Ратуша зблизька виглядала гірше.
Ярина зупинилася посеред площі й підняла голову. Під обгорілим карнизом чорніли вікна, частина даху провалилася всередину, а над входом криво висів міський герб. Біля сходів лежала купа уламків, огороджена мотузкою. Уночі тут уже ніхто не працював, тільки вітер ворушив край якогось паперу, затиснутого між каменями.
Діоніс стояв трохи позаду й дивився на будівлю, засунувши руки глибоко в кишені. Жак підійшов до огорожі, обережно торкнувся чоботом уламка черепиці й зітхнув.
— Тут одні вікна скільки коштуватимуть, — пробурмотів він.
Жан нічого не відповів. Судячи з його обличчя, він уже рахував не тільки вікна.
Ярина глянула на них, потім знову на ратушу. Після білого, майже ошатного муру ця обгоріла будівля здавалася особливо безпорадною.
— Шкода, що її не можна так само відновити, — сказала вона, переступаючи через мотузку. — Ілюзією дах не залатаєш.
Гриць, який саме складав записи до сумки, зупинився. Подивився на найближчу стіну, підійшов і провів долонею по вцілілій кладці.
— Теоретично, якщо поєднати закляття видозмін, ілюзію й трохи магії землі, може вийти, — промовив він після короткого роздуму. — Камінь же нікуди не зник. Більша частина тут.
— Я зустрічав подібне закляття, — озвався Аелін, підходячи ближче. — Але воно було розраховане на мій світ. Тут зовсім інші потоки енергії.
Ярина повільно повернула до нього голову. Біля муру він приблизно з таким самим виразом обличчя запропонував накреслити схему.
Жак випростався.
— Наскільки інші? — поцікавився він, уже дістаючи чистий папір.
Аелін не відповів одразу. Спочатку обійшов завал біля сходів, оглянув тріщину над дверима й присів поруч із великим уламком. Гриць опустився біля нього, розклав записи на вцілілій сходинці й притримав їх долонею.
— Треба спробувати на чомусь невеликому, — вирішив орк, підсуваючи до себе два шматки кам’яного оздоблення.
Ільса сіла навпочіпки навпроти, підібрала спідницю й поклала долоню на уламок. Ярина вмостилася поруч. Слабкий дар землі слухався не так охоче, як їй хотілося: камінь залишався холодним, важким і зовсім не зацікавленим у співпраці.
— Тільки не тягни одразу, — попросила Ільса, відчувши її зусилля. — Дай мені спочатку намацати край.
Ярина послабила потік. Під пальцями щось ледь озвалося, два уламки здригнулися й притиснулися один до одного. По тріщині пройшла тонка смужка світла.
Жак нахилився так близько, що Жан ухопив його за комір і відтягнув назад.
Коли дівчата прибрали руки, на сходинці лежав цілий завиток кам’яного листя. Трохи нерівний, із потовщенням посередині, але він тримався.
Донгарти подивилися на нього. Потім один на одного.
Ярина заплющила очі.
Вони залишаться тут надовго.
Підготовка забрала більше часу, ніж саме перше закляття. Жан із Жаком розмічали межі, Аелін відновлював схему з пам’яті й раз у раз закреслював власні записи. Гриць перераховував навантаження та перевіряв, які частини кладки ще можна з’єднати. Діоніс обходив будівлю, показуючи місця, де стіни трималися гірше, а Ярина з Ільсою пробували відчути камінь під ногами.
Ратуша піддалася неохоче.
Спочатку заворушилися уламки біля сходів. Потім із сухим скреготом почала підніматися частина карниза. Ярина відчула, як по руках прокотився холод, і міцніше притиснула долоні до кладки. Ільса поруч важко вдихнула. Над головою щось грюкнуло, Жак вилаявся, а Гриць раптом різко наказав зупинитися.
Вони прибрали силу майже одночасно.
