Раді Вас бачити!

Глава 1. Сніг і Піски

Україна, Дніпро, грудня 2022 р

Наближався Новий рік. Сніжні вітри України кликали додому, немов давні пісні, що повертають мандрівників до витоків. Принц Руслан, нині ставши еміром, разом із Моанною — своєю коханою дружиною — прибув у рідний край, щоб зустріти свято з родиною. Їх зустрічала мати Руслана, Олена, з обіймами, наповненими сльозами радості й ароматом куті, що пахла медом і маком, як сама пам’ять про дитинство.

— Сину… ти повернувся. Нарешті наш дім знову повний, — прошепотіла Олена, стискаючи руки Руслана.

— Мамо, я завжди повертаюся. Навіть коли світ кличе мене далеко, — відповів він, нахиляючись до її чола.

Та не все було спокійно. Серед гостей була Брітні — дружина брата Руслана, Савви. Моанна пам’ятала: саме Брітні колись зрадила її, через що вона опинилася в полоні, а Руслан ризикував життям, щоб її врятувати. Зустріч була холодною, як січневий вітер, що ріже щоки й не дає забути минуле.

— Моанно…— несміливо промовила Брітні, опускаючи очі.

— Не треба слів. Твої вчинки говорять гучніше, — відповіла Моанна, відвертаючись.

Але Олена, мудра й втомлена від розлук, наполягла:

— Новий рік — час прощення. Хай минуле залишиться снігом, що тане.

Моанна мовчала, а потім тихо сказала:

— Добре. Але хай це буде початком, а не повторенням.

У переддень свята до дому увійшов гість — високий, у червоному кафтані, з срібною бородою та очима, як крижані зорі. Це був сам Санта Клаус — хранитель зимових чудес, мандрівник між світами, той, хто пам’ятає і радість, і скорботу. 

Брітні та Моанна, з несподіваною охотою, написали:

— Золоті сережки…— прошепотіла Брітні.

— Східну прикрасу з рубіном… — додала Моанна. А потім обидві, мовчки, вписали одне й те саме: «Бажання миру».

Санта Клаус усміхнувся:

— Добре. Віднесіть цей список до моєї машині, що стоїть край лісу. Там почнеться ваша дорога».

— Я прийшов не лише з подарунками. Я прийшов із випробуванням, — промовив він, і його голос лунав, наче дзвін у морозному повітрі.

— Випробування? — здивувався Савва.

— Так. Але спершу — напишіть, чого прагнуть ваші серця».

Санта Клаус попросив їх віднести список до його карети, що стояла край лісу. Дівчата, вперше за довгий час, пішли разом, сміючись і згадуючи дитинство, коли вони ще вірили в дива без тіні зради.

— Схопіть їх! — крикнув ватажок.

— Руслан! — закричала Моанна, перш ніж її затягнули в машину, запряжену чорними кіньми.

Та раптом — із темряви вискочили розбійники. Вони схопили Моанну й Брітні, занесли їх у карету, запряжену чорними кіньми, і зникли в ніч. Їхній шлях лежав до Єгипту — в пустелю, де знову пробуджувалися давні сили, де піски зберігали таємниці богів.

Руслан, дізнавшись про викрадення, не зволікав. Разом із братом Саввою вони вирушили в дорогу. Але щоб визволити дружин.

Руслан, дізнавшись про викрадення, не зволікав.

— Я не дозволю, щоб їхня доля повторилася. Савво, йдемо!

— Я з тобою, брате. Навіть якщо доведеться пройти крізь бурі». 

Санта Клаус раптом зник...і це дивно

Шлях був небезпечним: піщані бурі, загадки давніх стражів та випробування, що перевіряли серця. Савва мав простити Брітні за її помилки, Руслан — повірити, що Моанна зможе пробачити біль, а Савва — згадати своє людське ім’я, щоб відкрити врата.

— Тільки той, хто пам’ятає своє істинне обличчя, може пробудити давні сили й повернути світло, — промовив Савва, і його слова стали клятвою для всіх.

Адже лише той, хто пам’ятає своє істинне обличчя, може пробудити давні сили й повернути світло у світ, де темрява знову підіймає голову.