Спочатку:
На сторінку книги
Глава 41. Сімейне зібрання
Емір Руслан стояв у великій залі, чекаючи, коли зберуться всі його рідні. Він уже встиг порадіти за принца Акрама й Мейрі, що повернулися разом після довгих випробувань. Його серце було щирим: він знав, як сильно Акрам любить Мейрі, попри те, що Зубейда колись викрала її.
Тепер перед Русланом стояло завдання: помиритися з братом Саввою, привітати його з дружиною й дітьми, розповісти правду про Гюзель і її матір, покарати Зубейду та Фахріє за законом, а також попросити пробачення у Каті за завданий біль.
Поруч із ним була Моанна — жінка, яка змінила його життя. Вона подарувала йому любов, мудрість і дітей, і Руслан не шкодував, що колись врятував її на Гаваях.
Раптом увійшов старий Ібрагім.
— Ти робиш помилку, емір, — сказав він суворо. — Манао не повинен знати, хто намагався вбити його матір. І звідки впевненість, що Гюзель — справді дочка Каті? Є докази?
Руслан глянув на батька холодно:
— Я більше не буду приховувати. Так, я обіцяв мовчати, але тепер, коли Манао став чоловіком і закохався в ту, кого я не хотів… він має знати правду. Я впізнав Гюзель по рисах її матері Каті.
Ібрагім похитав головою:
— У юності ти зробив помилку. Катя могла бути небезпечною.
Руслан відповів твердо:
— Вона жертва. І ми зобов’язані розповісти все Гюзель і Манао.
Зал поступово наповнився родичами. Принц Акрам привітався з принцом Селімом, Мейрі була щаслива не лише від повернення чоловіка, а й від того, що її син Карім поїхав із Емілією до Шотландії. Прийшла й Олена, колишня королева, а також шейха Вікторія з чоловіком Дем'яном, який плакав, бо його улюблена донька вирушила в дорогу з Карімом. З’явився шейх Тимофій із дружиною Арлеттою, яка й досі залишалася такою ж прекрасною, як у молодості.
Нарешті увійшли закохані Манао й Гюзель. Руслан усміхнувся й попросив їх сісти поруч. Ібрагім дивився похмуро.
У кінці зали з’явився Савва з дружиною Бритні та дітьми. Вони побачили Гюзель, обійняли її й винуватили себе, що не помітили її викрадення.
Руслан піднявся й промовив:
— Мій брат Савва… ми повинні забути минуле. Ти тепер із дружиною й дітьми повернувся додому.
Савва з подивом запитав:
— Як? І чому наша Гюзель у вас?
Брітні суворо додала:
— Що сталося з нашою дочкою?
Їхня донька Амалін раптом вигукнула:
— Мамо, скажи нам правду… хто наші справжні батьки?
Брітні зблідла, не бажаючи розкривати таємницю. Але Руслан глянув на неї й сказав:
— Дозвольте мені розповісти.
Брітні закричала:
— Ти не посмієш! Вона теж зіпсувала твоє життя!
Гюзель із розгубленістю запитала:
— Хто вона?
Руслан набрав повітря й почав розповідати: про свою першу любов Катю, про те, як їх розлучили, як її продали в рабство й зробили наложницею, як вона народила Амалін, а потім була врятована племенем аль‑Мура. Він згадав і про те, що Катя згодом була вагітна від Асана, якого вбили, і що вона звинувачувала його в бажанні вбити Моанну.
Зала завмерла. Амалін стояла в жаху, а Гюзель підійшла до сестри, щоб підтримати її. Бритні опустила голову, розуміючи, що правда більше не може бути прихована.
Руслан стояв із відкритим ротом, сам у шоці від того, що нарешті вимовив слова, які так довго носив у серці.
У залі запанувала тиша після слів Руслана. Мейрі й Акрам стояли приголомшені, Селім теж не міг повірити, чому Руслан так довго приховував правду.
Руслан звернувся до Гюзель:
— Ти повинна знати все. Твоя мати Катя познайомилася з твоїм батьком у лікарні. Він виявився шахраєм і продав її. Вона дізналася, що носить тебе під серцем, і народила, бажаючи врятувати тебе.
Бритні раптом закричала:
— Мовчи! Я намагалася захистити тебе, емір! Якби Катя розповіла правду, наша репутація була б зруйнована!
Руслан відповів суворо:
— Ти не мала права віднімати у Каті те, що залишилося. Гюзель — її дитина, а ти її викрала.
