Спочатку:
На сторінку книги
— А в тебе гномів у роду, бува, не було? — поцікавився Жан, поки Ярина перечитувала домовленість.
Вона ще раз перевірила пункт про штрафи й лише тоді підняла очі.
— Не знаю. Але баба б цей відсоток схвалила.
Жан хмикнув і простягнув руку. Ярина потиснула її, відзначивши, що гном уже дивиться на неї зовсім інакше. Жак тим часом передав папір Ільсі, дочекався, поки та сховає його за пазуху, й почав збирати решту записів. Тепер, коли кожен знав свою частку, до спалень більше ніхто не повертався. Гхрир дописував формулу, Аелін перевіряв її через його плече, а Діоніс стояв біля повороту й прислухався до коридору.
Ярина дивилася на них із дивним відчуттям. Щойно вони ще були гуртом змучених людей із дуже сумнівними перспективами на ранок, а тепер уже мали угоду, обов’язки й спільну справу.
Крадіжку міського облицювання.
Вона вирішила поки не заглиблюватися в останній пункт.
Надвір вийшли через бічні двері. Нічне повітря відразу забрало рештки тепла, що трималися в одязі, й Ярина щільніше загорнулася. Академічне подвір’я лежало між темними корпусами, освітлене кількома ліхтарями. Вікна гуртожитку майже всі погасли. Десь біля стайні пирхнув кінь, під навісом тихо рипнуло дерево, і Жак підняв долоню, закликаючи всіх зупинитися.
— Тільки не кажи, що ти й звідси знаєш коротку дорогу, — прошепотіла Ярина, коли він повернув до невеликого будиночка біля огорожі.
— Знаю людину, яка знає, — відгукнувся гном, пропускаючи її повз низьку гілку. — Тихіше. Комендант не любить, коли його будять.
— Тоді навіщо ми його будимо? — поцікавився Діоніс, пригинаючись слідом. Жак приклав палець до губ і підійшов до дверей.
Ільса вже зняла кілька браслетів і тримала їх у складеній хустці, але намисто все одно тихо озивалося, коли вона переступала через нерівну бруківку. Жан озирнувся на звук і жестом попросив ще трохи потерпіти. Біля будиночка пахло дровами й чимось смаженим. За завішеним вікном жевріло світло.
Жак постукав двічі, зачекав і додав ще один короткий удар. Усередині щось пересунули, потім двері прочинилися. На порозі стояв чоловік у домашньому жилеті, тримаючи свічку так, щоб краще роздивитися відвідувачів.
— Донгарти, — промовив він без жодного подиву. Потім підняв свічку вище, оглянув усю компанію й затримався на Гхрирові. — Вас побільшало.
— Працюємо над розширенням, — пояснив Жак, усміхаючись йому так приязно, ніби вони зустрілися вдень на ярмарку. — Нам би вийти. Ненадовго.
Комендант перевів погляд на Жана, який стояв трохи позаду.
— Засув на західних дверях досі клинить, — нагадав він. Старший Донгарт одразу кивнув.
— До обіду зробимо.
Чоловік трохи помовчав, потім узяв із гачка ключ і вийшов надвір. Ярина відступила, звільняючи йому дорогу. Комендант пройшов уздовж огорожі до вузької хвіртки, відімкнув її й притримав стулку, поки вони виходили.
— Назад цією ж дорогою. У головні ворота не ломіться, — попередив він, пропускаючи останнім Гхрира. — І без шуму. У мене люди сплять.
Жак пошепки подякував, а Жан ще раз пообіцяв полагодити засув. Коли хвіртка зачинилася, Ільса наздогнала молодшого брата й торкнула його за плече.
— Вас на міжрасових зв’язках цього вчать? — поцікавилася вона. — Домовлятися про нічні прогулянки?
— Цього ще маман навчила, — відповів Жак, переступаючи через корінь. — Спочатку з’ясуй, що людині потрібно. Потім проси, що потрібно тобі.
