Спочатку:
На сторінку книги
За годину Рован зібрав пояснювальні, переглянув перші рядки й затримався біля Донгартів. Жан подав свої аркуші з таким виглядом, ніби передавав родинну майстерню кредиторам. Жак спробував покласти зверху братову записку, але куратор мовчки поміняв їх місцями. Потім забрав протоколи міської варти й вийшов через невеликі двері за викладацьким столом.
Студенти ще трохи посиділи в тиші. Годинник відраховував хвилини, свічки потріскували, Гхрир розгладжував на коліні врятовані формули. Ярина дивилася на порожнє крісло й дедалі гостріше відчувала, як незручно сидіти на дерев’яній лаві після вечора, який мав стати відпочинком.
— І що нам тепер робити? — нарешті запитала вона, звертаючись переважно до Ільси, бо та принаймні здавалася живою. Решта поступово набувала вигляду навчальних посібників із наслідків необережного вживання спиртного.
— Іти спати, — запропонував Жан, підводячись і перевіряючи кишені. — Пояснювальні написали, папір повернули, чорнило не випили. Що ще від нас треба?
— Чекати подальших вказівок, — нагадав Аелін, який сидів за столом навпроти, акуратно склавши руки. — Саме так було сформульовано розпорядження. Наші подальші дії поки що не визначені.
Жак подивився на нього, потім на двері за викладацьким столом. Звідти не долинало ані звуку. Він обережно потягнувся, розминаючи затерплу спину, й вирішив висловитися якомога зрозуміліше.
— Аеліне, у мене подальша дія визначена ще з того моменту, як нас вивели з камери. Я хочу лягти. Бажано на щось м’яке й без міської варти поблизу.
— Це бажання, — терпляче пояснив Аелін, повертаючи до нього голову. — Ми обговорюємо дозвіл.
— Ми обговорюємо, чи встигнемо дійти до кімнат, перш ніж він знайде ще чистого паперу, — втрутився Діоніс, підводячись із лави. Його трохи хитнуло, і Гхрир мовчки притримав сусіда за плече. — Я більше нічого не згадаю. Навіть якщо дуже попросить.
Ярина подивилася на Ільсу. Та вже збирала прикраси, які встигла познімати, щоб не заважали писати. Кільця поверталися на пальці, браслети — на зап’ястки, а вираз обличчя поступово набував звичної рішучості.
— Я тут ночувати не збираюся, — повідомила віщунка, підхоплюючи спідницю й переступаючи через лаву. — Хто знає дорогу до гуртожитку?
Жан відразу рушив до виходу. Ярина не була певна, чи варто довіряти людині, яка кілька годин тому викрала міський мур, але з усіх присутніх він принаймні мав план. Вона підвелася, поправила зім’ятий одяг і востаннє глянула на Аеліна. Той залишався на місці, явно готовий чекати до ранку.
— Ми йдемо до кімнат, — сказала вона йому вже від дверей. — Якщо куратор спитає, ти знаєш, де нас шукати.
Аелін кивнув, прийнявши відомості до уваги. Гхрир трохи затримався біля його столу, але ельф лише зручніше склав руки. Орк зітхнув і вийшов слідом за рештою.
У коридорі було прохолодно й значно темніше, ніж Ярина очікувала. Рідкісні світильники під стелею освітлювали окремі ділянки кам’яної підлоги, залишаючи між ними довгі смуги сутінків. У нішах стояли статуї, чиї обличчя вдень вона ще могла б назвати задумливими. Зараз усі вони здавалися підозріло уважними. Ярина вирішила не дивитися їм у вічі: у цьому світі навіть каміння могло виявитися чиїмось зачарованим прадідусем, а з’ясовувати стосунки з родичами посеред ночі їй не хотілося.
— До сходів ліворуч, — пригадав Діоніс, зупинившись біля розгалуження. Жан, який уже звернув праворуч, нетерпляче махнув рукою.
— Там довго. Через старий перехід швидше.
— Звідки ти знаєш? — поцікавилася Ярина, але гном уже відсунув важку портьєру, за якою виявилися вузькі двері. Жак оглянув замок із професійною цікавістю й задоволено кивнув братові.
