Раді Вас бачити!

Гейзел

Після масажу ми обидві відчули, що межу перейдено. Мої руки зрадили обіцянку Сарі, а тіло Сесілії... її ледь помітний рух сказав більше за будь-які слова. Тепер між нами висіло не просто незручне знання, а щось набагато глибше, щось, що потребувало осмислення, але лякало своєю невідомістю.

Я намагалася знову відгородитися професійною маскою, але відчувала її погляд на собі — уважний, запитливий, майже благальний.

Після сніданку Сесілія попросила почитати. "Буремний перевал" лежав на тумбочці, його обкладинка вже трохи потріпалася від частого використання. Коли я взяла книгу до рук, то згадала день, коли гуляла по Оксфорду. Маленький брусочок лавандового мила, який я тоді купила, досі лежав у моїй кімнаті, загорнутий у папір. Я користувалася ним сьогодні вранці, і тепер його терпкий, заспокійливий аромат, такий не схожий на стерильні запахи цього дому, залишився на моїх руках, на сторінках книги. Він змішувався з повітрям кімнати, створюючи дивну, майже інтимну атмосферу.

Сьогодні читання йшло інакше. Кожне слово про пристрасть, про кохання, що межує з ненавистю, про заборонені почуття звучало як віддзеркалення нашої власної ситуації. Коли Кеті та Хіткліфф зустрічалися поглядами, здавалося, що це дивимося одна на одну ми. Кожне зітхання одного героя відгукувалося ледь чутним зітханням іншої.

Раптом Сесілія тихо промовила, не відриваючи погляду від стелі:

— Він любив її до божевілля, правда?

Я закрила книгу, відкладаючи її на тумбочку. Її запитання не стосувалося літературного персонажа.

— Кохання може бути різним, Сесіліє, — обережно відповіла я.

Настала довга пауза. Здавалося, навіть повітря у кімнаті завмерло в очікуванні.

— А ви... ви коли-небудь кохали когось так сильно, Гейзел? — її голос був ледь чутним, майже шепітливим. — Вашого колишнього хлопця?

Я відчула, як мої щоки спалахнули. Я ніколи не думала про це. Принаймні, не в такому контексті. Моє життя було присвячене навчанню, роботі, мрії про майбутнє. Для кохання просто не було місця. Навіть з Артуром це було радше приємне дозвілля, а не щось глибоке. Ми просто були молодими й проводили час разом.

— Я... я не знаю, Сесіліє, — чесно відповіла я, відводячи погляд. — Мабуть, ні.

Знову запанувала тиша. Але ця тиша вже не була напруженою. Вона була... задумливою. Наче ми обидві поринули у власні думки, намагаючись знайти відповіді на питання, які так і не були озвучені вголос. А аромат лаванди все ще витав у повітрі, нагадуючи про щось ніжне, але поки що неможливе.

Сесілія

Її холодність після поїздки до Оксфорда зникла. Але натомість з'явилася якась інша напруга. Я відчувала її внутрішню боротьбу під час масажу, і це пробудило в мені надію. Вона не байдужа.

Сьогодні, коли вона читала "Буремний перевал", кожне слово знаходило відгук у моїй душі. Історія Кеті та Хіткліффа здавалася дивно знайомою у своїй інтенсивності та забороненості.

Аромат лаванди від її рук був таким ніжним, таким... особистим. Здавалося, цей запах належить тільки їй. Він створював відчуття інтимності у цій напруженій тиші.

Коли я запитала про кохання, я справді хотіла знати. Чи здатна ця холодна, стримана дівчина на глибокі почуття? Її чесна відповідь здивувала мене. "Мабуть, ні".

І в цей момент я відчула дивну суміш жалю і... полегшення. Жалю — бо вона, можливо, ніколи не відчувала цього всеосяжного почуття. І полегшення — бо це означало, що її ставлення до мене не могло бути продиктоване минулим коханням чи розчаруванням. Це було щось нове. Щось лише між нами.

Після її відповіді ми надовго замовкли. Але ця мовчанка не була незручною. Вона була сповнена лише м'яким ароматом лаванди, що витав у повітрі. Здавалося, ми обидві занурилися углиб себе, намагаючись знайти назву тим складним, невизначеним почуттям, що народилися між нами у цьому закритому світі.