— А якщо людині потрібно, щоб ти дав їй спати? — запитала Ярина. Гном озирнувся на неї й усміхнувся.
— Тоді розмовляй швидко.
До міського муру дісталися без пригод. Здалеку пролом здавався темною плямою між двома світлішими ділянками, але зблизька Ярина розгледіла рівні краї й кілька уламків біля підніжжя. Вона зупинилася, підняла голову й повільно подивилася на братів.
— Це ви стільки забрали?
— З облицюванням помилилися, — нагадав Жан, уже дістаючи записи. — Інакше вистачило б.
Сперечатися Ярина не стала. Діоніс відійшов до повороту вулиці, звідки проглядалася дорога. Ільса залишилася біля нього, сховавши прикраси під хустку. Решта підійшла до вцілілої частини муру.
Тут Жан перестав озиратися на кожен звук, розклав на пласкому камені записи й почав звіряти позначки. Жак рухався вздовж стіни, знаходячи старі мітки й розставляючи поруч нові маячки. Гхрир перевіряв відстані, а Аелін рахував пошепки, час від часу змушуючи гнома пересунути знак на кілька пальців.
— На заняттях ми таке ще не проходили, — пробурмотів Жан, коли ельф утретє повернув йому маячок.
— Ви й мур на заняттях не переносили, — нагадав Аелін, не відриваючись від формули. Жан помовчав і пересунув знак.
Ярина тримала світло, затуляючи його полою від дороги. Рука швидко затерпла, а вітер уперто намагався відігнути тканину. Гхрир нахилився до нижньої мітки, звірив її із записами й попросив посвітити лівіше. Вона пересунула долоню, зазирнувши йому через плече.
— Ти ж на алхімії вчишся? Звідки так добре знаєшся на перенесеннях?
Орк поправив окуляри й трохи посунувся, щоб не затуляти їй світло.
— Не так уже й добре. Читав, бо хотів з’ясувати, чи можна переносити нестійкі суміші без зміни властивостей. Аелін допоміг розібратися з тим, чого я не зрозумів.
Ельф підняв голову, але Гхрир уже показував йому на один із рядків. Вони тихо обмінялися кількома словами, після чого орк закреслив знак і вписав інший. Ярина глянула на густо списаний папір, потім на Жана, який слухав із дедалі більшим зацікавленням.
— Краще не кажи їм, що ще читав. Вони тобі до ранку роботу знайдуть, — порадила вона й потягнулася до маячка. — Гхри… Гхрире, подай отой, будь ласка.
Орк передав їй потрібний знак, але Ярина ще трохи дивилася на нього, обмірковуючи щось значно простіше за просторові потоки.
— Слухай, а можна я тебе Грицем називатиму? — нарешті запитала вона. — Бо в мене вже горло болить Гхрирркати.
Його рука завмерла над записами. Жак підозріло кашлянув, а Ярина поспіхом пояснила:
— Це ім’я таке. У нас. Хороше.
Орк повільно повторив його самими губами, ніби перевіряв, як воно вкладається в роті, потім ледь усміхнувся.
— Можна, — погодився він і кивнув на її руку. — Тільки маячок переверни. Ти його догори ногами тримаєш.
Ярина подивилася на знак у долоні й слухняно перевернула.
— Дякую, Грицю. Уже значно легше.
Жан дочекався, поки Аелін закінчить перевірку, і став перед муром. Жак зайняв місце з іншого боку. Кілька секунд нічого не відбувалося, потім між маячками проступили тонкі світлі лінії. Вони оббігли краї облицювання, затрималися на швах і повільно зімкнулися.
— Не поспішай, — тихо сказав Гриць, стежачи за записами. Жан стиснув щелепи, але руки втримав рівно.
Мармур здригнувся. Зі швів посипався пил, одна плита ледь помітно подалася вперед. Ярина затамувала подих. Лінія внизу сіпнулася, і Аелін коротко торкнувся Жанового зап’ястка, показуючи, де послабити потік. Світло вирівнялося, на мить залило всю поверхню — і згасло.