— Ходили, — коротко пояснив він, пропускаючи Ільсу вперед. — У нас тут справи бувають.
Ярина затрималася на порозі. По той бік пахло сирим каменем і давно погаслими свічками. Гхрирові довелося нахилити голову, щоб пройти, а Діоніс, зачепившись рукавом за засув, тихо вилаявся. Перспектива скоротити дорогу вже не здавалася такою привабливою.
— Якщо нас завтра знайдуть у вигляді купки скелетів, — попередила Ярина, обережно переступаючи високий поріг, — я хочу, щоб усі знали: це була ваша ідея.
— До ранку не встигнемо, — заспокоїв Жак, притримуючи двері. — Тут холодно, добре збережемося.
За їхніми спинами щось грюкнуло. Жан миттю розвернувся, вихоплюючи молоток, Ільса схопила Ярину за руку, а Діоніс ударився плечем об стіну. Відлуння прокотилося переходом і стихло. Кілька секунд усі прислухалися, потім у відчинених дверях з’явився Аелін.
— Я переглянув доцільність очікування, — повідомив він, намагаючись відновити дихання. Одяг на ньому був зім’ятий там, де він щойно стискав його пальцями.
Гхрир простягнув руку й притримав двері, поки ельф переступав поріг. Ярина відчула несподіване полегшення: тепер принаймні нікого не доведеться шукати зранку.
— Що сталося? — запитала вона, вивільняючи зап’ясток з Ільсиної хватки.
— Двері за викладацьким столом почали відчинятися, — пояснив Аелін, озираючись у коридор. — Повільно. Я привітався, але відповіді не отримав.
Жан міцніше стиснув молоток і глянув повз нього.
— А потім? — поцікавився він значно тихіше, ніж досі говорив.
— Я вирішив приєднатися до вас, — відповів Аелін і сам зачинив двері переходу. Цього разу обережно, притримуючи клямку до останнього.
Гноми перезирнулися й без подальших обговорень рушили вперед. Ільса йшла поруч із Яриною, намагаючись ступати так, щоб прикраси менше дзвеніли. Гхрир тримався позаду дівчат, закриваючи собою майже весь прохід, а Діоніс раз у раз озирався на Аеліна. Той, схоже, більше не мав заперечень щодо самовільного повернення до гуртожитку.
Перехід привів до невеликого майданчика з трьома арками. Жан упевнено обрав середню, пройшов кілька кроків і зупинився перед зачиненими ґратами. За ними вгору тяглися сходи.
— Удень було відчинено, — пояснив він, смикнувши прути. Метал відгукнувся низьким гудінням, від якого Ярина мимоволі відступила.
— А тепер ніч, — зауважила вона, притискаючи долоню до лоба. — Знаю, несподіваний поворот.
Жак уже потягнувся до кишені з інструментами, але Гхрир перехопив його зап’ясток і показав на ледь помітні знаки вздовж одвірка. Гном нахилився, розглянув їх і повільно забрав руку.
— Через праву арку теж можна, — сказав він братові, відходячи від ґрат. — Просто трохи довше.
Саме тоді з темряви долинув протяжний скрегіт. Він урвався, повторився й закінчився коротким сухим стукотом. Ільса завмерла з піднятою ногою, Жан повернувся до арки з молотком напоготові, а Гхрир мовчки відсунув Ярину собі за спину.
— Не висовуйся, — тихо попросив він, вдивляючись у неосвітлений прохід.
Ярина не заперечувала. З-за оркового плеча світ здавався трохи безпечнішим, хоча видно було значно менше. Вона помітила тільки, як у темряві ворухнулося щось чорне й низьке, а потім спалахнули зелені очі. Над ними піднялися непропорційно великі вуха.
— Якщо це ще один студент, я його вб’ю, — прошепотів Жан, виставляючи молоток перед собою. Жак притулився до братового плеча, намагаючись роздивитися створіння.
— А якщо викладач? — поцікавився він, коли чорна постать повільно наблизилася.
— Тоді вб’ю й попрошу вибачення, — похмуро пообіцяв Жан.
— Молоток опусти, — порадили йому знизу.
