Рован сидів у напівтемряві кабінету за масивним дубовим столом і щось писав у блокноті. Лампа освітлювала його руки, край сторінки й темне пасмо, що впало на щоку. Куратор так зосередився на записах, що Ярина встигла постояти на порозі й нарешті зрозуміти, чому пів академії студенток зітхає йому вслід.
Вона б і сама зараз зітхнула, якби не згадала про останню нічну практику на кладовищі. Від самого спогаду по спині пробігли мурашки. Навіщо взагалі посилати туди відьом? Некроманти що, самі не здатні назбирати трав за списком?
Перші два курси у ВАМіТ вивчали основи всього. Спеціалізацію обирали лише на третьому, тож на кладовище їй доведеться пертися ще щонайменше чотири рази. І якщо Стріоксар зараз підніме голову й усміхнеться, це нічого не змінить. Вона вже знала, який він на заняттях. Жорсткий, трохи цинічний і цілком здатний відправити її по свіжу порцію цвинтарної трави, якщо першу зібрала не за правилами.
Ярина зібралася з духом і ступила до кабінету.
— Ви мене викликали?
— О, Вербицька. Ви тиха, як мишка.
Рован підняв очі від блокнота. Під його зеленим поглядом Ярина мимоволі випросталася.
— Я сьогодні переглядав відомості про успішність. Мене турбує… — Він затримав перо над сторінкою, наче й сам лише тепер замислився, що саме його турбує. — Мене турбують ваші оцінки. Скоро зимова сесія, і я волів би, щоб цьогоріч першому курсу не довелося платити штрафи за неуспішність.
— Я вже все перездала, — впевнено почала Ярина. — З двох предметів оцінки ще не внесли. Викладачі зараз на практиці зі старшими курсами, але роботи я здала.
— Так, поліпшення я помітив. Проте хотів би, щоб ви виконали кілька додаткових завдань.
Рован дістав з-під блокнота кілька аркушів і простягнув їй. На кожному було по кілька знаків, виведених чорнилом. Ярина пробігла очима верхній рядок і насупилася. Один із завитків здавався знайомим, хоча вона не могла пригадати, де його бачила.
— Я помітив, що ви легко відтворюєте символи, — продовжив куратор. — Але цього мало. Як маг, ви маєте знати, що пишете. Знайдіть переклад цих знаків і принесіть мені не пізніше п’ятниці.
— А…
— Ви вільні.
Він вказав на двері й повернувся до блокнота. Ярина постояла ще мить з аркушами в руках. Вона так і не встигла запитати, з якого предмета їй тепер це завдання.
Щойно Ярина вийшла в коридор, як їй у ноги влетів Скреґ, а у волосся — Любчик. Вона вхопилася за одвірок, ледь не впустивши аркуші.
— А ми тебе шукали! — повідомив Любчик, виплутуючи лапку з її коси.
— Ви мене мало з ніг не збили. Що сталося?
— У Донгартів якийсь переполох, — сказав Скреґ, відступаючи, щоб вона могла стати на обидві ноги. — Кажуть, загальний збір «7Я і Ко».
— Халепа за халепою, — буркнула Ярина.
Вона сховала аркуші в сумку й поспішила до вітальні першого курсу, де вони вже звикли збиратися. Любчик перебрався їй на комір, а Скреґ побіг попереду.

