Рован прокинувся від того, що хтось уперто тиснув йому лапою на горло.
Він не розплющував очей ще кілька секунд, сподіваючись, що обставини зміняться самі. Обставини замуркотіли, переступили передніми лапами й умостилися зручніше. Теплий котячий бік притиснувся до підборіддя, а хвіст ковзнув по обличчю.
— Скреґу, — неголосно промовив куратор, прибираючи хвіст із носа. — Якщо ти вирішив мене вбити, обери час після сніданку. Хоч матимеш що успадкувати.
— Ти прокинувся, — задоволено повідомив кіт і нарешті забрав лапу з його шиї.
— Важко не прокинутися, коли тебе душать.
Рован повернувся на спину, а Скреґ негайно переклав голову йому на плече. У кімнаті було тепло. Крізь важкі штори просочувалося приглушене ранкове світло, з каміна долинав ледь чутний тріск. За дверима обережно клацнули кістки: Орест, очевидно, вже готував сніданок.
Куратор почухав кота за вухом і спробував згадати, чи мав сьогодні бодай одну поважну причину вставати.
Пам’ять люб’язно запропонувала спалену ратушу. Потім таверну. На завершення — викрадений міський мур.
Рован прибрав руку від Скреґового вуха й потер обличчя. Кіт невдоволено штовхнув його чолом у зап’ясток.
— Я пам’ятаю, — запевнив його куратор. — На жаль, усе пам’ятаю.
Спалах магічного вісника біля ліжка змусив його остаточно розплющити очі. У повітрі повільно оберталася міська печатка. Рован подивився на неї з неприязню, потім сів, змусивши Скреґа перебратися на ковдру.
— Як пунктуально, — пробурмотів він, простягаючи руку. — Сподіваюся, рахунок достатньо докладний. Хочу знати, скільки коштує кожна хвилина мого вчорашнього вечора.
Печатка розкрилася.
Перший рядок він прочитав без особливої уваги. На другому зупинився. Повернувся до початку й перечитав усе ще раз.
Міська влада Кліфтона висловлювала подяку академії.
Рован повільно випростався, придивляючись до печатки.
За добровільне відновлення пошкодженого майна, повернення елементів міських укріплень і виконання ремонтних робіт власними силами.
Він опустив погляд нижче. Ратуша. Таверна. Мур. Претензії щодо відшкодування збитків відкликано, пов’язані з ними штрафи скасовано.
Скреґ, помітивши, що господар занадто довго мовчить, підвів голову.
— Годувати будеш? — поцікавився він, але Рован лише посунув повідомлення ближче до світла.
Печатка була справжня. Підписи теж. Жодних слідів стороннього втручання він не відчував.
— Мені що, наснилося? — запитав куратор, дивлячись на перелік відновлених споруд.
— Ти вночі говорив про настоянку, — нагадав Скреґ, перебираючись йому на коліна. — Може, переплутав.
Рован глянув на кота, потім відсунув ковдру й підвівся. Накинув халат, натягнув рукавички та перейшов до письмового столу. Скреґ зіскочив слідом, явно не збираючись пропускати щось цікаве.
Пояснювальні лежали там, де він залишив їх уночі. Поруч — копії міських протоколів. Рован розгорнув верхній аркуш, знайшов опис пошкоджень і поклав поряд вісник.
Ні. Не наснилося.
Зліва було докладно зазначено, що саме його студенти зруйнували. Справа — не менш докладно перелічено, що вони встигли відновити. Між цими двома документами минуло кілька годин.
— Я відправив їх спати, — промовив він, повільно сідаючи в крісло.
Скреґ стрибнув на край столу й заглянув у папери.
— Не лягли, — припустив він, обережно ступаючи між протоколами.
Куратор прикрив долонею ручку раніше, ніж кіт устиг до неї дотягнутися.
— Дякую. Твоє вміння робити висновки безцінне.
За дверима клацнуло, і до кімнати зайшов Орест із тацею. Рован показав на вільний край столу. Скелет поставив сніданок, налив чай і затримав череп у бік двох розгорнутих документів.
— Сьогодні без міських рахунків, — повідомив йому господар. — Можеш прибрати великий келих.
Орест нахилив голову, наче хотів переконатися, що правильно почув, потім уклонився й вийшов.
Рован узяв чашку. Спочатку зробив маленький ковток, потім ще один. Якщо місто справді не мало претензій, це було добре. Навіть дуже добре. Не потрібно шукати кошти на негайне відшкодування, погоджувати нові відпрацювання й, найприємніше, йти до тріумвірату.
Він відкинувся на спинку крісла, дозволивши собі коротку усмішку.
Троє, які керували академією, вміли зіпсувати будь-яку розмову. Зовні вони теж не сприяли душевному спокою: сухі обличчя, нерухомі погляди, голоси, у яких роками нічого не змінювалося. Деякі Рованові піддослідні після підняття виглядали свіжішими й виявляли значно більше зацікавлення співрозмовником.
