Раді Вас бачити!

Гейзел

Весь залишок дня після нашої маленької змови з бургером пройшов у незвично легкій атмосфері. Ми навіть разом дочитали розділ "Буремного перевалу", і Сесілія кілька разів тихо усміхнулася моїм коментарям. Крига між нами танула, і я вперше відчула надію, що, можливо, ми зможемо стати якщо не подругами, то хоча б союзницями у її боротьбі.

Ця надія розбилася вщент рівно о дев'ятій вечора.

Коли я почала готувати все для вечірніх процедур, то відкрила новий паперовий пакет з аптеки й дістала звідти стерильний катетер. А потім завмерла. Він був не таким. Помітно товщим, грубшим. Я швидко перевірила інші. Вони всі були однакового, неправильного діаметра. Аптекар, мабуть, переплутав розмір. Моє серце впало. Було надто пізно, щоб бігти в аптеку. А процедуру пропускати було не можна.

Я підійшла до її ліжка, відчуваючи, як повертається знайома напруга.

— Сесіліє, тут... невелика проблема, — почала я, і вона одразу насупилася. — В аптеці мені дали не ті катетери. Вони трохи більші за діаметром.

— Більші? — перепитала вона, і в її голосі з'явився метал. — Наскільки більші?

— Ненабагато, але ви можете відчути різницю. Мені дуже шкода. Завтра зранку я одразу ж їх поміняю, але сьогодні... нам доведеться використати ці.

Вона нічого не відповіла, лише щільно стиснула губи й лягла на спину. Це було гірше за крик. Це була мовчазна, холодна лють.

Процедура перетворилася на жах. Там, де раніше мої рухи були легкими та точними, тепер мені доводилося докладати зусиль. Я бачила, як вона морщиться від болю, як її пальці стискаються в кулаки. Мені було огидно від самої себе. Кожен міліметр був вторгненням, насильством. Вся та крихка довіра, яку ми побудували вдень, руйнувалася на моїх очах.

Коли все скінчилося, і я почала наносити крем, вона різко відсторонилася.

— Не треба. Йдіть.

— Але, Сесіліє, вам буде легше...

— Я сказала, йдіть! — випалила вона. — Ви не могли навіть перевірити, що вам дали? Як можна бути такою неуважною?!

Я мовчки зібрала свої речі й вийшла. Надія, що розквітла вдень, зів'яла, залишивши по собі лише гіркий присмак провини.

Сесілія

Вперше за багато місяців я чекала вечора без страху. Наш секрет із бургером створив між нами щось нове. Коли ж вона читала, я слухала не лише історію, а ще й її голос, і він мене заспокоював. Я подумала, що, можливо, не все так погано.

Яка ж я була наївна.

Її слова про "не ті катетери" повернули мене з небес на землю. На ту саму брудну, болючу землю, де моє тіло — це проблема, яку треба вирішувати.

Це було боляче. Не просто дискомфортно, а по-справжньому боляче. Гострий, розриваючий біль, який змусив мене зціпити зуби, щоб не закричати. Я відчувала себе шматком м'яса, який намагаються проткнути тупим предметом. І робила це вона. Та сама дівчина, яка годину тому сміялася разом зі мною.

Коли вона потягнулася до мене з кремом, я не витримала. Її дотик, який ще вдень здавався мені майже приємним, тепер був огидним. Це був дотик людини, яка щойно завдала мені болю.

Я накричала на неї. Звинуватила в неуважності. А потім побачила в її очах образу і провину. Частина мене розуміла, що це не її вина. Але інша, більша частина, була сповнена гіркоти та розчарування.

Вдень у нас був маленький, крихкий світ, де ми були просто двома дівчатами з таємницею. А ввечері моя хвороба, моє покалічене тіло, знову все зруйнувало. І я ненавиділа її за це нагадування. Я ненавиділа себе. І я ненавиділа весь світ.