Канікули промайнули напрочуд швидко. Здавалося, ще вчора студенти роз'їжджалися по домівках, залишаючи після себе спорожнілі коридори й незвичну для Академії тишу, а вже післязавтра мали повернутися до навчання. Рован Стріоксар, на відміну від деяких колег, зовсім не страждав від відсутності студентського гамору. Останні дні подарували йому розкіш, про яку раніше доводилося лише мріяти: можливість займатися власними дослідженнями, не перериваючись на повідомлення про вибухи, бійки, порушення академічного статуту та інші прояви невгамовної студентської допитливості.
Особливо він цінував вечори. Коли Академія поринала в сон, а за високими вікнами вежі згущувалися сутінки, некромант міг нарешті залишити службові обов'язки за дверима кабінету. Цієї суботи він влаштувався в улюбленому кріслі біля каміна, прихопивши книгу, до якої ніяк не доходили руки. На столику парував чай, дрова потріскували у вогні, а Скрег, згорнувшись чорним клубком на сусідньому кріслі, тихенько посопував уві сні.
Ідилія протрималася рівно до тієї миті, коли просто перед обличчям Рована матеріалізувався магічний вісник.
Некромант розчаровано зітхнув, відклав книгу й простягнув руку до мерехтливого послання. Золотаві іскри слухняно розгорнулися в аркуш цупкого пергаменту, прикрашений трьома особистими печатками керівників Академії. Пробігши очима короткий текст, Рован невдоволено скривився. Від нього вимагали негайно з'явитися до зали Тріумвірату, причому жодного пояснення причини такого поспіху високоповажні керівники надати не потрудилися.
— О, тебе мумії викликають, — озвався Скрег, який прокинувся від спалаху магії й тепер із цікавістю розглядав послання.
— Якби ж то були мумії, — Рован склав пергамент і поклав його на столик. — Їх я принаймні міг би упокоїти.
— А цих не можеш? — кіт ліниво потягнувся, випускаючи кігті в оббивку крісла.
— На жаль, вони досі живі. І, судячи з їхньої активності, почуваються чудово.
— Двісті років керують Академією, а ти так і не знайшов способу? Слабенький із тебе некромант, Стріоксаре.
— Неодмінно врахую твою думку під час наступної атестації.
Скрег задоволено муркнув, сприйнявши відповідь як заслужене визнання власної компетентності, а тоді раптом насторожився.
— Стривай, вони ж наче поїхали на якийсь з'їзд старожитностей? Невже вже повернулися?
— На Міжакадемічний конгрес вищої магічної ради, — машинально виправив Рован, підводячись із крісла.
— А я що сказав? Уявляю, скільки там зібралося пилу. Мабуть, слугам довелося видавати гостям щітки ще на вході.
— Скрегу, серед учасників конгресу є маги, здатні стерти з лиця землі ціле місто.
— І що? Це заважає їм бути старими занудами?
Некромант зняв із вішалки темний камзол, перевірив, чи немає на манжетах слідів чорнила, і лише тоді відповів:
— Боюся, могутність і занудство чудово співіснують. Особливо коли їхньому власникові вже кілька століть ніхто не наважується заперечувати.
— Може, тебе теж хочуть запросити до свого клубу? — Скрег зіскочив із крісла й рушив за господарем, уважно стежачи за тим, як той застібає ґудзики.
— Для цього мені доведеться прожити ще років триста, втратити почуття гумору й навчитися вважати будь-яку нову ідею особистою образою.
— З останнім у них, здається, жодних проблем.
— Саме тому я досі не член їхнього товариства.
Скрег зупинився посеред кімнати й задумливо повів вухом.
— А драконів на той конгрес запрошують?
Рован на мить завмер, поправляючи рукавичку. Запитання було цілком у дусі кота, який міг зацікавитися найнеочікуванішою дрібницею, а вже за хвилину забути, про що йшлося. Однак цього разу воно виявилося напрочуд доречним.
— Гадаю, присутність хоча б одного дракона значно скоротила б тривалість їхніх засідань.
— О! Тоді я за драконів. Терпіти не можу довгих балачок. Особливо коли за них не годують.
Рован усміхнувся й рушив до дверей, дорогою погасивши камін коротким порухом пальців. На столику залишилися недопитий чай і розгорнута книга, до якої він сподівався повернутися ще до півночі.
— Скрегу, поки мене немає, нічого не чіпай.
— Ти ображаєш мою гідність.
— І срібну ручку поверни на місце.
