Ярина не знала, що саме Ільса нашаманила, але навчатися стало набагато легше. Там, де раніше вона вагалася й по кілька разів перевіряла себе, тепер з’явилася впевненість. Вона вчасно спиняла руку над казанком, відчуваючи, що наступну траву додавати зарано, а в завченому заклятті раптом помічала місце, де весь час помилялася з наголосом.
Це траплялося й поза заняттями. Підшиваючи манжету, Ярина зненацька згадала шепіт на міцну нитку. Згадала — і завмерла з голкою в руці, бо ніхто її цього не вчив. Шепіт подіяв: нитка перестала плутатися й легко лягла в рівний шов.
Ільса зраділа результату, хоча на прохання пояснити, звідки взялися слова, тільки розвела руками.
Перевіряти доводилося самій. Ярина шукала в довідниках знайомі трави, звіряла пропорції, виписувала замовляння. Дещо знаходила майже відразу, над іншим просиджувала до закриття бібліотеки. За одним поясненням неодмінно ховалося наступне запитання, тож поверталася вона вже з новим списком.
Раніше в бібліотеці й лабораторіях постійно пропадали Гриць з Аеліном. Тепер вони звільнили для неї місце за своїм столом. Ярина швидко навчилася розрізняти їхні записи, не підкладати свої аркуші під Грицеві розрахунки й не починати розмову, якщо Аелін водив пальцем по рядку: однаково не почує.
— Ще на одну заучку побільшало, — зітхнула Ільса, заставши їх над трьома розгорнутими книгами.
Діоніс зазирнув Ярині через плече.
— Ти хоч їла сьогодні?
Вона підвела голову, спробувала згадати й відразу пошкодувала, що замислилася так надовго. За кілька хвилин довелося закривати довідник і йти вечеряти.
Скреґ від книжок її не відривав. Приходив, оглядав стіл і вкладався там, де ще не лежали книжки. Якщо такого місця не було, звільняв собі сам. Ярина поступово звикла витягати записи з-під його лап і притримувати чорнильницю, коли він повертався на інший бік.
— Тобі з куратором уже нецікаво? — запитала вона, коли кіт укотре вмостився поруч.
— Мені подобаються розумні відьмочки.
— Особливо з гарними ручками?
Скреґ примружився. Ярина сховала ручку й застебнула пенал.
Так тривало до заняття з прикликання фамільярів.
Ярина чекала його з нетерпінням, хоча й намагалася не загадувати, хто саме відгукнеться. Скреґ розповідати нічого не захотів. Лише поцікавився, чи вона вже підготувала для майбутнього фамільяра місце, й оглянув її подушку.
На занятті хвилювання повернулося. Ярина перевірила намальовану схему, повторила подумки порядок дій і тільки тоді озирнулася на Ільсу. Подруга підбадьорливо кивнула.
Першою відгук отримала саме вона. Над її колом затремтіло повітря, спалахнуло тепле світло, й на підлогу опустилася невелика саламандра. Ільса присіла, простягаючи долоню. Саламандра підняла голову, обережно торкнулася її пальців і перебралася на руку.
Ярина всміхнулася, але викладач уже зупинився біля її місця. Вона повернулася до своєї схеми, вирівняла дихання й почала закляття. Слова лягали впевнено. На останньому переході пальці самі трохи змінили рух, і в центрі кола засвітилася крихітна цятка.
Ярина нахилилася ближче. Зі світла випурхнуло щось пухнасте й полетіло їй просто в обличчя.
— Фу, моль!
— Фу, відьма!
Ярина відсахнулася й завмерла з піднятою рукою. Перед нею тріпотів великий метелик. На темних крилах переливався тонкий візерунок, а пухнасті вусики були спрямовані просто на неї.
— Нічний метелик, пані Вербицька. Дуже рідкісний і корисний фамільяр, — пояснив викладач.
— Чула, селючко? Рідкісний і корисний.
За спиною хтось пирснув. Ярина опустила руку, намагаючись роздивитися нового знайомого.
— Ну вибач, я злякалася.
Метелик підлетів ближче, оглянув її з голови до пояса й завис навпроти обличчя.
— Чиїх будеш?
— Ем… Своя особиста.
— Безрідна. Ото пощастило.
— Жах. Це точно мені? У нього характер гірший, ніж у Скреґа.
Ярина благально подивилася на викладача. Той опустив голову, ховаючи усмішку.
— Фамільяр — це внутрішня проєкція. Він приходить не до кожної відьми. Цінуйте.
— Цінуй, люби й не фиркай, — охоче підхопив метелик.
Ярина повільно видихнула. Викладач явно не збирався її рятувати. Доведеться знайомитися.
— І як же тебе звати?
— Любчик, — гордо оголосив він.
— Ярина, — представилася відьма й простягнула йому руку.
Любчик трохи повагався, тоді опустився на її пальці.
Ільса, яка вже встигла посадити саламандру собі на плече, затулила усмішку долонею. Ярина випросталася й зосередилася на поясненнях викладача, намагаючись не рухати рукою. За кілька хвилин новий знайомий перебрався вище, влаштувався біля її зап’ястка й начебто перестав ображатися.
Після заняття вона несла сумку в іншій руці.
Скреґ чекав у коридорі. Підвівся назустріч, але раптом спинився й утупився в Яринин рукав. Саламандра на Ільсиному плечі його зовсім не зацікавила.
— Познайомся. — Ярина обережно підняла руку. — Мій фамільяр.
Любчик розправив крила. Котячі зіниці розширилися.
— Скреґу.
Він перевів погляд на неї з таким невинним виразом, що Ярина відразу притиснула руку ближче до грудей.
— Я серйозно.
Кіт сів і обгорнув лапи хвостом. Щойно метелик ворухнувся, кінчик хвоста теж сіпнувся.
До бібліотеки Скреґ пішов разом із ними. Дорогою Любчик перебрався Ярині на плече й учепився лапками в тканину. Тепер розумні відьмочки цікавили кота значно менше: вмостившись на столі, він не зводив очей із метелика.
Ярина відкрила книгу, глянула на Скреґа й відсунула стілець подалі.
— Навіть не думай.
Скреґ ображено примружився, але лапу з краю столу прибрав.