Кілька секунд усі стояли мовчки.
Ратуша тепер мала дах. Частково. Один кут піднявся вище за інший, вікна другого поверху пішли навскіс, а міський герб повернувся боком і дивився на сусідню вулицю.
Ільса відійшла до краю площі, розглядаючи результат. Ярина стала поруч, розтираючи затерплі пальці.
— Я ж казала, що вийде боком, — нагадала віщунка, дивлячись на герб.
Діоніс опустив голову, але плечі в нього затремтіли. Жак спочатку обурено глянув на нього, потім на ратушу — і теж не втримався. Навіть Гриць усміхнувся, хоча відразу повернувся до записів.
— Верхній контур потягнув раніше, ніж замкнувся нижній, — пояснив він Аелінові, показуючи на схему.
Ельф уважно подивився на будівлю й повільно кивнув.
— У моєму світі ця частина спрацьовувала швидше.
Другу спробу почали тільки після того, як виправили розрахунки. Дах вирівнявся, герб повернувся на фасад, зате колони біля входу зблизилися настільки, що між ними ледве пройшов би Жак. Жан мовчки подивився на брата, прикинув ширину проходу й повернувся до Аеліна.
Ярина вже майже не слухала їхньої розмови. У скронях стукало, руки стали важкими, а від кожної спроби потягнутися до каменю всередині лишалося дедалі менше відгуку. Ільса сіла на сходинку й уперлася ліктями в коліна.
— Мені треба перепочити, — сказала вона, дивлячись на власні долоні. — Ще трохи — і я сама тут каменем ляжу.
Діоніс підійшов до дівчат, присів поруч і простягнув руку.
— Можу поділитися резервом, — запропонував він. — У мене ще є.
Ярина глянула на закопчений манжет, потім йому в обличчя.
— Ти певен?
Він коротко кивнув і повернувся до Гриця, який уже підняв голову від записів.
— Тільки допоможіть вирівняти передачу. Не хочу знову щось…
Договорювати він не став.
Гриць підійшов, перевірив зв’язок і попросив не поспішати. Аелін показав, де послабити потік. Коли Ярина взяла Діоніса за руку, по шкірі розлилося тепло — спочатку приємне, потім майже гаряче. Вона мимоволі стиснула його пальці. Діоніс одразу послабив натиск, стежачи за її обличчям.
Ільса видихнула поруч і випросталася.
— Досить, — зупинив Гриць, коли Діоніс уже почав бліднути. — Тобі ще назад іти.
Той забрав руки, потер долоні об штани й сів на край сходинки. Ярина відчула, що всередині знову є за що вхопитися. Не багато, але достатньо, щоб спробувати востаннє.
Третю схему перевіряли всі, хто ще міг зосередитися. Жак виміряв відстань між колонами, Жан закріпив маячки, Аелін уголос прочитав порядок дій, а Гриць звірив кожен крок із розрахунками. Ільса тримала нижню частину кладки, Ярина працювала вище, обережно спрямовуючи силу вздовж тріщин.
Цього разу ніхто не поспішав.
Коли світло згасло, колони стояли рівно. Дах більше не провисав, віконні отвори повернулися на свої місця. Гриць обійшов будівлю, перевірив з’єднання й нарешті дозволив собі спертися спиною на стіну.
Жан із Жаком довго розглядали темні плями на фасаді, потім перезирнулися.
— Якщо ще ілюзію накинути, — почав молодший, але Ярина тільки махнула рукою.
— Накидайте. Тільки швидко.
Після муру брати вже краще розуміли схему. Залишки кіптяви сховалися під світлою поверхнею, нерівні сліди з’єднань перестали впадати в очі. Ільса відійшла на середину площі, показала, де фасад надто яскравий, і дочекалася, поки Жак виправить відтінок.
Ратуша виглядала пристойно.
Усі мовчки подивилися на неї, потім так само мовчки повернулися в бік таверни.