Брітні схопила Гюзель за руки й вигукнула:
— Я зробила це лише для того, щоб врятувати її! Я тоді мріяла про дітей, тому забрала Амалін і Саліму. Катя була рабинею, поки не втрутилася шейха Вікторія зі своїм племенем аль‑Мура. Я тоді зненавиділа її…
Вікторія дивилася холодно, не відводячи очей. Савва запитав брата:
— Чому ти вирішив розкрити це саме зараз?
Руслан відповів твердо:
— Бо мій син Манао, майбутній правитель, повинен знати правду. Інакше доля Каті залишиться спотвореною.
Ібрагім додав суворо:
— Вона була небезпечною для всіх. Можливо, правильно, що Брітні удочерила дівчат.
Манао заперечив:
— Діду, вона не мала права так чинити!
У цей момент Олена втрутилася, щоб заспокоїти Ібрагіма, а Гюзель глянула на Брітні й запитала крізь сльози:
— Як ви могли мені брехати?
Манао додав:
— До речі про Зубейду… вона використала Гюзель, щоб убити мого батька. Якби не принц Селім, який показав їй моє фото, вона б не згадала мене. А Фахріє ще й побила її. Я вимагаю покарання!
Брітні закричала:
— Це все через тебе, Акрам! Через тебе прийшло стільки бід!
Мейрі виступила вперед, мов тигриця:
— Замовчи! Акрам був жертвою інтриг Зубейди, як і я. Вона викрала мене ще в юності й не випускала зі своїх тенет. Сьогодні вона шантажувала мене: якщо я не піду від Акрама, вона завдасть шкоди Кариму.
Акрам вибухнув гнівом:
— Я ненавиджу її!
Усі були приголомшені. Руслан гримнув по столу:
— Чому ви раніше мовчали?
Вікторія додала:
— Мій брат, мій емір… моя донька Емілія поїхала з Карімом до Шотландії заради безпеки.
Руслан піднявся й наказав охоронцю Бураку:
— Арештувати Зубейду й Фахріє!
У цей момент його мати Олена вигукнула:
— Як Зубейда змогла втекти з тюрми? Я ж наказувала її арештувати!
Руслан відповів холодно:
— Значить, настав час її страти. Як і її дочки, що підняли руку на Гюзель.
Сімейне зібрання закінчилось. Олена разом з Ібрагімом стояли в шоці, але бачили, як Манао так схожий на свого батька Руслана — у його очах палала та сама рішучість і любов. Вони зрозуміли: він готовий на все заради Гюзель. Олена тихо прошепотіла Ібрагімові:
— Будь м’якшим із нашим онуком. Він кохає її щиро, як ти колись.
Тимофій із Арлеттою теж були приголомшені, але раділи, що Манао захистив Гюзель і не дав їй зламатися.
У цей час Гюзель разом із Салімом вирішили знайти Амалін, яка втекла після того, як дізналася жахливу правду про своє походження.
Ідріс підійшов до батька Савви й почав дорікати:
— Чому ти приховував, що мама викрала тих, кого ми вважали сестрами? Чому не сказав, що у нас є двоюрідний брат Манао?
Савва з гіркотою відповів:
— Сину, я зробив багато помилок. Я захоплював Санторіні, був вигнаний, і одинадцять років тому знову опинився в засланні. Я думав, що Акрам ворог. Твоя мати тоді хотіла дітей, тому удочерила їх. А про Манао я мовчав, бо не хотів більше мати справ із його батьком, еміром Русланом, який поставив Акрама вище братів.
Зайян вигукнув:
— Ти не мав права приховувати! А ти, мамо, як ти могла? Амалін навіть пішла від нас! Ми вас ненавидимо!
Савва схопив сина за руку й крикнув:
— Не смій так говорити з матір’ю! Вона захищала вас і тих дітей!
Ідріс, схвильований, підійшов до Манао й простягнув руку:
— Пробач, що накричав на тебе. Я просто не міг повірити, що ти теж аль‑Шаф.
Манао глянув на двоюрідного брата й відповів спокійно:
— Все добре. Ми всі були обмануті.
Він простягнув руку Ідрису, і вони уклали мир. До них приєднався й Селім, підтримавши нову єдність.
Амалін сиділа в садовій бесідці, дивлячись на троянди крізь сльози. Її світ зруйнувався: усе життя виявилося брехнею, вона народжена поза шлюбом, її мати Катя страждала на плантації, а сама Амалін була відірвана від неї.
Гюзель підійшла й ніжно обійняла сестру:
— Амалін… що б не сталося, ми з тобою. Тримайся. Ми теж втратили матір, як і ти.
Амалін глянула на них із болем:
— Все було фальшивкою. Брітні забрала у нас біологічну матір і позбавила зв’язку з нею. Тепер я не знаю, хто я.
