Спочатку:
На сторінку книги
Демони пекла підштовхнули його погодитися стати куратором першого курсу. Іншого пояснення цьому рішенню Рован досі не знайшов.
Начальник нічної зміни сидів навпроти, гортав протоколи й час від часу поглядав на нього з виразом людини, яка щиро співчуває чужому горю, але забирати його собі не збирається. На столі між ними лежали три списані аркуші, четвертий страж саме дописував. Рован уже вислухав про таверну, займання біля ратуші й пошкодження міського майна, проте останній пункт змусив його податися вперед.
— Перепрошую, — промовив він, поклавши долоню на край протоколу. — Що саме вони викрали?
— Частину міського муру, — повторив начальник зміни, підсуваючи до нього аркуш. — З південного боку. Разом з облицюванням.
Куратор повільно заплющив очі й на мить дозволив собі уявити, що це лише прикрий побічний ефект надто міцної медової настоянки. Коли він розплющив їх, протокол нікуди не зник. Навпроти відповідного пункту стояли два добре знайомі прізвища.
— Донгарти, — прочитав Рован майже лагідно. Начальник зміни мовчки кивнув і забрав свою руку зі столу.
Рован знову пробіг поглядом перелік. Як можна за один вечір наробити стільки шкоди? Вони лише першу сесію закрили. Що планували на випускний — повалити королівську династію чи стерти з мапи весь Кліфтон?
— Передамо їх під відповідальність академії, — страж поклав перед ним ще один аркуш і розвернув чорнильницю. — Із зобов’язанням з’явитися на виклик. Окремо надішлемо перелік збитків.
— Не сумніваюся, — відгукнувся куратор, підписуючи документ. — Прошу лише переконатися, що до нього не внесли пошкодження, завдані місту протягом останніх двох століть. Мої студенти здібні, але навчаються в нас лише з вересня.
Начальник зміни вперше за розмову ледь усміхнувся, зібрав папери й підвівся. Дорогою до камери вони проминули двох стражів, які сперечалися над обгорілим шматком дерева. Побачивши Рована, обидва замовкли. Куратор вирішив поки не з’ясовувати, чи стосується цей експонат його підопічних. На сьогодні відомостей уже вистачало.
У камері саме щось доводили на підвищених тонах. Ільсин голос було чути ще від сходів, але коли ключ повернувся в замку й двері відчинилися, гамір урвався так раптово, ніби на присутніх наклали загальне закляття мовчання. Жак спробував непомітно засунути щось під розібраний матрац. Жан прибрав руку з братового плеча й випростався. Ярина повільно підняла голову та вперше за весь вечір подумала, що, можливо, з висновками про найгірше вона поквапилася.
На порозі стояв їхній куратор — бездоганно вдягнений, у чорних рукавичках і сюртуку зі срібною вишивкою. Він неквапливо обвів поглядом камеру, затримуючись на кожному обличчі рівно настільки, щоб винуватець устиг подумки попрощатися зі свободою, а невинний — засумніватися у власній непричетності. На Гхрирові його погляд затримався трохи довше: орк сидів над зім’ятим аркушем і з таким відчаєм стискав його краї, що папір уже почав розповзатися.
— Що ж, — нарешті промовив Рован із люб’язною усмішкою. — Я бачу, ви вирішили зробити нашому місту подарунок на честь закінчення сесії. Таверна, ратуша, міський мур… Вражає масштаб. І особливо тішить, що ви не обмежилися якимось дріб’язковим хуліганством.
— Пане кураторе, мене взагалі затримали за… — почала Ільса, підводячись із лави, але під його поглядом повільно сіла назад. Намисто тихо дзенькнуло.
— Вашу історію я неодмінно почую, панно. Щойно буду певен, що місто більше нічого не втратило, — запевнив Рован і повернувся до братів. — Донгарти, любі мої, навіщо вам мур?
Жак розтулив рота, але Жан так виразно наступив йому на ногу, що навіть Ярина скривилася. Куратор дочекався, поки молодший брат перестане беззвучно ворушити губами, й трохи нахилив голову.
— Будь ласка, переконайте мене, що у вас є відповідь краща за «нам здалося, що він гарно виглядатиме в майстерні».
— Там дуже якісний камінь, — обережно пояснив Жан, і Ярина заплющила очі. Поруч із нею Ільса втягнула повітря крізь зуби.
Рован помовчав, дивлячись на гнома. Потім перевів погляд на матрац, із якого стирчала покручена пружина, і, здається, остаточно визначився з планами на решту вечора.
— Підводьтеся. Усі. І залиште відділку те, що від нього ще залишилося, — додав він, помітивши рух Жакової руки.