Кіт обурено фиркнув, але кінчик хвоста, що визирав із-за ніжки столу, зрадницьки смикнувся. Рован вирішив не витрачати рештки вечора на суперечку, яку однаково не мав шансів виграти, й вийшов із кімнати.
Колишній ректорський кабінет розташовувався в найстарішому крилі Академії, куди студенти зазвичай потрапляли лише за особливих обставин. За часів Дракона саме тут ухвалювалися рішення, які визначали майбутнє ВАМіТ, а іноді й усього Кліфтона. Старі хроніки розповідали про наукові відкриття, небезпечні експедиції, переговори з представниками різних народів і дивовижні магічні проєкти, що народжувалися в цих стінах.
За двісті років приміщення змінилося до невпізнання.
Масивний стіл колишнього ректора поступився місцем трьом однаковим, розташованим півколом, а стіни поступово заповнилися портретами видатних магів, почесними грамотами та пам'ятними відзнаками. Чималу частину цих свідчень величі становили нагороди нинішнього керівництва, отримані ще в ті далекі часи, коли кожен із трійці справді займався магічною наукою.
Рован не заперечував їхніх досягнень. Усі троє свого часу заслужено вважалися найвидатнішими магами Академії, а їхні праці досі входили до обов'язкових навчальних програм. Проблема полягала в тому, що після відходу Дракона вони вирішили присвятити себе винятково управлінню, поступово перетворивши колись жвавий осередок магічних досліджень на установу, де навіть заміна розбитого лабораторного вікна потребувала погодження кількох відповідальних осіб.
Біля важких двостулкових дверей на нього вже чекав секретар, який поспішно випростався, щойно помітив наближення некроманта.
— Магістре Стріоксар, високоповажні очікують на вас.
— Сподіваюся, вони хоча б встигли повечеряти, — сухо зауважив Рован, знімаючи рукавички. — Не хотілося б, щоб через мою присутність постраждав їхній розпорядок дня.
Секретар нервово всміхнувся, не наважившись підтримати жарт, і відчинив двері.
Тріумвірат перебував у повному складі.
У центральному кріслі сидів сивоволосий маг із довгою, ретельно доглянутою бородою. Його темно-синя мантія була прикрашена срібним шитвом, а на грудях виблискував знак вищого магічного ступеня. Праворуч розташувався худорлявий чоловік із гострими рисами обличчя та звичкою дивитися на співрозмовника так, ніби той уже встиг порушити щонайменше три пункти академічного статуту. Ліворуч сиділа жінка у вишуканому темному вбранні, з високою зачіскою та коштовним камінням на пальцях. Перед нею лежала акуратна стопка документів, вирівняних із такою старанністю, що Рован мимоволі згадав власних студентів, яким подібна педантичність могла б стати в пригоді хоча б під час складання звітів.
— Магістре Стріоксар, раді вас бачити, — привітався сивоволосий маг, жестом запрошуючи гостя сісти.
— Взаємно, високоповажні. Сподіваюся, подорож була приємною.
— Надзвичайно плідною, — відповіла жінка, випередивши колег. — Конгрес цього року зібрав найкращих представників магічної спільноти. Ми обговорили чимало нагальних питань, зокрема необхідність посилення контролю за експериментальними дослідженнями та перегляду окремих положень академічних статутів.
— Без сумніву, студентство з нетерпінням очікує на результати цих обговорень, — Рован зайняв запропоноване крісло, зберігаючи бездоганно серйозний вираз обличчя.
— Саме молодь найбільше потребує чітких правил, — втрутився худорлявий маг. — Надмірна свобода породжує безвідповідальність, а безвідповідальність неминуче призводить до небезпечних наслідків.
Некромантові вистачило стриманості не згадувати, що найнебезпечніші експерименти в історії Академії свого часу проводили саме ті, хто тепер так завзято виступав за обмеження дослідницької діяльності.
— Гадаю, наші викладачі будуть вдячні за оновлені рекомендації, — чемно відповів він. — Особливо якщо до них додадуть пояснення, як навчати магії, не дозволяючи студентам її застосовувати.
Жінка ледь помітно стиснула губи, тоді як центральний маг зберіг доброзичливий вираз обличчя.
— Ви завжди мали своєрідний погляд на методи викладання, магістре. Втім, сьогодні нас цікавить інше питання. Ми хотіли б дізнатися, наскільки просунулося ваше дослідження обставин появи іншосвітця.
Рован зручніше вмостився в кріслі. Отже, розмова нарешті дісталася справжньої причини виклику.
— Робота триває. Наразі мені вдалося встановити, що Аелін Лорев'єн не володіє достатніми знаннями про механізм переходу між світами, а обставини його прибуття не відповідають жодному з описаних у доступних мені джерел способів переміщення.
