Спочатку:
На сторінку книги
Глава 5. Нове серце
Україна, Дніпро
Після повернення з Єгипту, коли сніг уже ліг на дахи, а в домі Олени потріскував камін, Руслан і Моанна нарешті залишилися наодинці. Вечір був тихим, тільки світло гірлянд мерехтіло на ялинці, а глінтвейн парував у чашках, наповнюючи кімнату ароматом кориці й гвоздики.
Моанна підійшла до Руслана, тримаючи невеличку коробочку, загорнуту в червону тканину з золотими нитками. Її руки тремтіли, але в очах світилася рішучість.
— Це не просто подарунок, — сказала вона, — це новина.
Руслан розгорнув тканину. Всередині лежав маленький браслет із піщаних намистин, а поруч — вишитий клаптик тканини з символом серця і хвилі. Він подивився на неї, не розуміючи.
— Я ношу в собі частинку тебе, — прошепотіла Моанна. — Я чекаю дитину.
Руслан завмер. Його серце зупинилося на мить, а потім — як вибух світла — він підхопив її на руки, закружляв по кімнаті, сміючись і плачучи водночас.
— Я стану батьком! Ти подарувала мені цілий світ! — вигукнув він.
Моанна сміялася, притискаючись до нього. Її очі світилися, як зорі над океаном, і в них було більше ніж радість — там була надія, що їхня історія нарешті починає нову сторінку.
Савва і Брітні, почувши радісний галас, зайшли до кімнати. Савва обійняв брата, а Брітні — Моанну, і всі разом стояли в обіймах, як одна родина, що пройшла крізь піраміди, образи, страх — і прийшла до нового життя.
На ялинці, серед ракушок і пірамідальних прикрас, Руслан повісив маленький символ — намистинку з браслета.
— Це буде перша прикраса для нашої дитини, — сказав він, і його голос тремтів від щастя.
Олена, мати Руслана, підійшла ближче, її очі були повні сліз.
— Нарешті ти дочекався спадкоємця Катара. Він буде таким, як ти — сильним і добрим.
І коли годинник пробив північ, вони підняли келихи. У кімнаті запанувала тиша, але це була тиша миру й любові.
— З Новим роком. З новим життям. І з новим серцем, що вже б’ється всередині.
