Раді Вас бачити!

Мур повернувся на місце з глухим ударом і хмарою кам’яного пилу. Ярина завбачливо затулила обличчя рукавом, Ільса відступила на крок, а Жан ще кілька секунд тримав руки піднятими, поки світло між маячками остаточно не згасло. Гриць нахилився до нижнього шва, перевіряючи, чи рівно стала кладка. Аелін звірив останній рядок у записах і лише тоді дозволив собі видихнути.

Усі частини муру нарешті були там, де їм належало бути. За винятком мармуру, який тепер належав замовникові.

Жак відійшов ближче до дороги, примружився й нахилив голову. Потім зробив ще кілька кроків і глянув з іншого боку. Жан, помітивши його обличчя, теж відступив від стіни.

— Стоїть, — обережно зауважив він, ніби сподівався, що цього буде достатньо.

Ярина подивилася на світле облицювання праворуч, потім на світле облицювання ліворуч. Між ними тяглася велика сіра латка з нерівними швами, залишками розчину й темними плямами там, де камінь довго ховався під плитами. Навіть уночі вона впадала в очі. Уранці це можна було б показувати першокурсникам на заняттях: ось тут був мармур, ось тут попрацювали Донгарти.

— Негарно, — підсумувала Ільса, стаючи поруч. — Наче зуб вибили.

Жак почухав бороду й глянув на рештки пилу під ногами. Після приймання одинадцятого фургона він помітно повеселішав, але тепер веселощі знову починали обходитися дорого.

— Може, його якось побілити? — запропонувала Ярина, розглядаючи кладку. — Хоча б колір буде схожий.

Гриць випростався й відійшов до неї, обтрушуючи долоні.

— Зблизька все одно видно, що камінь інший. Можна накинути ілюзію, — промовив він після короткого роздуму. — Але я не знаю, де серед ночі знайти ілюзіоніста. І скільки це коштуватиме.

Жан одразу повернув до нього голову. Жак теж перестав розглядати мур, і в його очах повільно загорівся той самий азартний вогник, від якого Ярині вже хотілося заздалегідь перевірити умови оплати.

— А якщо є два посередні ілюзіоністи? — поцікавився він, поглянувши на брата.

Жан насупився, але нічого не сказав. Аелін, який саме збирав записи, зупинився й подивився на сіру ділянку стіни.

— Я можу накреслити схему, — запропонував він. — Якщо правильно наповнити її силою ілюзії, зображення має бути достатньо точним. Прив’язка до самої кладки дозволить утримувати його без постійного підживлення. Принаймні теоретично.

— А де ви візьмете ілюзіоністів? — запитав Діоніс, переводячи погляд з ельфа на гномів.

Жак усміхнувся. Жан важко зітхнув, явно розуміючи, що приховувати щось далі вже не вийде.

— Та ми з братом трохи вміємо, — зізнався молодший Донгарт, потерши долоні. — Не афішуємо просто.

Ільса повільно повернулася до нього всім корпусом.

— У вас дар ілюзій? — уточнила вона, а коли Жак кивнув, подивилася на Жана. — В обох? І чому ви тоді не на ілюзіях навчаєтеся?

— Здуріла? — Жан навіть випростався. — Гном-ілюзіоніст — пляма на репутації.

— Ніхто не довірятиме такому, — підтримав Жак, наче пояснював щось цілком очевидне.

Ярина подивилася на оголену кладку, потім на братів. Дуже хотілося уточнити, як саме в їхній системі цінностей розташовуються викрадення міського муру та зміна його зовнішності, але вона вчасно пригадала, що ще не отримала свого відсотка.

— А гномові, який мармур разом із муром продає, довірятимуть? — не втримався Діоніс.

Жак глянув на нього з гідністю.

— Покупець усе отримав. Навіть більше, ніж замовляв.

На це заперечень не знайшлося. Аелін уже розкладав записи на пласкому камені, а Гриць став поруч і підсунув йому чистий аркуш. Після перенесень обидва виглядали втомленими, проте можливість скласти нову схему, схоже, знову їх зацікавила.

Спочатку Аелін намалював прямокутник, позначив межі кладки й провів кілька ліній усередині. Гриць уважно простежив за рухом ручки, потім показав на нижній кут.

— Якщо замкнути тут, шов буде видно збоку, — зауважив він. Ельф підняв голову, порівняв малюнок із муром і закреслив лінію.

