Спочатку:
На сторінку книги
Глава 2. В очікуванні Дем’яна та його принцеси Вікторії
Наші дні...2019 р
острів Санторіні, село Фінікія
Життя у Фінікії текло своїм чередом, розміреним, як прибій Егейського моря, але для родини Мітракіс кожен день був сповнений турбот і надій. Таверна «У Сотіріса та Ніхан», незважаючи на всі зусилля господарів, рідко була заповнена до країв. Це пояснювалося як розташуванням осторонь від найшумніших місць, так і скромним бюджетом, що не дозволяв наняти більше працівників або оновити інтер'єр.
Сотіріс проводив години на кухні, готуючи свою знамениту мусаку та свіжу рибу, а Ніхан з невтомною енергією зустрічала рідких гостей, підтримувала чистоту в кімнатах нагорі й знаходила час для роботи вчителькою у місцевій школі — професію, яку вона ділила з Еленою, сестрою Сотіріса. Ці дві жінки, гречанка та кримська татарка, православна й мусульманка, стали справжніми подругами, розділяючи радощі та печалі як на роботі, так і вдома. Часто після уроків вони разом йшли до таверни, обговорюючи шкільні справи і, звичайно, новини своєї великої родини.
Краса Ніхан — це гармонія традицій та внутрішньої сили. Її темні, мигдалеві очі, глибокі, як нічне море, завжди випромінюють мудрість прожитих років і ніжну турботу про родину. Високі вилиці та тонкий, акуратний ніс надають її обличчю шляхетних рис, а легкий засмаглий відтінок шкіри, теплий, як сонце над Фінікією, підкреслює її зв’язок із землею предків.
Її волосся — густе, довге, кольору стиглого каштана, з золотистими відблисками, коли сонце торкається його під час ранкової молитви. Іноді вона збирає його у традиційну хустку, легку та повітряну, а іноді залишає розпущеним, дозволяючи вітрам Егейського моря грати з ним, наче з шовком.
Рухи Ніхан плавні й точні, сповнені гідності — чи то в момент, коли вона готує для родини пахлаву, ніжно розкачуючи тісто, чи коли її рука лагідно поправляє хустку доньки. У її поставі відчувається сила жінки, вихованої традиціями, але вільної у своїй любові та відданості близьким.
Її голос м’який, але впевнений, він наповнює дім теплом, ніби мелодія старовинної кримськотатарської пісні. Коли вона говорить, її слова несуть у собі терпіння, повагу і розуміння того, що всьому є свій час, а мудрість приходить із прийняттям.
Її краса — це не лише зовнішність, а й світло, що йде зсередини. Це ті риси, які роблять її жінкою, у якій поєднуються ніжність матері, стійкість хранительки родинного вогнища та благородство спадкоємиці давніх традицій.
Новини приходили здалека. Антоніс дзвонив з Кіпру, розповідаючи про роботу в кафе у дядька Василіса. Василіс, брат Сотіріса, давно оселився на Кіпрі разом із своєю грецькою дружиною Георгією, відкривши власну справу. Він із задоволенням давав племіннику роботу, проте життя на Кіпрі теж вимагало зусиль, і великих грошей Антоніс відправляти не міг.
Ще далі, в Україні, досягав успіхів Дем’ян. Працюючи лікарем у елітній лікарні, він здобув повагу й стабільність, про які на Санторіні можна було лише мріяти. Його дзвінки завжди приносили гордість, змішану з тугою за рідним домом. А його майбутній шлюб з принцесою Вікторією додавав ще більшого контрасту між їхнім простим життям у Фінікії та майбутнім, що чекало їхнього сина. Батьки дбайливо зберігали рідкісні фотографії Вікторії, іноді сумніваючись, чи справді все це відбувається.