Дорогою Ярина вже не питала себе, навіщо пішла з ними. На це не залишилося сил. Вона думала про їжу. Про гарячу юшку, свіжий хліб і про те, як добре було б сісти за стіл, на якому немає формул.
Біля таверни від цих думок стало особливо прикро.
Знайомі двері висіли на одній петлі, під вікном лежали уламки рами, а всередині виднілися перекинуті столи. Ярина зупинилася на порозі, підібрала з підлоги дерев’яну ложку й поклала на вцілілий прилавок.
— Оцей стіл завжди хитався, — сказала вона, показуючи на розламану стільницю біля стіни.
Жак глянув на неї й кивнув.
— Тепер не буде.
Після ратуші працювалося зрозуміліше. Аелін уже не відновлював закляття з пам’яті, Гриць знав, де перевіряти навантаження, а брати сперечалися тихіше й тільки про справді потрібне. Ярина показувала, де стояли меблі. Ільса допомагала зібрати стіни й підлогу, Діоніс переносив легші уламки, щоб не витрачати на них магію.
Стіл біля стіни справді перестав хитатися. Заодно Жан поправив перекошені двері, а Жак, присівши біля прилавка, закріпив дошку, об яку Ярина не раз чіплялася подолом.
Коли вони закінчили, за вікнами вже сіріло.
Гриць сидів на лаві, тримаючи окуляри в руках. Аелін мовчки складав записи, двічі пропускаючи той самий аркуш. Ільса притулилася до Ярининого плеча й заплющила очі. Діоніс розглядав порожню хлібницю з таким виразом, ніби сподівався відновити її вміст силою бажання.
Саме тоді Жаків платіжний вісник тихо дзенькнув.
Гном довго дивився на повідомлення, потім штовхнув брата ліктем. Жан прочитав, перевірив суму й уперше за останню годину всміхнувся.
— Покупець підтвердив приймання, — повідомив він. — Повністю.
Жак дістав угоду, звірив записи й почав робити перекази. Незабаром перед Яриною спалахнуло маленьке повідомлення про зарахування.
Тринадцять злотих.
Вона перечитала суму. Потім іще раз.
Поруч Ільса випросталася, побачивши власний вісник. Діоніс нарешті відвернувся від хлібниці, Аелін перестав складати папери, а Гриць надягнув окуляри.
— По тринадцять кожному, — підтвердив Жак, ховаючи угоду. — Як домовлялися.
Ярина дивилася на цифри й відчувала, як повільно відпускає напруження, яке тримало її всю ніч. Це були справжні гроші. За ними не стояло нового боргу перед академією, додаткового року відпрацювання чи обіцянки колись розрахуватися.
І штрафи, якщо вони все-таки будуть, залишалися Донгартам.
До гуртожитку вони вже не йшли — допліталися. Комендант відчинив хвіртку, оглянув їх і мовчки відступив убік. Жан хотів щось сказати про засув, але чоловік тільки махнув рукою, відкладаючи розмову до часу, коли гном зможе вимовляти цілі речення.
На сходах Ільса трималася за Ярину, Ярина — за поручень. Діоніс піднімався попереду, зупиняючись на кожному майданчику. Навіть Гриць уже не пропонував допомоги: усі його сили пішли на те, щоб не сісти посеред сходів.
Резерв був порожній. Ноги боліли, руки тремтіли, їсти хотілося так, що Ярина серйозно обмірковувала сухі трави, залишені в кімнаті.
Але на рахунку лежали тринадцять злотих.
За вікном світало. Над дахами рівно здіймалася відновлена ратуша, таверна знову мала цілий дах, а мур виглядав так, ніби його ніхто нікуди не носив.
Місто було кращим, ніж напередодні ввечері.
Ярина дісталася свого ліжка, сіла й усміхнулася, не маючи сил навіть зняти другий чобіт.
Оце так відмітили здачу сесії