— Тобто ви досі не з'ясували, чому після настільки тривалої перерви в Хейвені знову з'явився прибулець? — уточнив худорлявий маг.
— Якби я вже мав остаточну відповідь, високоповажний, то неодмінно повідомив би вас. Поки що ми маємо справу з явищем, яке потребує подальшого вивчення.
— Ви розумієте, наскільки серйозною може виявитися ця ситуація? — жінка подалася вперед, поклавши долоні на стіл. — Протягом багатьох років міжсвітові переходи залишалися припиненими. Ми звикли до певного порядку, а тепер раптом з'являється студент, який навіть не здатен пояснити, як потрапив сюди.
— Саме тому я й не поспішаю з висновками. У магічних дослідженнях поспіх рідко приносить користь, особливо коли йдеться про явища, що не піддаються звичним поясненням.
— На конгресі це питання також викликало занепокоєння, — зауважив центральний маг. — Наші колеги вважають, що поява Лорев'єна може свідчити про зміни в міжсвітовій рівновазі. Дехто навіть висловив припущення, що за певних обставин переходи можуть відновитися.
— Цілком можливо, — погодився Рован. — Хоча один випадок поки не дає підстав говорити про відновлення постійного сполучення.
— Сподіваємося, що так воно й залишиться, — сухо кинув худорлявий маг.
Рован перевів на нього погляд, але співрозмовник уже потягнувся до документів, очевидно вважаючи власну репліку вичерпною.
— Хейвен завжди був притулком для тих, хто потребував нового дому, — обережно нагадав некромант. — Власне, саме завдяки цьому він став таким, яким ми його знаємо.
— Історичні обставини змінюються, магістре, — відповіла жінка. — Те, що було необхідним кілька століть тому, сьогодні може виявитися небезпечним. Ми не можемо допустити порушення рівноваги лише через бажання повернутися до минулого.
— Зрозуміло. Отже, наше завдання полягає в тому, щоб установити причини появи Лорев'єна й оцінити можливі наслідки.
— Саме так, — сивоволосий маг задоволено кивнув. — Продовжуйте дослідження, але просимо вас утриматися від будь-яких самостійних спроб відтворити міжсвітовий перехід. Поки ми не матимемо повної картини, зайвий ризик недоречний.
Рован стримано схилив голову, приймаючи розпорядження. Дискутувати про те, наскільки складно дослідити невідоме явище без експериментів, він не збирався. Надто добре знав, чим закінчуються подібні суперечки з Тріумвіратом: кількома годинами обговорень, десятком нових інструкцій і незмінним рішенням залишити все як було.
— До речі, магістре, — жінка перегорнула аркуш у своїй теці, — сподіваємося, за нашої відсутності в Академії не сталося нічого надзвичайного?
Запитання пролунало настільки буденно, що Рованові знадобилася мить, аби впорядкувати спогади про останні тижні.
Вибух у таверні, пошкоджена ратуша, історія з мармуровим облицюванням міського муру, кілька вкрай сумнівних магічних експериментів і підприємницькі ініціативи, від яких у будь-якого законослухняного громадянина мав би початися нервовий тик. На додачу до всього його підопічні якимось дивом примудрилися не лише уникнути катастрофічних наслідків, а й отримати подяку від міської влади.
— Усі студенти живі, Академія стоїть, — повідомив він із цілковитою серйозністю. — Вважаю, канікули минули напрочуд успішно.
— Приємно чути, — жінка задоволено всміхнулася, проте худорлявий маг не поспішав поділяти її оптимізм.
— А як щодо міста? Наскільки я пам'ятаю, ваші підопічні вже мали певні непорозуміння з місцевою владою.
— Місто також стоїть, — запевнив Рован. — Більше того, міська адміністрація висловила офіційну подяку студентам за їхній внесок у благоустрій Кліфтона.
Цього разу навіть центральний маг здивовано підняв брови.
— Справді? Вельми похвально. Можливо, варто розглянути питання про заохочення молоді до суспільно корисної діяльності.
— Гадаю, наші студенти й без додаткового заохочення виявляють достатньо ініціативи, — відповів Рован, чудово уявляючи, чим може закінчитися офіційний дозвіл його сімці займатися благоустроєм міста.
— У такому разі не будемо вас більше затримувати, — підсумував сивоволосий маг. — Очікуємо на подальші результати дослідження. І, будь ласка, тримайте нас у курсі будь-яких незвичайних магічних явищ, особливо тих, що можуть стосуватися міжсвітових переходів.