Ті, хто залишився на острові, допомагали як могли. Старший Янніс з родиною живали неподалік. Маноліс, нещодавно одружившись на своїй коханій Соні, старався бути поруч, допомагаючи в таверні або з ремонтом. Сергіос був правою рукою батька. Доньки — Раджва, Ельміра, Дінара, Айше, Медіна, Кая — кожна вносила свою лепту у домашні справи. Вони вчилися, допомагали Ніхан з прибиранням і готуванням, а у рідкісні вільні хвилини сиділи біля моря, мріючи про своє майбутнє. Марія, незважаючи на свою сліпоту, мала дивовижну інтуїцію й спокій, часто стаючи тим тихим центром, навколо якого збиралася родина у моменти сумнівів чи втоми. Її глибока віра, що відрізнялася від віри більшості її сестер, мирно уживалася під одним дахом, будучи просто ще одним кольором у цьому яскравому сімейному букеті.
Мудра і глибоко вірна мати Сотіріса, бабуся Фотінія, була негласною опорою родини. Вона рідко втручалася у щоденні справи, проте її присутність відчували всі. Сидячи у своєму улюбленому кріслі, перебираючи четки або просто споглядаючи море, вона втілювала стійкість і прийняття. До неї приходили за порадою, і вона завжди знаходила потрібні слова, засновані на вірі та життєвому досвіді. Вона бачила своїх внуків, Дем’ян , що вирушив у чужі країни, знала про наречену-принцесу і, можливо, у своїй мудрості розуміла більше, ніж хто-небудь інший, про звивисті шляхи долі.
Незважаючи на бідність і труднощі, у домі Мітракіс завжди панували любов і підтримка. Розмови за вечерею, сміх дітей, спільні турботи та надії зв’язували їх міцніше будь-яких багатств. Вони були родиною — грецькою й кримська татарка, православною й мусульманською, місцевою й міжнародною, що жила своєю унікальною історією на прекрасному, але непростому острові Санторіні, із поглядом, спрямованим і на сині води Егейського моря, і на далекі країни, де їхні сини будували своє життя, а також на, здавалося б, недосяжні королівські палаци, що могли стати їхнім новим домом. І щоранку, відкриваючи двері таверни, Сотіріс і Ніхан вірили, що цей день принесе удачу і наблизить їхні мрії до реальності.
Вітер, що ніс солоний запах моря, прослизав крізь відкриті вікна села Фінікія. Сім'я Мітракіс жила в ритмі сонця, гомону ринку і тихих вечірніх розмов, але цього разу все було інакше. У домі панувала нервова метушня — всі чекали Дем'яна.
Сотіріс ходив взад-вперед по двору, даючи накази молодшим:
— Манолісе, перевір, чи все готово в гостьовій кімнаті. Айше, допоможи матері з вечерею.
Ніхан, спокійна, але схвильована, розмішувала тісто для традиційного пирога, сподіваючись, що він нагадає синові про дім. Вона знала — він повернеться зміненим. Україна забрала його в далекі землі, у світ лікарень і холодних зим, але вона сподівалася, що Санторіні все ще живе в його серці.
Антоніс, що працював у дядька Василіса на Кіпрі, писав повідомлення у сімейний чат:
— Порадуйте мене: Дем'ян хоч трохи нервує перед приїздом?
Старший брат Янніс жартував:
— Якщо він не нервує, то це погано. Забув, як тут люблять розпитувати?»
Підготовка до зустрічі йшла не тільки у будинку, але й у серцях. Всі розуміли, що кожен приїзд Дем'яна — це не просто зустріч, а перевірка зв'язків, нагадування про коріння, спроба поєднати минуле з теперішнім.
Чи впізнає він усе так, як колись? Чи зможе знайти себе між двома світами?
Дем’ян, весь у передчутті та трохи спітнілий від хвилювання й жаркого сонця Санторіні, міцно стискав кермо. На його обличчі, прихованому за темними окулярах, грала задоволена посмішка. Поруч із ним, наче скарб, сяяла принцеса Вікторія. Вона дивилася на нього з приємною та милою усмішкою, в якій крізь усе проступала дивовижна чистота й прозорість, немов у кришталево чистої води. Вона більше не була в Катарі, де її зобов'язував суворий королівський дрес-код. Тут, на грецькому острові, Вікторія була одягнена просто: у рожевій майці, лавандових шортах та рожевих окулярах, які надавали їй пустотливого вигляду. Вона пила воду, намагаючись впоратися з незвичною острівною спекою, але її серце шалено билося від хвилювання.
