Наступного дня після пар компанія зібралася на головній площі Кліфтона. Донгарти вже були біля дракона. Жан щось занотовував, поки Жак показував Грицеві відбите крило. Коли ці двоє встигали вчитися, Ярина не знала.
Холодний сирий вітер тріпав каптур і задував у рукави. Ярина смикнула манжети нижче й сховала руки в складках плаща. Витрачати резерв на зігрівальне закляття не хотілося. Попереду ще робота.
— Давай зігрію, — сказав Діоніс, помітивши, як вона ховає пальці.
Він простягнув руки долонями догори. Ярина трохи повагалася, але поклала свої поверх його. Діоніс обережно зімкнув пальці. Долоні в нього були такі теплі, що вона тільки тепер відчула, як змерзла.
— Ти завжди такий теплий?
— Ти завжди така холодна?
Ярина підвела очі. Діоніс усміхався, але, коли вона ворухнула пальцями, одразу послабив хватку. Руки можна було забрати. Вона натомість посунулася ближче, підставивши вітрові спину. Діоніс накрив її пальці долонею, і обоє на якусь мить замовкли.
— Фасади теж? — перепитав неподалік Гриць.
— Теж, — відповів Жан. — Усі, що виходять на площу.
Ярина повернула голову. Жак саме розгортав перед Грицем договір.
— Дай-но сюди.
Вона забрала руки з Діонісових долонь, підійшла до гномів і прочитала перелік робіт. Потім простягнула пергамент Жакові й уперла руки в боки.
— Ти казав, тільки статуя.
Жак ще раз пробіг очима договір, наче сподівався, що кілька рядків устигли зникнути.
— Ну, статуя — це основне.
— Площа, фасади всіх будівель, що на неї виходять, п’ять фонтанів і дракон, який утричі більший, ніж на тих газетних знімках, що ти нам показував.
Вона задерла голову. Звідси, з-під самого постаменту, відбитого крила навіть не було видно. Щоб роздивитися злам, їм із Діонісом довелося б відійти аж до середини площі.
— Ти не розумієш, яку довіру виказали нашій фірмі, — почав Жак.
— Я розумію межі свого резерву. І бачу, що хтось тут літає в хмарах і вже геть забув, скільки в нас сили.
З Ярининого коміра висунулися пухнасті вусики. Любчик, який досі вдавав брошку, поворушив ними й знову завмер.
— Яринко, ну чого ти кричиш? Поволі зробимо, — сказав Діоніс.
Ярина криво всміхнулася й кивнула на пергамент у Жакових руках.
— А ти терміни бачив?
Діоніс узяв у Жака договір і неквапливо розгорнув. Його палець ковзнув униз і зупинився на останньому рядку.
— До ранку?! Ви схибнулися?
— Це ж бургомістр, — заговорив Жак.
— І питання репутації, — додав Жан.
Обидва поспішили пояснити, що така нагода трапляється рідко, але під поглядами друзів договорили вже значно тихіше.
Гриць забрав у Діоніса пергамент і перечитав перелік робіт.
— Аеліне, порахуй, будь ласка, що ми можемо зробити, не впавши замертво прямо на цій площі.
Аелін сів на широкий бортик найближчого фонтана, дістав олівець і попросив Гриця продиктувати розміри статуї. Той нахилився до записів, устиг назвати висоту постаменту й замовк. Останній промінь сонця пробився між дахами й ліг Аелінові на скроню. Світле волосся відливало міддю, а на блідій щоці ворушилася тінь від вій. На мить Грицеві здалося, що ельф зійшов із малюнка в старій книжці.
— А висота самого дракона? — спитав Аелін, не підводячи голови.
Гриць зашарівся й опустив очі до аркуша. Цифра стояла просто перед ним.