Жак відсахнувся й наступив Діонісові на чобіт. Той вилаявся, Ільса різко обернулася на нього, а Ярина нарешті визирнула з-за Гхрира. Посеред проходу сидів чорний кіт. У тьмяному світлі виднілися коротка хвиляста шерсть, довгі тонкі лапи й надзвичайно невдоволена морда. Перед ним лежав срібний предмет, який він неквапливо накрив лапою.
— Ви мені заважаєте, — додав кіт, обводячи компанію примруженими очима. Його хвіст двічі вдарив по кам’яній підлозі.
— Скреґу, — пролунав знайомий голос із правої арки, — якщо ця ручка ще раз упаде зі сходів, я залишу тебе без подушки.
З темряви вийшов Рован. Уже без сюртука, але все ще в бездоганній чорній сорочці та рукавичках. Він зупинився, побачивши студентів, перевів погляд на молоток у Жановій руці, потім на Гхрира, за спиною якого ховалися обидві дівчини. Останнім він оглянув Аеліна.
— Як приємно, — промовив куратор, зупиняючись біля кота. — Я залишив вас на десять хвилин, а ви вже встигли знайти службовий перехід. Донгарти, навіть не починайте. Я бачу, хто тримає інструменти.
Жак повільно прибрав руку від кишені. Ярина випросталася й відійшла від Гхрира на пів кроку, намагаючись мати вигляд людини, яка перебуває тут із цілком зрозумілою метою.
— Ми йшли спати, — пояснила вона. Поруч Ільса кивнула з такою готовністю, що монетки у волоссі дзенькнули.
— Через зачинені ґрати, — уточнив Рован, дивлячись на сходи. — Похвальна наполегливість. Аеліне, а ви?
— Переглянув доцільність очікування, — відповів той, трохи помовчавши. Гхрир кашлянув у кулак, а Ярина вперше за вечір відчула, що може засміятися вголос.
Рован потер перенісся пальцями в чорній рукавичці, потім нахилився по ручку. Скреґ притиснув її обома лапами й підняв голову.
— Я знайшов, — повідомив він, дивлячись господареві просто в очі.
— На моєму столі, — нагадав куратор, обережно вивільняючи срібний ковпачок. — Під моїми паперами. Надзвичайно вдала експедиція.
Кіт ображено відсунувся й сів біля його чобота. Рован сховав ручку у внутрішню кишеню, перевірив, чи щільно вона застебнута, і нарешті показав студентам на ліву арку.
— Цим коридором до кінця, потім сходами вгору. Далі, сподіваюся, дорогу впізнаєте. Нічого не відчиняти, не підбирати й не перевіряти на якість каменю. По кімнатах.
— Отже, попереднє розпорядження більше не чинне? — перепитав Аелін, явно прагнучи уникнути подальших непорозумінь.
— Так, Аеліне. Чекати більше не потрібно. Ідіть спати, — підтвердив Рован із такою виразною стриманістю, що ельф негайно рушив у зазначеному напрямку.
Решта поспішила за ним. Жан сховав молоток, Жак поступився дорогою Ільсі, а Діоніс цього разу тримався середини компанії, подалі від стін і чужих підборів. Ярина на мить затрималася біля куратора.
— Добраніч, — сказала вона й, трохи подумавши, додала: — Дякую, що забрали нас.
Рован подивився на неї, потім на Скреґа, який уже придивлявся до його кишені.
— Не поспішайте дякувати, панно. Рахунки надійдуть уранці.
Ярина вирішила більше нічого не уточнювати й наздогнала Ільсу. Невдовзі кроки стихли за поворотом, і в переході залишилися куратор та кіт. Скреґ підняв голову, простеживши за останнім відлунням.
— Галасливі, — зауважив він, потершись щокою об Рованів чобіт.
— Зате в них є кімнати, до яких я щойно їх відправив, — відгукнувся куратор, беручи кота на руки. — А ти сьогодні вже двічі покидав місце, де тобі наказали сидіти.
Скреґ умостився зручніше, зачепився пазурами за дорогу тканину й голосно замуркотів. Рован обережно вивільнив рукав, притиснув кота до себе та рушив назад до покоїв.
— Настоянка, — пробурмотів він. — Мені потрібна ще одна настоянка. І, можливо, нова академія. Без студентів.