Гюзель погладила її щоку:
— Я знаю одне: ми сестри. Ми єдина кров від матері Каті, навіть якщо наші батьки різні. Час лікує, і ми зможемо знайти сили.
Селім додав:
— Гюзель права. Добре, що ми дізналися правду. Тепер я хочу знати, хто був моїм батьком, якого мати любила.
Гюзель задумливо промовила:
— Так, але чому наша мати не шукала нас? Їй було байдуже, як ми жили без неї?
Амалін відповіла гірко:
— Мати Катя не погодилася бути з еміром Русланом, хоча між ними була любов. Вона зламалася, і ми залишилися без неї. А потім нас відібрали…
У цей момент до бесідки підійшла шейха Вікторія. Її погляд був серйозним, але сповненим рішучості. Вона сказала:
— Дівчата… є ще правда, яку я довго не наважувалася розповісти. Але настав час.
Шейха Вікторія підійшла ближче й обійняла Амалін та Гюзель, наче власних дочок.
— Я знаю, вам було важко почути таке… Але я добре знала Катю. Амалін, я пам’ятаю тебе ще зовсім маленькою. Твоя мати народила тебе в жахливих умовах, і я була приголомшена тим, що довелося пережити їй.
Вікторія продовжила, її голос тремтів від спогадів:
— Усе це сталося через Брітні, вашу прийомну матір. Я змогла врятувати Катю й тебе, Амалін, коли вела війська аль‑Мура, щоб визволити рабинь. Це було жахливо й несправедливо.
Амалін прошепотіла:
— Господи… я ще й позашлюбна…
Вікторія ніжно відповіла:
— Ти не винна. Навіть сам Руслан намагався врятувати Катю, але вона не слухала його. Я бачила її як наложницю й пропонувала допомогу, але вона обрала інший шлях. Вона зламала своє життя.
Вікторія зітхнула й додала:
— Брітні, можливо, хотіла врятувати вас від бідності, але зробила це неправильно. Я захищала тебе, Амалін, і твою матір. Та, на жаль, на Катю вплинула Зубейда — та відьма, яка прагнула зруйнувати нашу сім’ю, щоб її онук Акрам став еміром. Вона підбурювала Катю навіть убити Моанну, дружину Руслана.
Гюзель слухала з широко розкритими очима. Вікторія продовжила:
— Я дізналася, що Катя носила тебе, Селіме. А потім Бритні забрала тебе. Через кілька років з’явилася ти, Гюзель, від шахрая, який продав твою матір.
Вікторія зробила паузу й сказала ще одне:
— Моя племінниця, принцеса Аврелія, пожаліла Катю. Вона була її служницею й допомогла втекти до України. Там Катя знайшла прихисток. Гюзель, у тебе є брат, з яким тебе розлучили ще до народження.
Гюзель здригнулася:
— Правда? Значить, наша мама в Україні… і в мене є брат? Чому ви не розповіли раніше?
Вікторія відповіла сумно:
— Бо інакше Катю переслідували б усе життя. Ми з Аврелією вирішили зберегти таємницю, поки ви не подорослішаєте.
Амалін закричала крізь сльози:
— А так ми могли б бути з нею!
Вікторія обійняла їх ще міцніше:
— На жаль, вона зробила помилку, намагаючись убити Моанну. Вона ревнувала Руслана й жалкувала, що втратила його. Час не повернеш…
Дівчата стояли в шоці від страшної історії своєї матері.
Гюзель розповіла Манао про жахи, які пережила її мати Катя, і він зрозумів: його батько Руслан справді хотів допомогти їй, але амбіції Савви й жорстокість Бритні зруйнували все. Манао взяв руки Гюзель і сказав:
— Ти моя життя. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною якнайшвидше.
Гюзель усміхнулася крізь сльози:
— Так, коханий. Я чекала цього.
Вони пристрасно поцілувалися й повідомили рідним про своє рішення: перед весіллям вони вирушать до України, щоб знайти Катю й брата Гюзель. Бритні була спустошена, але сподівалася, що діти колись простять її. Руслан із Моанною благословили їхній союз.
До цього моменту...
Стара наложниця Зубейда ховалася у віддаленій віллі, намагаючись уникнути шпигунів колишньої королеви Олени, яка жадала її крові. Атмосфера була напружена, кожен звук здавався небезпекою.
Раптом прибув її власний шпигун і передав листа. Зубейда швидко розірвала печатку — це було від її старшої доньки Фахріє.
