На диво, все пройшло гладко.
Ярина до останнього чекала, що Жак чогось недоговорив. Що замість ремонту доведеться відновлювати половину вулиці або господар, побачивши першокурсників, виставить їх за двері. Проте в готелі в старому центрі на них справді чекали, а робота виявилася саме такою, як обіцяли: поновити хол і фасад.
Платили щедро, але вимагали впоратися швидко й без шуму. Нагорі відпочивали постояльці, турбувати яких господар не хотів. Він показав потерті стіни, потьмяніле оздоблення й тріщини біля входу, ще раз нагадав про тишу та відійшов, залишивши їх оглядати приміщення.
Жак проводжав його таким задоволеним поглядом, що Ярина вирішила поки нічого не казати. Спершу треба було зробити роботу.
Гриць з Аеліном обійшли хол, затрималися біля сходів і вийшли оглянути фасад. Повернувшись, розклали записи на краю столу. Цього разу розрахунки не затягнулися: після ратуші й таверни вони вже знали, що перевіряти насамперед. Жан схилився поруч, уточнюючи свою частину, решта слухала, щоб потім не перепитувати під час роботи.
Ярина прибрала волосся з обличчя й стала на вказане місце. Тут принаймні не було ні темного коридору, ні зачарованого дзеркала. Крізь високі вікна ще проникало вечірнє світло, за дверима проїжджали екіпажі, а за стійкою господар перебирав папери, час від часу поглядаючи на них.
Коли розрахунки зійшлися, Гриць з Аеліном разом сплели закляття. Ярина стежила за знайомими переходами, чекаючи своєї черги долучитися. Поспішати ніхто не намагався. Навіть Жак мовчав.
Закляття активували без пригод. Під долонею ледь відчутно здригнулася стіна, й тонка тріщина поповзла вгору, стягуючись за світлою смугою магії. Ярина перевела погляд на сходи: потерті краї сходинок вирівнювалися, з поруччя зникали подряпини. Тьмяне оздоблення поступово набирало кольору.
Господар відклав папери.
За пів години хол блищав як новенький. Ярина відійшла до входу, оглядаючи стіни, й тільки тепер дозволила собі видихнути. Нічого не перекосилося, не впало й не виросло там, де його не мало бути. Залишалося закінчити фасад і перевірити результат.
Поки господар обходив оновлений хол, вона помітила Скреґа. Кіт сидів під столиком біля вікна, акуратно обгорнувши лапи хвостом, і дивився на неї так спокійно, наче його теж запросили на роботу.
Ярина роззирнулася. Решта була зайнята, господар саме нахилився до поруччя.
— А ти звідки? — тихо запитала вона, підійшовши ближче.
Скреґ підвів на неї очі.
— Гуляю.
На докладніші пояснення часу не залишилося: її покликав Жан. Ярина лише похитала головою й повернулася до інших.
Із фасадом теж упоралися без пригод. Господар вийшов на вулицю разом із ними, довго дивився на стіни, перевірив оздоблення біля дверей і нарешті задоволено кивнув. Від початку роботи минула приблизно година, коли рахунок кожного поповнився на п’ятдесят золотих.
Ярина перевірила надходження двічі.
П’ятдесят.
Не на всіх. Їй самій.
Вона відійшла від входу, пропускаючи постояльців, і ще трохи постояла з цим усвідомленням. Після змін у таверні, коли ноги гули так, що не хотілося йти до власного ліжка, такий заробіток здавався неймовірним. Вони встигли до відбою, нікого не розбудили й нічого не зруйнували. А тепер у неї було п’ятдесят золотих.
Навіть майбутня вечеря в маман уже не так псувала настрій.
Звісно, вдавати Жанову наречену все одно доведеться, і як із цього виплутатися, Ярина досі не знала. Проте тепер, думаючи про пані Донгарт, вона відчувала ще й вдячність. Якщо справа піде так далі, можна буде відкладати на навчання, поступово зменшувати борг і не хапатися за кожну можливість підзаробити.
А ще купити сукню. Може, навіть дві.
Ярина провела пальцями по манжеті. Виданий академією одяг поки тримався, але тканина вже почала кошлатитися, а шов із внутрішнього боку довелося підшивати. При цьому у відомості речі коштували стільки, наче її вбрали в справжній шовк і бархат. Суму вона добре запам’ятала: перш ніж розписатися в завгоспа за отримане, ще раз перепитала, чи все правильно.
Їй відповіли, що правильно.
Тоді сперечатися було ніколи та й перевдягнутися все одно не було в що. Тепер можна буде зайти до крамниці, помацати тканину, роздивитися шви й самій вирішити, за що платити.
— Ну? — Жак порівнявся з нею, щойно вони рушили до академії. — Добре замовлення?
Ярина глянула на нього. Гном аж сяяв, і цього разу цілком заслужено.
— Добре.
— А ти книжками кидаєшся.
— Я можу й купити тобі окрему. Товстішу.
Ільса підхопила Ярину під руку, відтіснивши Жака до брата. Попереду Гриць з Аеліном неголосно обговорювали закляття, Діоніс озирнувся на годинник над вулицею й поквапив усіх. Часу ще вистачало, але випробовувати терпіння тих, хто зачиняв академічну браму, ніхто не хотів.
Поруч безшумно ступав Скреґ. Ярина помітила його біля свого подолу й трохи відвела руку, щоб не зачепити сумкою.
Доповідь із травництва досі чекала на неї в зошиті. Тепер це здавалося цілком посильною неприємністю.