Ярина з Ільсою тим часом відійшли на протилежний бік вулиці, звідки краще проглядався весь мур. Жан попросив показати точну межу, де починалося облицювання, і Ярина підняла руку. Жак пройшов уздовж стіни, позначаючи потрібні місця, а потім повернувся до братового плеча.

Перша проба з’явилася невеликою білою плямою. Вона розповзлася по каменю, набула слабких сірих прожилок і на мить стала схожою на мармур. Ільса схилила голову, придивляючись.

— Надто білий, — гукнула вона. — Поруч старі плити. Вони темніші.

Жак поворушив пальцями, і поверхня трохи потьмяніла. Жан додав тонкий шов, потім ще один. Ярина з подивом дивилася, як брати, які щойно називали себе посередніми ілюзіоністами, мовчки виправляють відтінки й фактуру, сперечаючись лише про ширину прожилок.

А тоді налетів вітер.

Ільса притиснула хустку до грудей, Ярина прибрала волосся з обличчя, а біла пляма на мурі здригнулася й трохи посунулася вбік. З-під неї визирнув сірий камінь.

— Оце теж треба врахувати, — сказав Діоніс, підходячи до записів. Він показав на кут муру, де вітер підхоплював пил із дороги. — Тут потік закручується. У тиху погоду триматиметься, а наступним поривом знову зсуне.

Аелін насупився й подивився на стіну. Гриць притримав папір, який мало не вислизнув із-під його долоні.

— Ми рахували для нерухомого середовища, — визнав орк, знаходячи потрібний рядок. — Як в аудиторії.

— У нас удома за таке б ще до практики насварили, — зауважив Діоніс, присідаючи поруч. — Батько завжди змушував спочатку дивитися, куди повітря йде.

Ярина глянула на нього уважніше. Весь вечір він то тримався за голову, то намагався відтерти сажу з обличчя, а тепер говорив упевнено й показував місця, де вітер ударяв у кладку, відбивався й повертався до дороги. Гриць слухав, Аелін дописував щось на полях, а Жан із Жаком терпляче чекали, не прибираючи долонь від стіни.

Другу схему перевіряли вже разом. Діоніс стежив за повітрям, Ярина та Ільса — за кольором і швами, а Гриць ходив уздовж муру, дивлячись, чи не виступає ілюзія за визначені межі. Аелін кілька разів повертався до малюнка й щоразу обережніше додавав нові знаки.

Коли брати наповнили схему силою, сірий камінь почав зникати під білим облицюванням. Плити проступали поступово, від нижнього ряду до верхнього. З’явилися прожилки, темніші шви, дрібні потертості біля дороги.

— Лівий край, — підказала Ярина. Жак скосив на неї очі й виправив надто рівну лінію.

Ільса відійшла ще на кілька кроків, присіла, подивилася знизу й нарешті задоволено кивнула.

Наступний порив вітру приніс пил і шарпнув Яринину спідницю. Усі завмерли, стежачи за муром.

Ілюзія залишилася на місці.

Жан першим відірвав долоню від каменю. Жак зачекав ще кілька секунд і теж відступив. Біле облицювання не змінилося. Гриць перевірив нижню прив’язку, Аелін — верхню, після чого вони обидва відійшли до решти.

Мур виглядав цілим. Навіть знаючи, де саме була сіра латка, Ярина тепер не могла впевнено показати її межі.

— Гарно, — тихо сказала Ільса.

Жак усміхнувся й одразу спробував приховати задоволення, поправляючи ремінь. Жан дивився на стіну значно довше, ніж було потрібно для перевірки.

— Про це теж мовчимо, — нагадав він, нарешті повернувшись до компанії.

— Про те, що ви повернули місту мур? — невинно запитала Ярина.

Гном глянув на неї, потім на брата й похитав головою, але сперечатися не став. Гриць почав збирати записи, а Діоніс сперся плечем на вцілілу плиту, перевіряючи, чи витримають ноги ще дорогу до спальні.

Жак тим часом дивився кудись за його спину. Ярина простежила за цим поглядом і побачила над дахами темний, нерівний силует ратуші.

— Навіть не починай, — попросила вона.

Жак повільно повернув до неї голову.

— Я ще нічого не сказав.

Жан уже теж дивився на ратушу.