Дістатися до статуї дракона в саду сьогодні не судилося. Стріоксар сказився й вирішив улаштувати нічну практику.
Ярина перечитала повідомлення, сподіваючись знайти серед перелічених груп ту, до якої вона не належала. Перший курс мав бути в повному складі. Рукавички, ножі для зрізання трав, сумки для збору. Початок о десятій вечора.
На кладовище зовсім не хотілося. Після ночі на площі вона ледве досиділа останню пару, а тепер замість ліжка на неї чекали могили й цвинтарні рослини, які чомусь не могли рости в оранжереї.
Ільса поставила свою сумку біля дверей і сіла роззуватися.
— Треба поспати.
Ярина погодилася без заперечень. Безсонні ночі не прикрашають відьму й аж ніяк не покращують її характер. Зібравши все потрібне, вона поставила будильник і залізла під ковдру.
Розбудили їх надто швидко.
Рівно о десятій третій курс некромантів і першокурсники повним складом чекали в холі академії. Позіхали майже всі. Хтось перевіряв застібки на сумці, хтось повторював порядок ритуалу. Ярина міцніше закуталася в плащ і простежила, щоб Любчик добре вчепився в комір.
Стріоксар запізнився на три хвилини.
Для цього педанта таке було нечувано. Він з’явився з боку навчальної частини, злий і явно втомлений, оглянув присутніх та коротко наказав:
— Фамільярів на руки. Усі в центр схеми. За лінії не виступати.
Ярина підставила Любчикові долоню. Той невдоволено перебрався на неї й склав крила. Ільса взяла саламандру, а Скреґ сам застрибнув Рованові на плече.
Коли всі розмістилися всередині накресленої на підлозі схеми, куратор присів, додав кілька символів і випростався.
Під ногами зникла опора. Ярина встигла вхопити Ільсу за рукав, перш ніж їх усіх поглинув чорний туман.
Очі вона розплющила вже перед кладовищем.
За високою огорожею темніли дерева. Між стовбурами виднілися похилені надгробки, а десь далеко спалахнуло руде світло. За мить долинуло протяжне завивання. Ярина обережно повернула Любчика на комір і поправила сумку, відкладаючи мить, коли доведеться ступити за ворота.
— Треба було сказатися хворою, — прошепотіла вона Ільсі. — Краще вже відпрацювати в лабораторії.
Подруга нахилила голову, прислухаючись. Завивання повторилося, до нього приєдналося ще кілька голосів.
— Щось знайоме в цих звуках.
Діоніс повернувся до неї.
— Тільки не кажи, що в тебе було видіння, як нас тут усіх упокоять разом із нечистю, яка зараз виє.
— Та ні. Ніяких видінь.
— Тихо всі, — наказав Рован.
Розмови стихли. Куратор стояв біля хвіртки й розглядав амулет на розкритій долоні.
— Зазвичай я перевіряю кладовище перед практикою. Сьогодні йдемо без попереднього огляду. У керівництва академії саме сьогодні знайшлися плани на мою скромну персону.
За його голосом Ярина зрозуміла, що ці плани йому дуже не сподобалися.
— Будьте пильні. Пам’ятайте правила безпеки й без дозволу нічого не торкайтеся. Перший курс, тримайтеся поруч.
— Якось моторошно, — тихо сказав Жак.
Жан поправив ремінь сумки й посунувся ближче до брата. Обоє дивилися за огорожу без звичного завзяття, від чого Ярині стало ще тривожніше.
Рован потягнув хвіртку. Скрегіт іржавих завіс рознісся вздовж огорожі, і кілька студентів одночасно здригнулися. Куратор зайшов першим. Решта швидко рушила слідом. Залишатися коло воріт на самоті охочих не було.
За три години Ярина вже ненавиділа і кладовище, і трави, і власні мокрі туфлі.
Вони переходили з однієї алеї на іншу, обминали просілі могили й зупинялися щоразу, коли Рован піднімав руку. Першокурсникам дозволили зібрати дещо біля доріжки, але далеко відходити не давали. Щойно хтось нахилявся над потрібною рослиною, попереду знову чулося завивання, і всі квапливо випростовувалися.
Спалахи ставали яскравішими. Тепер світло затримувалося між деревами довше, вихоплюючи то гілля, то край огорожі, то білу пляму надгробка. Здавалося, попереду розпалили величезне багаття.
Найбільше лякав куратор. Рован раз у раз перевіряв амулети, затримувався на перехрестях і вдивлявся в темряву. Ярина ще не бачила, щоб він так довго не міг визначити, з чим має справу.
Амулети вперто не показували некротичної активності. Рован перевірив другий, потім третій і прибрав їх із дедалі похмурішим обличчям. Голоси попереду не стихали, а сліду нежиті не було.
Ільса раптом міцніше стиснула Яринину руку.
— Не може бути…
Вона зупинилася, прислухалася до чергового вигуку й відпустила подругу. Ярина не встигла її затримати. Ільса швидко пройшла повз третьокурсників і підбігла до Рована.
Він нахилився до неї. Студентка щось зашепотіла, показуючи вперед, і його обличчя поволі змінилося.
— Упевнена?
Ільса радісно кивнула.
— Абсолютно. Хіба ж я не впізнаю…
— Тс-с. Не псуй практику.
Вона прикусила губу, але всміхатися не перестала. Рован озирнувся на притихлих студентів і знову подивився на неї.
— Надто вже ти щаслива.
Він коротко провів перед її обличчям рукою. Усмішка зникла, м’язи застигли під закляттям заціпеніння. Лише очі лишилися такими ж радісними.
Рован випростався й покликав решту рухатися далі.