Коли вони їхали звивистою гірською стежкою, що вела до Фінікії, попереду з'явилися перші ознаки життя: отари овець, що мирно паслися на схилах. Це означало, що село вже зовсім близько, і Дем’ян відчув, як у грудях наростає хвилювання. Він знав, що там, серед зруйнованих, але незламних будинків, його вже чекають.
Позаду, у розкішному позашляховику, прямували її сестри та кузини, являючи собою разюче видовище для сонної грецької громади. З нею приїхали її рідні сестри-принцеси: Сафія, Еліс, Мія, яка, попри подорож, з усмішкою погладжувала округлий живіт, чекаючи на близнюків, а також Віолетта та Сабіна. Вони були не просто свитою, а підтримкою та родиною для Вікторії у її настільки сміливому рішенні.
Серед них була й принцеса Махр, двоюрідна сестра Вікторії, представниця впливової династії аль- Шаф. Вона була племінницею еміра Ібрагіма та донькою шейха принца Таміна, рідного брата Ібрагіма. Нещодавно Махр пережила важке потрясіння: її розкішний шлюб із принцом Умаром, який був справжньою казкою та пишним весіллям, розпався всього через рік через його зраду. У цей важкий період саме її двоюрідні сестри, включно з Вікторією, стали для неї справжньою опорою. Їхня підтримка та розуміння допомогли Махр пережити біль розлучення, і тепер вона їхала з ними, знаходячи розраду в їхній компанії та новій місії Вікторії.
Також у автомобілі прямувала двоюрідна сестра Вікторії, принцеса Васмія. Старша донька великого шейха принца Джаміля від його другої дружини-палестинки. Великий шейх Джаміль був рідним братом еміром Ібрагімом. Васмія була надзвичайно красива і до того ж була лікарем-ветеринаром. Коли вона почула, що її кузина Вікторія знайшла своє кохання і їде знайомитися з батьками Дем'яна, це анітрохи її не збентежило. Васмія була щиро рада за Вікторію, адже вона ніколи не поділяла снобізму щодо людей не королівської крові. У неї була своя ветеринарна клініка, і вона активно виступала як принцеса Катару за захист тварин, використовуючи свій статус для благородних цілей.
Разом із ними їхала і племінниця Вікторії, принцеса Адіті. Це була найкрасивіша юна дівчина років сімнадцяти, з чорними та довгими волоссям і виразними карими очима. Вона була донькою шейха принца Діми від його першої улюбленої дружини Мохена із поважної королівської сім'ї. Адіті давно мріяла побувати в Греції, дізнатися щось нове, і ця поїздка була для неї втіленням давньої мрії.
Вікторія з нетерпінням чекала моменту знайомства з рідними Дем'яна. Це був не просто візит, а початок нового життя, де вона розділятиме радощі та прикрощі родини, яку тепер вважала своєю. Прибуття королівського кортежу, нехай і скромного за палацовими мірками, але все ж такого, що складався з принцес, безперечно стане подією для Фінікії та для сім'ї Мітракіс.
Їхній автомобіль обережно переступав вузькі бруківки села Фінікія. Місцеві жителі, зібравшись біля старовинних будинків, на другому поверсі яких майоріла білизна, уважно спостерігали за незвичним карваном гостей. Серед натовпу вирізнялася молода і прекрасна дівчина на ім’я Анна — двоюрідна сестра Демьяна, що вже зустрічала рідних із теплом у серці.
Анна із захопленням помітила, як Дем'ян, виходячи з машини, ввічливо допомагав Вікторії, відкриваючи для неї двері. Вікторія, все ще у стильних рожевих окулярах, ступила на землю з грацією, яка миттєво привернула увагу і викликала шепіт подиву серед присутніх: кожен говорив, яка чудова та неординарна дівчина прибула разом із Дем'яном.
