На Яринин подив, Любчик виявився напрочуд спритним і розумним фамільяром. За потреби він умів удавати брошку. Вмощувався біля коміра, розкладав крила й завмирав так переконливо, що одна зі студенток навіть запитала, де Ярина купила таку прикрасу.
— Ніде. Мені дістався, — відповіла вона й відчула, як брошка обурено вчепилася лапками в тканину.
Зі Скреґом цей трюк не працював. Кіт із першого дня хотів його з’їсти, а Любчик робив усе, щоб той не забував про свій намір. Варто було Скреґові вмоститися на підвіконні й заплющити очі, як метелик пролітав просто над його вусами. Потім сідав трохи вище, ніж кіт міг дістати, й цікавився, чи той уже втомився.
Ярина трохи заздрила Ільсі. Її саламандра могла пів дня грітися на теплому камені й жодного разу нікого не образити. От і зараз ящірка спокійно дрімала на підвіконні, поки Скреґ, відштовхнувшись від лави, намагався збити Любчика лапою. Метелик вивернувся в повітрі, а кіт приземлився на підлогу й одразу розвернувся для нового стрибка.
— Майже, — зауважив Любчик і спустився трохи нижче.
Ярина вже хотіла нагадати йому, що рано чи пізно Скреґ таки влучить, коли просто перед її обличчям спалахнув магічний вісник. Вона відсахнулася й ударилася ліктем об спинку лави.
Зміст послання налякав ще більше. Куратор Стріоксар викликав її до навчальної частини з приводу успішності.
Ярина перечитала записку. За першим разом вона ще сподівалася, що переплутала прізвище або пропустила якесь слово, яке пояснило б, чого від неї хочуть. Усе було на місці. І прізвище, і успішність.
Вона перебрала подумки предмети. Доповідь пані Зельман здала, практичні з травництва закрила. Самостійну, яку довелося переписувати, їй повернули ще позавчора. Навіть на останньому занятті самого Стріоксара він переглянув її пояснення й віддав зошит без жодного зауваження.
Усі хвости вона закрила. Якби лишився хоч один, вона б пам’ятала. Заради тих перездач їй не раз доводилося обідати на ходу.
Ярина склала записку, сховала в кишеню й розправила плечі. Якщо куратор хоче поговорити про її оцінки, їй є що йому сказати.
За спиною гупнуло.
— Тепер майже, — сказав Любчик уже з карниза.
Ярина підхопила сумку й упевненіше покрокувала до кабінету куратора. Скреґ і Любчик були так зайняті, що навіть не помітили, коли вона пішла.
