Раді Вас бачити!

Гейзел

Наступного дня після обіду ми знову повернулися до нашого нового ритуалу. Я сіла на стілець біля ліжка Сесілії й продовжила читати "Дерево плюща". Ця година стала найспокійнішою частиною доби. Мій голос рівно лунав у тиші, а Сесілія лежала з заплющеними очима, і я не знала, спить вона чи просто слухає. Це створювало крихку, але відчутну атмосферу миру.

Сьогодні вона зупинила мене наприкінці розділу.

— Гейзел, — тихо промовила вона, не розплющуючи очей.

— Так?

— У вас є хлопець?

Питання застало мене зненацька. Воно було таким звичайним та особистим.

— Ні, — відповіла я. — Зараз немає.

— А був?

— Був, — я злегка усміхнулася спогадам. — Ми разом вчилися у школі медсестер. Його звали Артур.

— І що сталося? — її допитливість була невблаганною.

— Він отримав хорошу посаду в Лондоні. Ми писали листи якийсь час, але... відстань усе ускладнила. Просто якось скінчилося.

— А... те саме у вас було?

Я відчула, як мої щоки спалахнули. "Те саме". Я точно знала, що вона має на увазі.

— Сесіліє, це не дуже пристойне питання.

Вона розплющила очі, і в них не було ані краплі збентеження. Лише холодна, допитлива логіка.

— Чому ж? Ви щовечора торкаєтеся мене там, де ніхто ніколи не торкався. Ви знаєте про моє тіло більше, ніж я сама. Гадаю, у нашому становищі розмови про пристойність не мають сенсу.

Її слова вдарили точно в ціль. Вона мала рацію. Які можуть бути секрети чи сором'язливість після всього, що відбувалося у цій кімнаті? Я важко видихнула.

— Так. Було кілька разів.

Вона на мить замовкла, обдумуючи мою відповідь.

— І вам... сподобалося?

Я згадала ті кілька незграбних зустрічей з Артуром. Це було тепло, трохи страшно, і дуже швидко.

— Так, — збрехала я.

Це було непогано, — подумала я про себе. — Але точно не так, як про це пишуть у таких романах, як цей.

Сесілія

Я слухала її голос, але сьогодні слова книги проходили повз мене. Я думала про минулу ніч. Про її палець. Про ту дивну, гарячу хвилю. Що це було? Мені потрібно було дізнатися. А вона була єдиною, хто міг мені хоч щось пояснити, сама того не знаючи.

Мої питання були прямими, можливо, навіть грубими. Але мені було байдуже. Я бачила, як вона почервоніла, як намагалася сховатися за правилами пристойності. Але я знала її слабке місце. Наша вимушена близькість. Я натиснула, і вона здалася.

Вона сказала "так". У неї це було. Кілька разів. І їй сподобалося.

Ці прості відповіді відкрили для мене цілий новий світ. Світ, про який я не мала жодного уявлення. Коли вона пішла, я довго лежала, дивлячись у стелю і прокручуючи в голові нашу розмову.

Я була цнотливою. Звісно, я це знала. У моєму світі дівчата виходили заміж цнотливими. Я цілувалася лише двічі. Одного разу з Джуліаном, сином батькового партнера, після гри в теніс. Його губи були мокрими й невмілими, і я не відчула абсолютно нічого. Іншим разом було трохи краще, але все одно — нічого схожого на те, про що писали в книгах.

А те, що я відчула вчора... Це не було схоже на поцілунок. Це було щось набагато сильніше. Глибше. Вона сказала, що їй сподобалося з її Артуром. Але в її голосі я не почула захвату. Просто констатація факту. А те, що відчула я... Це було не просто "непогано". Це було так, ніби моє тіло вперше за довгі місяці ожило. І ця думка, це порівняння, бентежило мене ще більше.