Незабаром до машини приєдналися й сестри Вікторії, що розпочали розвантаження багажу. Після довгої дороги всі гості, змучені спека та дорога залишалися без сили, тішачись прохолодною водою, що допомагала боротися з жаром острова. У цей момент Анна з лагідною усмішкою окликнула всю родину Дем'яна, яка вже з нетерпінням чекала довгоочікуваної зустрічі.
У повітрі відчувалася магія моменту: кожен деталь — від дрібниць сільського побуту до пристойних жестів дембля, — зливалася в гармонійне свідчення злиття традицій і нових початків. Схоже, що цей день обіцяв стати новою сторінкою у великій сімейній казці, де старовинні традиції зустрічаються з майбутніми мріями та надіями.
Коли шум міської метушні змінився тихим шелестом, що свідчив про наближення села Фінікія, усі рідні Дем'яна завмерли в передчутті довгоочікуваної зустрічі. Вузька брукована вуличка, уздовж якої старовинні будинки з білизною, розвішаною на другому поверсі, тихо мерехтіли на сонці, стала сценою для цієї важливої події.
Анна, красива молода дівчина і двоюрідна сестра Дем'яна, першою вийшла назустріч гостям. Зі щирою посмішкою вона простягнула руку до Вікторії і промовила:
— Ласкаво просимо до нашого дому.
Тут же почалася низка зустрічей, що відображала всю теплоту сімейних уз. Спочатку мати Дем'яна, чия доброта й щирість були відомі кожному в рідному домі, підійшла першою, щоб особисто зустрітися з принцесою Вікторією. Вона ніжно обійняла гостю, ніби передаючи їй частинку домашнього затишку й тепла. Потім вийшов Сотіріс, з уважним і турботливим поглядом зустрічаючи нову знайому, і, нарешті, підійшли сестри та брати Дем'яна разом з їх дружинами, радісно вступивши в діалог і вітальними словами заявивши, що Вікторія тепер стала частиною їхньої великої родини.
Дем'ян, гордий і трохи схвильований, вийшов з машини, акуратно зачиняючи дверцята, і сам приєднався до зустрічі. Усе навколо наповнилося легким пожвавленням: місцеві жителі, що спостерігали за цією сценою біля вузьких будинків, почали перемовлятися про те, яка дивовижна й неординарна дівчина приїхала разом із Дем'яном.
Так, під м'яким світлом призахідного сонця і на тлі неспішного ритму Фінікії, відбулося щире знайомство двох світів. Кожен жест, кожне тепле слово підтвердили, що цей день стане новою главою в сімейній історії, де традиції та майбутнє переплітаються в єдине ціле.
Коли всі рідні вже тепло вітали Вікторію, вечір продовжувався, і до святкування зустрічі додалася ще одна важлива деталь. Здалеку, не поспішаючи, наближалася тиха постать, яка одразу привернула увагу всієї родини. Це була Марія — улюблена сестра Дем'яна, мила й трохи сором'язлива, з рудим коротким волоссям і блакитними очима, які вже п'ять років не бачили світу. Попри втрату зору, вона вміла відчувати навколишній світ і дбати про себе з дивовижною самостійністю.
Щойно Марія наблизилася до гурту, вона відчула теплий дотик Вікторії. Ця м'яка, доброзичлива зустріч стала для неї довгоочікуваним знаком: голос Марії, тихий, але впевнений, ніжно промовив, що «Дем'ян багато розповідав про тебе». Вікторія, зі щирою посмішкою та відкритим серцем, тепло її прийняла, ніби зустрічаючи давню подругу.
Не гаючи ані хвилини, Марія провела Вікторію до будинку, де вже чекали інші рідні. Підготовлений Марією подарунок — скромний, але щиро обраний знак уваги — став символом теплоти й взаєморозуміння, що панували в цій великій родині. Усі сестри Дем'яна, зібравшись разом, супроводжували гостю, доповнюючи атмосферу дружніх обіймів і сімейного затишку.
Так, у цю трепетну мить, коли стародавні традиції зливалися з надіями на майбутнє, кожна зустріч, кожне слово й кожен дотик підтверджували, що для родини Дем'яна немає чужих сердець — усі вони об'єднані однією щирою любов'ю та повагою.