У листі йшлося про страшні новини:
«Моя мати, Зубейдо…
Я пишу тобі з темної камери, де мене тримають після вироку. Усе зруйновано. Емір Руслан переміг, його влада тепер непохитна. Він виніс мені вирок — довічне ув’язнення, а можливо й страту.
Гюзель повернула пам’ять. Вона більше не слабка дівчина, яку ми могли використати. Тепер вона сильна й має підтримку Манао. Всі наложниці бояться її, бо знають: за нею стоїть принцеса Емілія й сама її мати шейха Вікторія.
Я відчуваю, що ми програли. Руслан показав себе мудрим і справедливим, народ називає його «Руслан Мудрий». Він навіть розповів синові правду про минуле, і тепер Манао ще більше любить Гюзель.
Мати, я розчарована. Ми робили все заради Акрама, щоб він став еміром, але він не слухає нас. Він відвернувся від тебе й більше не хоче виконувати твої накази. Він слухає лише своє серце й свою дружину Мейрі.
Я боюся, що наш рід втратить усе. Я прошу тебе: врятуй мене, знайди спосіб переконати Акрама. Якщо він не допоможе, я загину.
Твоя донька, Фахріє.
Зубейда мовчала кілька хвилин, а потім вибухнула прокльонами на рідній курдській мові. Її гнів бачили служанки, які боялися навіть підняти очі.
Коли лють стихла, вона запитала: — Шпигун ще тут?
— Так, господине, — відповіла молода служанка.
— Нехай чекає. Я пришлю йому листа для мого онука Акрама. Передайте його негайно.
Служанки поклонилися й вибігли з кімнати.
Зубейда почала ходити по гостьовій залі, бурмочучи:
— Як мій син Фаріх разом із Киусем могли народити такого дурня, як Акрам? Він ні риба ні м’ясо! Як усі аль‑Шафи… як його дід Анвар, м’який і слабкий. Руслан показав себе справжнім еміром, а мій рід занепав. Навіть Фахріє могла б стати шейхою, якби закон дозволяв…
Вона зупинилася, стискаючи кулаки:
— Все через Селіма сина Акрама й цю Гюзель, яка вся в свою матір Катю. Катя теж зрадила мене, хоча я хотіла їй допомогти. Всі зрадники, крім моєї Фахріє…
Зубейда з гіркотою згадала минуле:
— Я дарма викрала цю рудоволосу Мейрі зі Шотландії. Вона з грязі потрапила в князі… А Акрам — дурень. Киусем, пробач мене, твій син не виправдав надій.
Вона сіла за стіл і почала писати листа. У ньому було наказано Акраму врятувати свою тітку Фахріє. Але в кінці Зубейда додала ще одне:
— Якщо твоя дружина Мейрі не поїде назад у Шотландію, я пошлю їй повідомлення. І тоді вашому синові Кариму не добре.
Принц Акрам щойно повернувся, коли йому передали лист від бабусі. Він розірвав печатку й почав читати. У рядках було прохання помилувати Фахріє, а також докори: Зубейда писала, що все робила заради нього, щоб він став еміром, але тепер усе зруйновано.
Акрам стиснув папір у руках. Його очі спалахнули рішучістю. Він уже знав: тітка Фахріє засуджена до страти, і жодні слова бабусі не змінять його рішення.
— Досить, — прошепотів він. — Я більше не буду слухати її.
Його серце билося швидко, але впевнено. Він зрозумів: настав час жити власним життям, а не бути маріонеткою в руках Зубейди.
Акрам підняв голову й промовив уголос:
— Я слухатиму лише своє серце. Я — принц Акрам, і моя доля належить мені.
Настав час правосуддя. У зал ввели Зубейду й Фахріє, зв’язаних і похмурих. Руслан піднявся й вигукнув:
— Ви наважилися покушатися на моє життя. Фахріє, ти позбавила Гюзель пам’яті й била невинну дитину. Це злочин. Зубейдо, ти багато разів намагалася зруйнувати мій трон, але не змогла.
Акрам глянув на свою бабку й сказав:
— Ти шантажувала мою дружину, загрожувала моєму синові Кариму. Я більше не слухаю тебе. Я сам вирішую свою долю. Завдяки доброті Руслана я живий і щасливий із Мейрі та дітьми. А ти… ти більше не моя родина.
Зубейда похитнулася, її очі згасли. Фахріє намагалася виправдатися, але Руслан гримнув:
— Ти била невинну дитину. Ти завдала болю моєму синові Манао, який любить Гюзель. За це ти будеш страчена.
Приказ було виконано. Зубейда й Фахріє більше не існували. ЄОлена теж була присутня й відчула полегшення: нарешті темна сторінка їхньої історії закрита.
