Ярина прокинулася від голоду.
Спочатку їй наснилася свіжа паляниця. Потім хтось почав різати її товстими скибками, і вона так виразно відчула запах скоринки, що розплющила очі. Паляниці не було. Була стеля, денне світло за вікном і власний чобіт, який досі залишався на правій нозі.
Ярина трохи полежала, розглядаючи його, потім обережно сіла. Тіло відгукнулося так, ніби вночі вона особисто носила ратушу на спині. У голові було порожньо, у роті сухо, а всередині, де зазвичай хоча б ледь відчувалася магія, стояла така тиша, що хотілося постукати й перевірити, чи там узагалі хтось є.
На сусідньому ліжку заворушилася Ільса. З-під ковдри з’явилася рука, намацала край матраца й безсило опустилася.
— Якщо ти йдеш їсти, я з тобою, — повідомила вона, не показуючи обличчя.
— Я ще не вирішила, чи можу ходити, — зізналася Ярина, нахиляючись до чобота. Шнурівка чомусь виявилася складнішою за нічні просторові розрахунки.
Ільса нарешті відкинула ковдру, примружилася на світло й кілька секунд сиділа, тримаючись за голову.
— За тринадцять злотих можна когось найняти, щоб нас донесли?
Ярина хотіла відповісти, але шлунок так виразно нагадав про себе, що обидві без подальших розмов почали збиратися.
До їдальні дісталися ближче до обіду. На канікулах тут було тихіше, ніж зазвичай: кілька зайнятих столів, запах гарячої юшки, дзенькіт посуду й сонна служниця біля стійки. Ярина зупинилася на порозі, вдихнула й відчула, що життя, можливо, ще налагодиться.
Компанія знайшлася біля вікна.
Гриць сидів над великою мискою й дивився в неї з такою зосередженістю, ніби боявся втратити їжу з поля зору. Діоніс підпирав голову долонею. Жан мовчки різав хліб, а Жак тримав кухоль обома руками, зігріваючи пальці. Усі мали приблизно той самий вигляд, що й дівчата: змучений, пом’ятий і не пристосований до складних розмов.
Тільки Аелін сидів рівно.
Волосся зібране, одяг охайний, тарілка стоїть точно перед ним, чашка трохи праворуч. На обличчі — спокійне, майже світле задоволення.
Ярина відразу запідозрила щось недобре.
Вона поставила тацю поруч з Ільсиною й сіла. Гриць мовчки посунув до них хлібницю. Ільса подякувала кивком, узяла ложку й на кілька хвилин перестала цікавитися всім, що не містилося в її тарілці.
Діоніс протримався недовго. Подивився на Аеліна, опустив очі до своєї юшки, потім знову глянув на нього.
— Ти чого такий щасливий? — похмуро запитав він, не прибираючи долоні від скроні.
Аелін підняв голову, явно здивований тоном.
— Я задоволений результатом нашої роботи, — пояснив він. — Ми розв’язали кілька нетривіальних задач і перевірили рішення на практиці.
Жан поклав ніж. Повільно прожував хліб, ковтнув і теж подивився на ельфа.
— Бридко дивитися на твою самовдоволену посмішку, — повідомив він. — У мене навіть борода болить, а ти сяєш.
Аелін торкнувся губ пальцями, наче перевіряв, чи справді усміхається, потім повернувся до Гриця.
— Я занотував і впорядкував усі наші нічні відкриття, — сказав він. — Формули перенесення, вибіркове розділення матеріалів, стабілізацію ілюзії, модифіковане закляття відновлення. Оформив спостереження й відправив кураторові.
Гриць не доніс хліб до рота.
Жак повільно поставив кухоль. Жан випростався так різко, що лава під ним рипнула.
— Ти що? — перепитали брати майже одночасно.
Ярина застигла з ложкою в руці. Гаряча юшка, яка ще мить тому здавалася найважливішою річчю у світі, раптом перестала пахнути.
— Передав результати дослідження, — повторив Аелін, трохи насторожившись. — Я вказав усіх учасників. Ваш внесок теж описаний.
— Здурів? — Жан нахилився через стіл, але вчасно згадав, де вони перебувають, і знизив голос. — Це ж геніальні речі. Сплетіння магій, перенесення, відновлення будівель! Та на цьому можна стільки грошей зрубати, що нікому з нас не доведеться відпрацьовувати академії після випуску. Ще й на життя залишиться!
Ільса поклала ложку. Діоніс прибрав долоню від скроні й повільно випростався. Гриць опустив хліб на тарілку, не зводячи погляду з Аеліна.
Ярина відчула, як учорашні тринадцять злотих у її уяві перетворюються на дрібну монету, що закотилася під шафу.
Вони могли відкупитися.
Не шукати підробітків між заняттями, не рахувати кожну видану академією річ, не думати, скільки років доведеться відпрацьовувати після випуску. Аелін акуратно записав цю можливість, гарно оформив і передав туди, де студентські відкриття дуже швидко ставали академічною власністю.