Перед ними залишилася груба сіра кладка.
Жак першим підскочив до стіни, провів долонею по каменю й обернувся до брата. Жан усміхався так широко, що навіть борода піднялася.
— Саме облицювання, — видихнув Гриць, перевіряючи найближчий маячок. Аелін зазирнув йому через плече, потім повернувся до формули й поставив біля одного з рядків коротку позначку.
Ярина опустила нарешті руку. Біля дороги Ільса торкнула Діоніса за плече, показуючи, що можна підходити.
— Тепер ми? — запитав він, зупиняючись перед оголеною стіною. Голос прозвучав значно обережніше, ніж Ярина очікувала.
Жан глянув на Гриця. Той уже розкладав маячки для нового контуру. Цього разу перевіряли довше. Аелін попросив усіх стати ближче, переконався, що одяг і речі не виступають за межі, а потім ще раз перечитав розрахунки разом з орком. Жак двічі перелічив присутніх. Ярина відтягнула Ільсин поділ від світної лінії й міцніше затягнула власний пояс.
— Сім, — підтвердив Гриць, озирнувшись востаннє. — Усі всередині.
Жан витер долоні об жилет. Ярина помітила цей рух і стиснула Ільсину руку.
Світло під ногами стало густішим. Повітря ніби натягнулося навколо тіла, заклало вуха, і Ярина встигла подумати, що цього разу перенесення зовсім не схоже на Рованове. Потім зникли мур, нічна вулиця й холодна земля під чоботами.
На новому місці вона похитнулася. Ільса теж не втрималася, і вони обидві вчепилися в Гриця, який зустрів їх ліктем і широким плечем. Жак сидів на землі, дивлячись на власні ноги. Жан торкався бороди, перевіряючи її наявність.
А навколо було світло.
У високих ліхтарях горіло біле полум’я, освітлюючи рівний майданчик, ряди кам’яних блоків і недобудований палац. Тонкі колони здіймалися над риштуваннями, у темряві сріблилися гострі обриси дахів. За ними виднілися крони незнайомих дерев, а над дальньою аркою висів стяг із вишитим срібним листям.
Поруч із компанією лежав знайомий шматок муру. Трохи далі біліли щойно перенесені плити. Жан устиг побачити їх і полегшено видихнути.
Тоді над майданчиком пролунав різкий дзвін.
Біле полум’я в ліхтарях спалахнуло зеленим. Жак схопився на ноги, Гриць відразу відсунув дівчат собі за спину, а Аелін підняв голову, стежачи за лініями світла, що проступили над землею.
— Це не наш контур, — промовив він, але пояснювати далі вже не було часу.
З-за складених блоків вийшли озброєні ельфи. Інші з’явилися біля риштувань і перекрили прохід до дороги. Ярина побачила натягнуті тятиви, вістря списів і відчула, як Ільсині пальці міцніше стиснули її зап’ясток.
— Не рухатися, — наказав ельф у темному обладунку, виходячи вперед. Його погляд ковзнув по гномах, затримався на Грицеві й перейшов до решти. — Назвіться. Підстава для проникнення?
— Доставка, — відповів Жан, обережно піднімаючи порожні долоні. Жак уже тягнувся до внутрішньої кишені, але під найближчим списом завмер. — Замовлення на мармур. Для оздоблення палацу. Документи в брата.
Ельф не опустив зброї. Збоку підійшов інший, із вузькою пластиною в руках, щось перевірив і нахилився до нього.
— Поставка погоджена, — підтвердив він. Жан помітно розслабив плечі, але наступні слова знову змусили його випростатися. — Дозвіл лише на переміщення неживого вантажу. Живі істоти не заявлені.
Ярина повільно повернула голову до Донгартів.
Жак дивився на Жана. Жан — на документи в братовій кишені. Діоніс обережно підняв руки вище, подалі від власного пояса.
— Ми з вантажем, — спробував пояснити молодший гном.
Ельф глянув на нього без найменшого співчуття.
— Це ми вже помітили.