— Неодмінно, високоповажні.
Рован підвівся, чемно попрощався й залишив залу, відчуваючи щире полегшення від того, що жоден із керівників не зажадав письмового звіту про канікули. Пояснювати на папері, як семеро студентів примудрилися пошкодити міську інфраструктуру, відновити її з третьої спроби й отримати за це подяку, було б значно складніше, ніж просто запевнити Тріумвірат у загальному добробуті Академії.
Повернувшись до вежі, Рован застав Скреґа на тому самому місці, де залишив його перед виходом. Щоправда, тепер кіт розлігся просто на розгорнутій книзі, а срібна ручка, попри всі попередження, безслідно зникла зі столу.
— Ну що, упокоїв? — поцікавився фамільяр, навіть не потрудившись підвести голову.
— Ні. На превеликий жаль, усі троє почуваються чудово й сповнені бажання керувати Академією ще років двісті.
— Яка прикрість. А я вже сподівався, що ти повернешся з гарними новинами.
Рован зняв камзол, повісив його на спинку крісла й потягнувся до чайника. Напій давно охолов, тож довелося скористатися невеликим побутовим заклинанням, яке миттєво повернуло воді потрібну температуру.
— Вони цікавилися Аеліном, — повідомив некромант, сідаючи навпроти каміна. — Точніше, причинами його появи. Схоже, на своєму конгресі вони встигли неабияк налякати одне одного перспективою відновлення міжсвітових переходів.
— А чого їх боятися? — Скрег перевернувся на живіт і заходився вилизувати передню лапу. — Ну прийде ще хтось. Академія велика, місця вистачить. Он у західному крилі половина кімнат порожня.
— Боюся, питання не в кількості вільних кімнат.
— Тоді в чому? Не хочуть ділитися владою?
— Цілком можливо. Хоча мені хотілося б вірити, що маги такого рівня керуються дещо складнішими міркуваннями.
— А мені хотілося б, щоб ти перестав ховати від мене сушене м'ясо. Бачиш, у кожного свої розчарування.
Рован усміхнувся, але думками вже повернувся до розмови в колишньому ректорському кабінеті. Особливо його зацікавила згадка про інших учасників конгресу. За два століття Тріумвірат налагодив зв'язки з найвпливовішими магами Хейвена, і багато хто з тих, хто колись разом із ними займався науковими дослідженнями, тепер очолював академії, ради та інші поважні установи.
Вони регулярно зустрічалися, обмінювалися нагородами, затверджували нові положення й охоче підтримували ініціативи одне одного. Сама по собі така співпраця не викликала заперечень, однак Рованові дедалі частіше здавалося, що за всією цією діяльністю давно загубилося те, заради чого колись створювалися магічні академії.
— Знаєш, Скрегу, іноді я замислююся, якою була б наша Академія, якби Дракон не відійшов від справ.
— Великою, — негайно відповів кіт. — Дракони ж великі. Йому, мабуть, і двері потрібні були відповідні.
— Я мав на увазі не архітектуру.
— А даремно. Ти бачив ті двері в старому крилі? Там навіть орк може пройти, не пригинаючись. Отже, Дракон хоча б у чомусь розбирався.
Некромант мимоволі розсміявся. Скрег мав дивовижну здатність зводити будь-яку складну тему до найпростіших побутових міркувань, і часом саме це допомагало поглянути на проблему під іншим кутом.
— За його часів Академія була одним із найвизначніших осередків магічної науки, — продовжив Рован, дістаючи зі столу старий том. — Тут працювали дослідники з різних світів, створювалися нові заклинання, розроблялися артефакти, про які ми тепер знаємо лише з хронік. А сьогодні для проведення найпростішого експерименту потрібно отримати дозвіл трьох керівників, двох наглядових комісій і, здається, благословення всіх предків до сьомого коліна.
— Останнє ти міг би організувати, — слушно зауважив Скрег. — Некромант ти чи хто?
— Дякую, обов'язково внесу до переліку пропозицій щодо вдосконалення адміністративних процедур.
Кіт задоволено муркнув і знову вмостився на книзі, яку Рован саме збирався взяти. Довелося обережно посунути його вбік, вислухавши обурене нявкання та кілька зауважень щодо неповаги до особистого простору.
На пожовклих сторінках тягнулися стародавні схеми магічних потоків, переплетені з позначками, частину яких давно перестали використовувати. Рован перегорнув кілька аркушів і зупинився на зображенні чаші з кристалом, оточеної концентричними колами.
Маяк.
