Раді Вас бачити!

Гейзел

Візит лікарів був призначений на вівторок. Весь ранок у домі панувала тиха, нервова біганина. Леді Агнес кілька разів заходила до кімнати, щоб переконатися, що все "виглядає пристойно", чим лише посилювала напругу. Сесілія була блідою і мовчазною, але в її погляді я бачила не апатію, а рішучість. Ми були командою, і це відчуття додавало сил нам обом.

Доктор Вейкфілд виявився повною протилежністю доктору Армстронгу. Він був молодим, енергійним, з чіпким, уважним поглядом. Він довго розмовляв із Сесілією, розпитуючи не лише про біль, а й про її відчуття, про те, що вона може, а що — ні. Потім почався огляд. Він був довгим і виснажливим. Я допомагала Сесілії виконувати вправи, підтримувала її, коли вона втрачала рівновагу, і з кожною хвилиною відчувала, як зростає моя повага до її впертості. Вона не скаржилася, лише закушувала губу від болю.

Нарешті, коли все скінчилося, доктор Вейкфілд сів і, дивлячись на свої записи, сказав:

— Динаміка позитивна.

Я побачила, як Сесілія затамувала подих.

— М'язи не атрофовані, рефлекси є. Це означає, що нервові шляхи не пошкоджені безповоротно. При правильній, інтенсивній реабілітації, я думаю, ми зможемо досягти значного покращення.

Він призначив новий комплекс вправ, набагато складніший за попередній. А потім повернувся до мене.

— І масаж, — сказав він. — Це вкрай важливо. Щодня, після вправ. Глибокий, інтенсивний масаж попереку, сідничних м'язів та задньої поверхні стегон. Це необхідно для стимуляції кровообігу і запобігання контрактурам. Я покажу вам основні прийоми.

Він почав пояснювати, показуючи на анатомічному малюнку, які саме м'язи потрібно розминати, з якою силою і в якій послідовності. Я слухала, професійно киваючи, але всередині все хололо. Сідничні м'язи. Верхня частина стегон. Це була територія, набагато інтимніша за будь-яку медичну процедуру, що були до цього. Це був дотик, що межував з пестощами. І цей медичний наказ лякав мене набагато більше, ніж будь-яка її істерика. Бо він давав офіційний дозвіл на близькість, якої я, підсвідомо, вже почала боятися.

Сесілія

Я ненавиділа огляди. Ненавиділа відчувати себе експонатом, набором пошкоджених кінцівок. Але сьогодні було інакше. Гейзел була поруч. Її присутність, її тиха підтримка, те, як вона тримала мене за руку, коли було особливо боляче, — все це давало мені сили. Я виконувала накази цього нового лікаря, змушуючи своє тіло працювати, тому що я була не одна.

Його слова "динаміка позитивна" прозвучали, як музика. Надія. Справжня, невигадана надія, яку я не відчувала з перших днів після аварії. Можливо, я не приречена. Можливо, є шлях назад.

А потім він заговорив про масаж. І назвав частини мого тіла, які він хотів, щоб вона масажувала. Сідниці. Стегна. Я відчула, як мої щоки спалахнули. Це було так... відверто. Так інтимно. Але це сказав лікар. Це було "лікування". Це було "необхідно".

І ця думка принесла дивне, збочене полегшення. Це давало мені дозвіл. Дозвіл хотіти її дотиків. Більше не потрібно було вигадувати виправдання, не потрібно було чекати на випадкові спалахи під час процедур. Тепер її руки будуть торкатися мене, довго, глибоко, і це буде частиною мого одужання.

Я подивилася на Гейзел, яка серйозно слухала інструкції. Чи розуміла вона, яку владу дає їй цей рецепт? Я не знала. Але я знала одне: відтепер найважливіша частина дня для мене наступатиме не ввечері, а зранку, одразу після виснажливих вправ. Бо саме тоді її руки будуть моїми. І це передчуття було солодким, забороненим і неймовірно хвилюючим.