрикантом, торкнувся мене. І по моєму тілу миттєво прокотилася знайома гаряча хвиля, змушуючи низ живота солодко стиснутися.

Контраст був таким різким, таким очевидним, що я ледь не розсміялася від жаху і подиву. Все перевернулося. Те, що мало б бути правильним, стало порожнім. А те, що було немислимим, соромним і медично необхідним, виявилося єдиним, що змушувало мене відчувати себе живою.