Колись його світло вказувало шлях тим, хто шукав прихистку в Хейвені. Тепер стародавній артефакт мовчав, а відомості про принципи його роботи збереглися лише в уривчастих записах і суперечливих переказах. Рован витратив чимало часу, намагаючись відновити послідовність ритуалу, проте щоразу натрапляв на прогалини, які не дозволяли скласти повну картину.
Особливо його непокоїла необхідність використання крові. Стародавні тексти однозначно вказували на її роль у пробудженні Маяка, однак обсяг і спосіб застосування залишалися предметом здогадів. Некромант уже мав кілька припущень, жодне з яких поки не вважав достатньо переконливим.
— Знову свою чашку розглядаєш? — Скрег витягнув шию, зазираючи до книги.
— Це не чашка, а один із найскладніших магічних артефактів, які коли-небудь створювалися в Хейвені.
— На малюнку чашка. І камінчик усередині. Якщо налити молока, буде цілком пристойна миска.
— Скрегу, я іноді дивуюся, як у твоїй голові взагалі вміщується стільки безглуздих ідей.
— Дуже просто. Я не забиваю її дурницями на кшталт академічних звітів.
Рован похитав головою й повернувся до записів. Йому ще належало розібратися з механізмом роботи Маяка, знайти спосіб відновити його силу та зрозуміти, чи пов'язана поява Аеліна з можливими змінами в магічних потоках Хейвена. Тепер до цього переліку додавалося ще одне питання: чому Тріумвірат настільки наполегливо намагався обмежити будь-які дослідження, здатні наблизити його до відповіді.
— До речі, — озвався Скрег, коли некромант уже заглибився в читання, — ти їм розповів про своїх студентів?
— Повідомив, що канікули минули успішно.
— А про ратушу?
— Вона стоїть.
— А про таверну?
— Вона також стоїть.
— А про мур?
Рован відірвав погляд від сторінки й терпляче подивився на фамільяра.
— Скрегу, всі споруди Кліфтона перебувають на своїх місцях. Міська влада задоволена, студенти отримали подяку, а завдані збитки відшкодовано. Я не бачу жодної причини турбувати високоповажних подробицями, які вже втратили актуальність.
Кіт кілька секунд уважно розглядав господаря, а тоді поважно кивнув.
— Знаєш, Стріоксаре, а ти міг би стати непоганим шахраєм. Трохи практики, і Жан із Жаком візьмуть тебе до своєї фірми.
— Боюся, моя нинішня посада не дозволяє займатися підприємницькою діяльністю.
— От бачиш! Знову ці безглузді правила. А ще кажеш, що Академія потребує змін.
Рован усміхнувся й перегорнув сторінку. До початку нового семестру залишався лише один день, і він мав намір використати його для роботи над дослідженнями, поки студенти не повернулися до звичного розпорядку.
Принаймні такою була його надія.
Скрег тим часом непомітно підчепив лапою срібну ручку, яку Рован необачно залишив біля чорнильниці, й потягнув її до краю столу. Коли некромант підвів очі, кіт уже зістрибував на підлогу, тримаючи здобич у зубах.
— Скрегу!
— Мф-ф! — озвався той, не випускаючи ручки.
— Поклади на місце.
Фамільяр лише прискорив крок і зник у своїй норі під стелажем.
Рован кілька секунд дивився вслід котові, а потім повернувся до книги. За останні місяці він навчився обирати битви, у яких мав бодай примарний шанс на перемогу, і суперечки зі Скрегом до них точно не належали.
Однак розмова з Тріумвіратом нагадала йому про ще одну невирішену справу. Його підопічні примудрилися за одні канікули влаштувати стільки пригод, скільки іншим студентам вистачило б на кілька років навчання. І хоча міська влада залишилася задоволеною, а завдані збитки були відшкодовані, це аж ніяк не скасовувало порушень академічного статуту. Особливо зважаючи на те, що більшість із них була скоєна з неабиякою винахідливістю та цілковитою відсутністю здорового глузду.
Некромант замислено постукав пальцями по підлокітнику крісла. Звичайними відпрацюваннями цю компанію навряд чи вдасться налякати, а штрафи, судячи з останніх подій, лише підштовхнуть братів Донгартів до чергової сумнівної оборудки. Отже, доведеться підійти до питання творчо. На щастя, фантазією Рован Стріоксар ніколи не був обділений.
На його губах з'явилася усмішка, від якої будь-який студент ВАМіТ волів би опинитися якомога далі.
Покарати їх усе ж таки доведеться. І цього разу він особисто подбає, щоб покарання запам'яталося надовго.