Повітря навколо студентів завирувало зеленкуватим туманом. Він заповнив камеру, приховав залізні лави, обдерті стіни й стража за Ровановим плечем, а наступної миті під ногами зникла кам’яна підлога. Ярина встигла вчепитися в найближчий рукав і пошкодувати, що не залишилася сидіти.
Коли туман розвіявся, вона стояла в аудиторії на підземному рівні ВАМіТ і трималася за Гхрирову руку. Орк обережно підтримував її під лікоть, водночас намагаючись не притиснути Жака до викладацького столу. Уздовж стін тягнулися полиці з фоліантами, над дверима тьмяно світилися захисні руни, а у вузьких вікнах під самою стелею виднілася суцільна темрява. Знайомий запах старого пергаменту й пилу трохи заспокоював, хоча Ярина ще не вирішила, чи їх щойно врятували, чи просто перенесли туди, де зручніше закопувати.
— Сідайте, — наказав куратор, проходячи до столу. Ніхто не поворухнувся, і він повільно повернув голову. — Не змушуйте мене повторюватися. Мій словниковий запас значно багатший за це слово, але решта варіантів вам сподобаються ще менше.
Студенти кинулися займати місця. Гноми вмостилися поруч, Ільса зібрала спідницю й обережно вивільнила намисто, яке зачепилося за край лави. Гхрир перевірив стілець, перш ніж сісти, і притримав стіл, коли той хитнувся під його коліном. Діоніс опустився біля вікна та спробував непомітно витерти закопчений ніс рукавом. Ярина обрала місце ближче до виходу, хоча після щойно пережитого перенесення вже сумнівалася, що двері мають якесь практичне значення.
Рован зняв сюртук, акуратно повісив його на спинку крісла й дістав із шухляди стос паперу. Поки він викладав на стіл ручки, Аелін устиг вирівняти край порожнього аркуша перед собою й скласти руки так, ніби прийшов на цілком звичайне заняття.
— Отже, перш ніж хтось із вас вирішить поділитися захопливою історією про те, як усе сталося випадково, під впливом обставин або внаслідок підступної змови невідомих сил, дозвольте заощадити нам усім час. Усних пояснень я не приймаю, — повідомив куратор, розподіляючи папір. — Кожен напише пояснювальну записку. Докладно, розбірливо й без спроб перекласти відповідальність на погоду, магічні аномалії або невдале розташування зірок.
— А якщо магічна аномалія справді мала місце? — поцікавився Аелін, піднімаючи очі від аркуша. Ярина повільно відсунула від нього свою ручку, щоб у хвилину слабкості не встромити її кудись не туди.
— Тоді опишете її, зазначите причину виникнення й поясните, чому не повідомили викладача, — відповів Рован із такою готовністю, ніби давно чекав саме цього запитання. — Усі записки я передам ректору. Нехай він теж насолодиться вашими літературними талантами. Донгарти, для вас особливе завдання: пишете у двох примірниках.
— А чому два? — Жан підвів голову й насторожено глянув на додаткові аркуші, які куратор поклав перед ним.
— Перший я передам ректору. Другий залишу собі на пам’ять. Не щодня студенти примудряються викрасти частину міського муру. Такий рівень творчого мислення заслуговує на окреме місце в моєму архіві.
Жак втягнув голову в плечі й узяв ручку. Його брат ще кілька секунд дивився на чистий папір, потім обережно кашлянув.
— А якщо ми не пам’ятаємо всіх подробиць? — запитав він. Рован поставив перед ним чорнильницю й притримав її пальцями, змушуючи гнома зустрітися з ним поглядом.
— Тоді вам доведеться докласти зусиль і згадати. Якщо не вдасться, я залюбки допоможу вам зв’язатися з матір’ю. Упевнений, вона знайде спосіб освіжити вашу пам’ять.
Жан негайно схилився над аркушем. Поруч заскрипіла Жакова ручка. Ярина мимоволі глянула на братів із повагою: щойно вони мали такий вигляд, ніби не могли пригадати навіть власних імен, а тепер молодший уже починав другий рядок.
Куратор нарешті сів, підсунув до себе протоколи міської варти й перевірив час на невеликому настільному годиннику. В аудиторії було чути тільки скрип ручок, Ільсині браслети та важке Діонісове зітхання. Ярина написала своє ім’я, додала «Пояснювальна записка» й зупинилася. У голові було достатньо слів, але жодне з них не годилося для документа, який читатиме ректор.
— У вас година, — повідомив Рован, розгортаючи перший протокол. — Хто завершить раніше, залишає записку на столі й тихо чекає подальших вказівок. Хто не завершить узагалі, продовжить завтра. Під моїм особистим наглядом.
Ярина вмочила ручку в чорнило й рішуче почала: «Цього вечора я мала намір відпочити».
Перечитала написане, трохи подумала й додала: «Невдало».