— Ми ж домовлялися про комерційну таємницю, — тихо нагадав Жак, дивлячись на нього поверх кухля.
— Я не вказував суму замовлення й умови розрахунку, — пояснив Аелін. — Лише магічні методи.
Жан заплющив очі. Ільса обережно відсунула від нього ніж, що лежав біля хліба.
— Саме методи й коштують найдорожче, — сказав Гриць, дивлячись на власні руки. — Я навіть не подумав…
Аелін повернувся до нього. На обличчі вперше з’явилася невпевненість.
— Я хотів, щоб результати не загубилися. Частина записів була на клаптиках. Деякі ти закреслив, хоча проміжні обчислення теж…
— Записати — добре, — перебила Ярина, поклавши ложку. — Віддати — погано.
За столом стало тихо. Навіть із сусіднього кінця їдальні долинуло, як хтось пересунув стілець.
Діоніс провів долонею по обличчю й відкинувся до стіни.
— Триндець. Магічний вісник уже, певно, порадував куратора Рована.
— Мені заборонено відправляти кураторові магічних вісників, — повідомив Аелін.
Жан розплющив очі. Ярина підняла голову, а Ільса повільно випросталася.
— Чому? — запитав Жак, обережно ставлячи кухоль.
— Після першого тижня навчання, — пояснив Аелін. — Я повідомляв про порушення правил академії. Запізнення, списування, недотримання порядку в аудиторіях. Куратор попросив більше не надсилати йому вісників.
Діоніс подивився на нього з похмурим упізнаванням.
— То це через тебе він знав, що я запізнився на ранкову лекцію?
— Ти запізнився на сімнадцять хвилин, — підтвердив Аелін. — І попросив відмітити тебе присутнім.
Ільса повернулася до Ярини. Та втримала її погляд, хоча вже дуже хотіла засміятися. Зараз це було зовсім недоречно, але вираз Діонісового обличчя робив завдання майже нездійсненним.
— Скільки ти йому їх надіслав? — поцікавився Жак.
Аелін трохи подумав, пригадуючи.
— Точно не скажу. Останнього дня він заборонив надсилати нові, поки я ще не завершив перелік порушень за попередній.
Жан потер бороду, ховаючи несподівану усмішку.
— Уперше за весь час я його розумію.
— Відтоді вся кореспонденція — тільки в паперовому вигляді, через приймальню, — закінчив Аелін. — Звіти я передав так само.
Ярина нахилилася ближче до столу. Надія була маленькою, але тепер її принаймні можна було розгледіти.
— Але ж зараз канікули, — повільно промовила Ільса. — Секретарі теж у відпустці?
Жак подивився на брата. Жан уже не заплющував очей. Навпаки, стежив за розмовою дуже уважно.
— Папери ти де залишив? — запитала Ярина.
— У скриньці для кореспонденції біля приймальні навчальної частини, — відповів Аелін.
Діоніс прибрав руку від обличчя. Гриць посунув миску, звільняючи місце перед собою.
— Вона зачинена? — поцікавився Жак із майже повсякденною байдужістю.
Аелін кивнув, не помітивши, як Жан торкнув брата коліном під столом.
— Так. Але це не має затримати доставлення. Орест, особистий слуга куратора, щодня забирає кореспонденцію о восьмій ранку та о шостій вечора.
У Ярини похололо всередині. Вона подивилася на світле вікно, потім на годинник над дверима їдальні. Жак теж глянув туди, хоча час, очевидно, вже знав.
— Сподіваюся, — дуже обережно почав Діоніс, — ти не встиг передати свої звіти до восьмої?
— На жаль, ні, — зізнався Аелін. — Нічні пригоди виснажили мій організм, тож довелося виділити чотири години на сон. Оформлення завершив уже після пробудження.
Жан повільно видихнув. Жак підняв кухоль і випив кілька великих ковтків. Ільса відкинулася назад, прикривши очі долонею.
Ярина знову взяла ложку.
Юшка встигла охолонути, але це була дрібниця.
— До шостої ще є час, — сказала вона, дивлячись на братів. — Можемо спробувати забрати.
Жак кивнув. Жан потягнув до себе хлібницю, проте їсти не почав: покрутив у пальцях шматок і подивився на вхід до їдальні.
— Якщо попадемося, нам триндець, — тихо зауважив він. — Забратися в навчальну частину — значне порушення.
— Значить, не попадемося, — вирішив Жак, підсуваючи до себе тарілку.
Ярина подивилася на нього. Гном уже їв із цілком зрозумілою метою: попереду знову була робота.
— Ми будемо забирати звіт? — уточнив Аелін, переводячи погляд з одного брата на другого.
— Будемо рятувати наші роки життя, — пояснила Ярина. — Але спочатку поїмо.

