Раді Вас бачити!

Гейзел

Минуло кілька днів. Ми з Сесілією існували у новому, крихкому світі, збудованому на читанні "Буремного перевалу" та довгих, обережних розмовах. Стіна між нами не зникла, але в ній з'явилися двері, в які ми обидві боялися, але хотіли зазирнути.

У четвер перед вечірнім чаєм, коли я сиділа у своїй кімнаті, занотовуючи показники Сесілії, у коридорі пролунав телефонний дзвінок. Економка покликала мене, сказавши, що це "моя подруга з Оксфорда". Моє серце стислося.

— Гейзел? Привіт, — голос Сари був стурбованим. — Я просто хотіла дізнатися... як ти? Ти... поговорила з леді Агнес? Ти шукаєш нове місце?

— Привіт. Ні, — тихо відповіла я, озираючись на порожній коридор. — Я... я поки що не можу. Тут все... складно.

На іншому кінці дроту запанувала важка тиша. Я чула, як Сара зітхнула.

— Я так і знала, — сказала вона, і в її голосі не було докору, лише втома. — Я так і знала, що ти не зможеш просто піти. Ти надто відповідальна. Тому я дещо зробила.

Я слухала, затамувавши подих.

— Я знайшла у нас в бібліотеці одну книгу. Стару, ще довоєнну. "Довідник сучасної жінки". Там є все — від догляду за дитиною до... ну, всього іншого. Анатомія, гігієна, поради. Звісно, все написано з погляду шлюбу, але... там є схеми. Пояснення. Можливо, якщо ти будеш знати більше, тобі буде легше. І їй теж.

— Саро...

— Я розумію, що ти не можеш знову приїхати. Я можу заїхати сама сьогодні ввечері, коли буду повертатися додому. Я передам тобі пакунок біля воріт, щоб ніхто не бачив.

— Але ж...

— Не хвилюйся, я все продумала, — перебила вона. — Щоб не викликати підозр, я загорну її в обкладинку від кулінарної книги. "Сто рецептів з Йоркширу". Та й рецепти ті теж покладу. Безпечніше не придумаєш. Будь біля головних воріт о восьмій.

Після розмови я відчувала суміш вдячності та страху. Книга. Відповіді. Можливо, це саме те, що мені потрібно.

Рівно о восьмій, тепло закутавшись у пальто, я вислизнула з дому. Холодне листопадове повітря обпалило щоки. Я чекала у темряві біля масивних кованих воріт. Незабаром я побачила світло фар її маленького автомобіля. Вона зупинилася лише на мить.

— Тримай, — сказала вона, простягаючи мені важкий пакунок через вікно. — Будь обережна, Гейзел, будь ласка.

І вона поїхала, розчинившись у темряві, а стояла, притискаючи до грудей книгу, яка могла все змінити.

Сесілія

Вона була дивною весь вечір. Замисленою, трохи нервовою. Після телефонного дзвінка вона стала ще більш відстороненою, а близько восьмої вона зайшла до мене.

— Мені потрібно вийти на кілька хвилин, — сказала вона. — Просто подихати повітрям.

Це було дивно, але я лише кивнула.

Я потихеньку, щоб не впасти, підійшла до вікна і дивилася, як її маленька постать у темному пальті йде по алеї, освітленій єдиним ліхтарем. Вона йшла до воріт. Навіщо? Вона когось чекала?

Я бачила, як біля неї зупинилася машина, бачила, як вона щось взяла у водія. А потім машина поїхала, а вона ще довго стояла у темряві, перш ніж повернутися до будинку.

Вона нічого мені не сказала, коли повернулася. Але я знала, що вона щось принесла. Щось важливе. Щось, що було її таємницею. І хоча я згорала від цікавості, я не запитала. Я просто чекала, бо знала, що рано чи пізно вона мені все розповість. Наша нова, крихка довіра будувалася саме на цьому — на вмінні чекати.