Понад сто років при владі. Достатньо, щоб звикнути розпоряджатися чужим майбутнім.
Саме за них академія навчилася дбайливо рахувати все, що витрачала на студентів. Одяг, харчування, канцелярія, лікування, зіпсоване майно — кожна послуга знаходила своє місце в особовій справі. Після випуску накопичене належало відпрацювати там, де вирішить керівництво. Відкриття, зроблені під час навчання, теж залишалися академії: відповідні положення були внесені до документів задовго до того, як більшість першокурсників починала замислюватися про патенти.
Рован добре пам’ятав власну розмову після випуску. Визначні результати, перспективний некромант, десять років на благо закладу, який дав йому освіту.
Він міг розрахуватися золотом.
Натомість залишився.
Ще студентом він слухав найстарших викладачів, які часом згадували зовсім іншу академію. Ту, до якої прибували люди й істоти з незнайомих світів. Вчилися, робили відкриття, вирушали в подорожі. Дехто навіть повертався додому.
За останні понад сто років справжніх іншосвітців не було. Академія продовжувала притягувати обдарованих, але всі вони походили з цієї самої планети. З далеких країв, відокремлених земель, місць, куди важко було дістатися звичайною дорогою, — проте звідси.
Рован виріс на казках про драконів і безмежний всесвіт. Йому хотілося знати, чому той раптом став таким тісним.
На сьомому році викладання він уже добре розумів, скільки коштує доступ до потрібних дверей і як часто за ними виявляються порожні полиці. Старі фоліанти списували через неактуальність. Рукописи вилучали для оновлення бібліотечних зібрань. Те саме відбувалося в інших містах, куди він надсилав запити: книги, на які посилалися давніші автори, більше не знаходили.
Часом простіше було розшукати померлого читача, ніж прочитаний ним трактат.
Скреґ скористався його задумою й посунув лапою край тарілки. Рован перехопив її раніше, ніж сніданок опинився під котячим животом.
— Ти вже їв.
— То було давно, — пояснив Скреґ, принюхуючись до тарілки.
Куратор відламав йому маленький шматочок і потягнув до себе пояснювальні. Гхрирова була написана рівним почерком, із розрахунками на полях. Аелінова починалася з уточнення обставин і значення використаних у завданні слів. Донгарти теж постаралися: їхні записки відрізнялися достатньо, щоб не виглядати переписаними, але дивовижно збігалися в усіх місцях, де могла виникнути відповідальність.
Рован переглянув перші рядки Ярининої, затримав погляд на слові «невдало» й хмикнув.
Цьогорічний набір узагалі був на рідкість обдарованим. Орк, у руках якого алхімічне приладдя виглядало зубочистками, працював із ним точніше за багатьох старшокурсників. І той самий орк ховався від бойової практики, боячись завдати комусь шкоди. Довелося звільнити його від занять, перш ніж страх остаточно завадив решті навчання.
А Аелін…
Рован провів пальцем уздовж рівного рядка.
Перший справжній іншосвітець за понад сто років. Геніальний у розрахунках і створенні заклять, але часом нездатний зрозуміти найпростіше запитання. Куратор досі не визначив, скільки в цьому було від незвичної роботи перекладача, а скільки — від способу мислити, до якого тут просто не звикли.
І тепер ця різномаста компанія за одну ніч примудрилася спочатку завдати місту збитків, а потім позбавити його підстав для претензій.
Рован ще раз прочитав подяку, склав пояснювальні й прибрав їх до окремої теки.
Зі студентами він розбереться після канікул.
Місто задоволене. Негайного втручання керівництва не потрібно. Звіти можуть зачекати до поновлення занять, а подробиці нічного ремонту — до того часу, коли їхні автори знову почнуть з’являтися в аудиторіях.
На цей тиждень у нього були власні плани.
Він допив чай, посунув тарілку подалі від Скреґа й відімкнув нижню шухляду. Дістав фоліант із вкладеним зошитом, кілька складених схем і тонкий аркуш, на якому три роки тому зробив перші замальовки своєї знахідки.
Артефакт досі не піддався.
За цей час Рован навчився розрізняти частину його контурів, простежив кілька внутрішніх зв’язків, знайшов згадки про подібні матеріали. Але не зміг відповісти на головне: для чого його створили й чому тепер він не працює.
Він розгорнув зошит на останній сторінці. Поряд із переписаними символами залишалося кілька запитань, які вчора довелося відкласти через міського вісника.
Скреґ переступив через край схеми, приміряючись до вільного місця.
— Навіть не думай, — попередив Рован, не піднімаючи очей. Він посунув до себе записи, а на сусідній стілець поклав м’яку подушку.
Кіт оглянув запропоноване місце, потім стіл. Трохи подумав і все ж перебрався на подушку, влаштувавшись так, щоб бачити господареві руки.
Рован узяв ручку й нахилився над символами.
Попереду був цілий тиждень канікул.

