— Нам потрібні оці дванадцять трав. Ці в мене є, а решту можна дістати в оранжереї.
Ільса посунула до подруги аркуш і взялася перебирати свої запаси. Ярина схилилася над списком, упізнала кілька назв і потягнулася по довідник.
Насправді обряду відновлення пам’яті роду Ільса не знала. Вона сподівалася, що Ярина зацікавиться, потім вони поговорять про її здібності, згадають, скільки всього та вже навчилася, і потреба в обряді якось відпаде. Але подруга вчепилася в цю можливість із такою надією, що зізнаватися стало соромно.
Хотілося додати їй трохи впевненості. Ярина ж уміла і зілля зварити, і закляття втримати, і за свою частку виторгувати стільки, що навіть Донгарти переймалися. Проте варто було зайти мові про відьомське виховання, як вона відразу почувалася гіршою за тих, кого навчали змалечку.
Ільса виклала на стіл полотняні мішечки. Відвар для зміцнення пам’яті вона готувати вміла: бабуся регулярно варила його собі й щоразу нагадувала, що дбати про голову треба до того, як почнеш забувати, навіщо прийшла до сусідів. Додати кілька шепотків на здоров’я та зміцнення сил — теж нічого складного. Після трьох тижнів роботи обом не завадило б.
— Тут листя чи квіти? — запитала Ярина, показуючи рядок.
Ільса підсунулася ближче й уточнила список. В оранжереї треба було взяти зовсім небагато.
Повернувшись, дівчата звільнили стіл. Ярина принесла води, вимила чашки й заходилася розкладати трави, поки Ільса відміряла потрібні порції. За звичною роботою подруга помітно пожвавішала: перевіряла листя, відкладала грубі стебла, радила не перегрівати настій. Ільса слухала, часом погоджувалася й потроху заспокоювалася сама. Навіть якщо ніякої родової пам’яті вони не знайдуть, принаймні проведуть день без замовлень і трохи відпочинуть.
Поки відвар настоювався, вона взяла крейду й присіла на підлозі.
Зі схемою вийшло складніше. Просте коло виглядало непереконливо, тож Ільса додала всередині кілька переплетених ліній, обвела їх вигнутими пелюстками й з’єднала краї. Візерунок нагадав вишивку на бабусиній хустці. Вона трохи змінила один завиток, щоб обидві половини були однаковими, і відсунулася, оцінюючи роботу.
— Гарно, — сказала Ярина з-за плеча.
Ільса ледь не впустила крейду.
— Не наступи. Треба ще тут домалювати.
Ярина слухняно відійшла до столу. Вона сприймала підготовку так серйозно, що Ільса вже пошкодувала про свою вигадку. Треба буде потім чесно сказати, що результат не завжди відчувається відразу. А краще — навчити її кількох справжніх сімейних шепотків, щоб подруга принаймні не залишилася розчарованою.
Коли відвар охолов, Ільса процідила його в чашку, прибрала з підлоги зайве й посадила Ярину посеред малюнка. Та підібгала ноги, влаштувала спідницю й уважно оглянула білі лінії навколо.
— Це точно безпечно?
— Звичайно. Випий зілля й розслабся.
Ярина понюхала відвар, зробила ковток і скривилася.
— Меду можна?
— Можна.
Ільса сама принесла ложечку. Таємничості це трохи зашкодило, зате подруга допила без заперечень, віддала чашку й поклала долоні на коліна.
— Очі заплющити?
— Як тобі зручніше.
Ярина заплющила. Ільса сіла поруч, за межами малюнка, й тихо заговорила. Знайомі слова лягали легко; колись вона шепотіла їх молодшим, коли ті нездужали, а потім повторювала над собою після виснажливих днів. Плечі подруги потроху опустилися, дихання стало рівнішим.
На другому шепоті Ярина ледь повела головою.
— Щось не так? — одразу спитала Ільса.
— Ні. Тепло просто.
Ільса торкнулася її зап’ястка. Шкіра була звичайної температури, пульс спокійний. Вона прибрала руку й продовжила, уже уважніше стежачи за подругою.
Що щось пішло не так, Ільса зрозуміла, коли над Ярининою головою закрутився золотавий вихор. Тонкі світлі пасма спліталися, набираючи швидкості, хоча вона вже закінчила шепотіти.
Ільса подалася вперед, та завмерла, придивившись до подруги. Ярина сиділа із заплющеними очима, дихала рівно й ледь усміхалася. Обличчя було розслаблене, навіть задоволене. Мабуть, увійшла в медитативний стан і ненароком випустила силу.
Ільса повільно сіла на місце, вирішивши поки не втручатися. Тільки чашку відсунула подалі й залишилася стежити за вихором.
Коли вихор ущух, Ярина розплющила очі й усміхнулася.
— Не знаю, що ти зробила, але таке відчуття, наче я побувала вдома.
— Нічого особливого. Сподіваюся, з цього буде користь.
Ільса підвелася й заходилася збирати приладдя. Рештки трав прибрала в мішечки, чашку віднесла на стіл, а тоді озирнулася на подругу. Ярина повільно розправила плечі й підвелася з підлоги. Навіть трималася впевненіше.
Ільса всміхнулася й узяла ганчірку, щоб витерти крейду. Отже, усе було недарма.


