Бажання прибити Донгартів до ранку не вщухло. Ярина сподівалася, що після сну вчорашнє чаювання здаватиметься не таким страшним, але варто було розплющити очі, як вона знову почула лагідне: «То хто перший зізнався?»
Краще б мовчала й пила чай.
Жан, якому вона так люб’язно запропонувала розповісти про їхні почуття, розгубився ненадовго. Ярина досі не могла збагнути, як із кількох правдивих слів можна було скласти настільки неправдиву історію. Так, познайомилися в академії. Так, разом потрапили в халепу. Допомагали одне одному, працювали пліч-о-пліч. Тільки чомусь після його розповіді пані Донгарт дивилася на неї з такою ніжністю, що заперечувати стало неможливо.
А Жак іще й сидів поруч, кивав та підкладав Ільсі пиріжки.
Тепер через три дні на них чекала вечеря.
На загальні збори Ярина прийшла з твердим наміром не дивитися в бік братів. Це виявилося нескладно: попереду сиділо стільки студентів, що навіть за бажання вона розгледіла б хіба верхівки їхніх голів. Значно важче було слухати тріумвірат.
Промова тривала вже давно. Над рядами пливли слова про старанність, дисципліну й відповідальність, а Ярина думала, чи можна до вечері встигнути посваритися з Жаном. Без свідків, спокійно, за взаємною згодою. Потім прийти до пані Донгарт, подякувати за допомогу й пояснити, що вони поквапилися.
Щоправда, Ільсі доведеться теж посваритися з Жаком. Одночасно. Відразу після того, як маман погодилася оформити фірму.
Ярина потерла перенісся.
Можна було б сказати правду. Пані Донгарт здалася доброю, привітною жінкою, яка щиро хотіла допомогти синам і їхнім обраницям. От тільки обраниць вони їй підсунули несправжніх.
Ображати відьму — не найкраща ідея. А дізнавшись, що її обманули за власним чайним столом, вона точно образиться. Ярина на її місці образилася б і без жодного відьомства.
Ільса торкнула її ліктем. Навколо вже підводилися студенти. Ярина теж встала, так і не зрозумівши, чим закінчилася промова.
День далі минав приблизно так само. Вона переходила з аудиторії в аудиторію, діставала зошити, щось записувала, а потім виявляла, що знову обмірковує вчорашню розмову. Коли пані Зельман звернулася до неї вдруге, Ярина підвела голову над сторінкою, на якій устигла вивести тільки назву теми.
— Перепрошую. Повторіть, будь ласка, запитання.
Пані Зельман повторила. Легше від цього не стало.
Тепер Ярина сиділа в бібліотеці, обклавшись довідниками з травництва, і писала доповідь. Викладачка вирішила, що самостійне опрацювання допоможе їй зосередитися на предметі, й мала рацію: шукати потрібні відомості та водночас планувати розрив із Жаном було незручно. Щойно Ярина відволікалася, одразу втрачала рядок і мусила перечитувати абзац спочатку.
Дещо хороше за день усе-таки сталося. Уранці вона спокійно причесалася перед дзеркалом і лише потім помітила, що жодного разу не чекала від власного відображення чогось страшного. Ільса навіть прибрала хустку з люстерка.
Отже, з однією пригодою вони потроху впоралися. Якби ще Донгарти дали час оговтатися, перш ніж тягнути їх у наступну.
Ярина перегорнула сторінку, притримала книгу ліктем і потягнулася до зошита. На край столу беззвучно опустилися дві темні лапи.
Вона здригнулася так, що провела через недописане слово довгу риску.
— Скреґу!
Кіт переступив через розгорнутий довідник, підібрав хвіст і сів навпроти. Ярина відразу глянула в прохід між стелажами.
— Куратор мене шукає?
— Не знаю.
— Ти не від нього?
— Я гуляю.
Вона ще раз подивилася йому за спину й лише тоді відклала ручку. Після останнього покарання поява кураторського фамільяра не віщувала нічого доброго. Скреґ, утім, не поспішав нічого повідомляти. Обвів поглядом книги, зазирнув у зошит і вмостився зручніше, посунувши лапою аркуш із виписками.
— Тільки не загуби, — попросила Ярина, витягаючи його з-під кота. — Я це вже вдруге шукаю.
Скреґ дозволив забрати папір. Вона розправила загнутий кутик, знайшла потрібне місце й знову взялася писати. За кілька рядків помітила, що котячий погляд рухається слідом за її рукою.
Ярина дописала слово, перенесла ручку на наступний рядок. Скреґ простежив і за цим.
Вона зупинилася.
— Скреґу, ти так дивишся на мою ручку, наче хочеш її з’їсти.
— Дурне. У мене інші харчові вподобання.
Ярина покрутила ручку між пальцями. Руни на її гладенькому боці виблиснули у світлі лампи. Кіт трохи підняв голову.
— Сподобалася? Візьми. — Вона простягнула йому ручку. — У мене є запасна.
Скреґ подивився на запропоноване, потім на неї. Кінчик хвоста ворухнувся.
— Мрр. Так нецікаво. Залиш собі.
Ярина повільно забрала руку.
— Тобто якби я не дозволяла, було б цікавіше?
Кіт почав умиватися.
Вона ще трохи потримала ручку, розглядаючи руни, й повернулася до доповіді. Скреґ залишився на столі. Коли знадобилося перегорнути сторінку, Ярина посунула довідник, щоб не зачепити його лапу.
Поруч із ним працювалося спокійніше. Принаймні він не розпитував про її почуття до Жана й не чекав на онуків.
Доповідь потроху просувалася. Ярина звірила останню виписку, дістала з-під книги чистий аркуш і заходилася переписувати закреслений уривок. Скреґ уклав голову на лапи та примружився.
Ручку вона про всяк випадок тримала міцно.
***
— А ми тебе всюди шукали! Збирайся, у нас замовлення.
Жак з’явився між стелажами саме тоді, коли Ярина дописала речення. Вона повільно відклала ручку. Пальці самі собою стиснулися в кулаки.
— Ти знаєш, що не можна дратувати відьму?
— Звичайно, знаю. У нас же мама… Ай!
Ярина таки не втрималася. Товстий том травології влучив йому в плече й гупнув на підлогу. Скреґ здригнувся, привідкрив одне око, оцінив відстань до краю столу й залишився лежати.
Жак потер забите місце, нахилився по книжку та обережно поклав її перед Яриною.
— Я пообіцяв, що зробимо сьогодні, — жалібно пояснив він.
— А я через тебе пишу доповідь.
— Я ж на занятті взагалі мовчав!
Ярина підвела на нього очі. Пояснювати, чому саме вона прослухала половину лекції, не хотілося: для цього довелося б знову згадувати маман, учорашні зізнання й майбутню вечерю. Жак, здається, щось зрозумів, бо прибрав руку з книжки та відступив на крок.
— Ми швидко впораємося. Усі вже готові.
— Прокляття проносу дуже просте. Навіть я можу його наслати, тож не нервуй мене.
Гном глянув на розгорнутий зошит, оцінюючи, скільки їй іще залишилося, але запитати не наважився.
— О, знайшлася пропажа! — долинуло від стелажів.
Діоніс підійшов до столу й потрапив під нищівний Яринин погляд. Жак теж зиркнув на нього: знайшов коли радіти.
— Наші всі вже зібралися, можемо вирушати. У нас дві години до відбою, — повідомив хлопець і почав складати книжки, нічого не помітивши.
— Прокляну, — буркнула Ярина, але все ж забрала в Діоніса книжки й понесла здавати. Доповідь можна й скоротити, а золоті самі себе не зароблять.
