Спочатку:
На сторінку книги
Здавалося, більшого гармидеру в цьому відділку вже не здійняти. Ярина навіть почала подумки складати список причин, через які студентам ВАМіТ варто було б заборонити святкувати закриття сесії без нагляду дорослих, тверезих і, бажано, озброєних заспокійливими закляттями осіб.
Двері камери з гуркотом відчинилися.
Список довелося відкласти.
— Яке шарлатанство?! Ви знущаєтеся?!
Двоє стражів завели всередину дівчину, яка впиралася підборами в підлогу й усім своїм виглядом показувала: затримали тут явно не того.
— Я віщунка в десятому поколінні! У нашому роду дар передається по жіночій лінії ще з часів Великого затемнення! Моя прабабуся передбачила три королівські смерті, бабуся — падіння купецької гільдії, а моя мати знала про моє народження за пів року до того, як сама завагітніла!
— Громадянко, вам уже пояснили причину затримання, — втомлено озвався один зі стражів.
— Ви назвали мене шахрайкою, ворожбиткою й… — Дівчина раптом перестала впиратися. — Перепрошую, ким?
Страж відпустив її лікоть і відступив до дверей.
— Повією, — люб’язно підказав Жак, на мить відірвавшись від розібраного матраца. — Останнє слово було саме таке.
— ЩО?!
— Та це ж наша однокурсниця, — втрутився Жан, звертаючись до стража.
— От і добре. Не нудьгуватимете, — долинув з-за дверей голос стража.
Двері зачинилися. У замку клацнув ключ.
Ільса повільно повернула голову до братів. Дзвіночки на її браслетах тихо озвалися, і Жак чомусь одразу відклав видобуту пружину.
Ярина посунулася на лаві, звільняючи місце.
Навіть у камері Ільса виглядала так, ніби дорогою на королівський карнавал випадково звернула не в ті двері. Кілька низок намиста, масивні сережки, монетки у волоссі й десяток браслетів — на кожен рух відділок відгукувався новим передзвоном. Ярина мимоволі примружилася. Її голова й без того сприймала будь-який звук як особисту образу.
— Жане. Жаку. Я правильно почула?
— Боюся, що так, — відповів Жан.
— І ви нічого не хочете сказати?
— Я сказав, що ти наша однокурсниця.
— А ти? — Ільса подивилася на Жака.
Той обережно прикрив пружину шматком матрацної тканини.
— Я подумав, ти не розчула.
— Я розчула.
— Тепер бачу.
Ільса сіла поруч із Яриною, зібрала спідницю й кілька секунд мовчки поправляла браслет.
— Десять поколінь, — нарешті промовила вона. — Десять поколінь жінок мого роду лікували, віщували й берегли дар. А цей… цей стражник каже мені: «Знайди собі чесне ремесло».
— Міг би й гірше порадити, — зауважив Жак.
Жан штовхнув його ліктем.
— Уже мовчу.
— Ярина, скажи мені, — Ільса повернулася до сусідки, — якщо пророцтво справдилося, де тут шарлатанство?
— Не знаю. Моя спеціалізація — мазі. І невдалі рішення, як сьогодні з’ясувалося.
Ельф підвів голову.
— Для відповіді бракує відомостей. Що саме ти передбачила?
Ільса випросталася.
— Велику втрату.
— Надто широке формулювання.
— Кому треба, той усе чудово зрозумів.
— Тоді навіщо ти запитуєш Ярину?
Ярина заплющила очі.
— Аеліне, будь ласка. Хай людина договорить.
— Я уточнюю обставини.
— От і стражники уточнювали! — Ільса сердито струснула браслетами. — Спочатку кажуть: «Не мороч голову поважним людям». Потім прибігають: «Звідки ти знала?» Я віщунка! У цьому й полягає моя робота!
Жан перестав розглядати дверний замок.
— Стривай. Кому ти ворожила?
— Бургомістру.
Жак повільно прибрав руки від матраца.
Ярина це помітила. Ще мить тому він примудрявся вовтузитися в ньому навіть під час розмови.
— І що ж він утратив? — запитав Жан.
Ільса розвела руками.
— Мені не доповіли. Мене схопили посеред площі й потягли сюди. Тільки й почула, що він вимагає знайти винних.
— Ясно, — сказав Жан.
— Тобі ясно? — Ільса повернулася до нього. — То поясни мені.
— Я про причину затримання.
— А мені досі незрозуміло. Коли не справджується — шахрайка. Коли справджується — ходімо з нами. Може, мені ще й вибачитися, що дар працює?
Ярина вже не слухала. Вона дивилася на братів.
Жак нахилився до Жана й щось прошепотів. Той ледь помітно похитав головою.
— Ви щось знаєте? — запитала вона.
Обидва подивилися на неї.
— Про що саме? — уточнив Жан.
— Про втрату бургомістра.
— Ярино, — обережно почав Жак, — у такому поважному віці люди багато чого втрачають. Спокій. Сон. Довіру до молоді…
— Мури, — додав Жан.
Жак завмер.
Ільса повільно повернулася до нього.
— Що?
— Міру, — сказав Жан. — Міру. У звинуваченнях.
Ярина подивилася на розібраний матрац, на пружину під Жаковою долонею, потім знову на братів.
Голова раптом заболіла ще дужче.
