Спочатку:
На сторінку книги
Глава 39. Тягар минулого
Емір Руслан сидів на відкритому балконі, милуючись своїм Катаром, якому він віддав уже вісімнадцять років життя. Його серце було сповнене гордості й водночас тривоги. Він захищав навіть власного сина Манао від правди про минуле, щоб той не дізнався, як через їхню королівську сім’ю страждала мати Гюзель. Найбільше Руслан боявся, що Манао закохається в Гюзель і тоді минуле стане нестерпним тягарем.
Його батько Ібрагім не раз попереджав про небезпеку, але Руслан розривався між двома шляхами: розкрити правду чи мовчати, як велів собі стільки років.
Раптом ззаду його обійняла шейха Моанна — єдина жінка, яку він обрав і з якою йшов дорогою життя. На відміну від братів і батька, що мали багато дружин, він залишився вірним одній. Її тепло й ніжність розтопили його тривогу.
— Я не знаю, як вчинити, моя дружино, — прошепотів він. — Якщо Манао дізнається, що сталося з матір’ю Гюзель, він зненавидить мене… і все одно втече з нею. Підкажи мені.
Моанна ніжно погладила його підборіддя й відповіла:
— Скажи йому правду. Він усе зрозуміє. Головне — не переч його серцю. Якщо він закоханий, тоді й Гюзель треба відкрити правду про її матір.
Руслан усміхнувся крізь сум.
— Але мій син сказав, що Гюзель пропала… Дивно, що мій брат Савва не стежить за дітьми.
Моанна задумливо промовила:
— Пам’ятаєш, коли я була вагітна перед Новим роком, нас із Брітні викрали? Ми спершу сварилися, але мудра колишня принцеса Єгипту сказала: «Щоб вийти з цього місця, вам потрібно знайти ключ. Він прихований у самому комплексі. Це не просто предмет, це символ вашої єдності. Лише разом ви зможете його відкрити».
Вона глянула йому в очі:
— Так от, ти маєш нарешті примиритися з братом Саввою. Але зараз спершу поговори з Манао.
Емір Руслан стояв на балконі, вдивляючись у далечінь, коли відчув теплі обійми Моанни. Він обернувся й усміхнувся їй. У ту мить він зрозумів: ця жінка — не просто його любов, вона його мудрість, його опора, його світло серед темряви.
— Ти завжди була поруч, — тихо сказав він. — І тепер я бачу: ти ведеш мене не лише серцем, а й розумом.
Моанна ніжно торкнулася його щоки:
— Любов без мудрості сліпа, а мудрість без любові холодна. Ми з тобою — одне ціле.
Руслан відчув спокій, якого давно не знав. Йому стало ясно: саме завдяки їй він зможе знайти сили відкрити правду синові й примиритися з братом Саввою.
Принц Манао сидів у своїй кімнаті, роздумуючи, що робити далі. Його батько не хотів допомогти й не благословляв його союз із Гюзель. У глибині серця Манао підозрював: Руслан добре знає її матір і приховує правду.
Раптом його думки перервав сам принц Селім.
— Привіт, брате, — сказав він із тривогою. — Я, здається, знайшов твою Гюзель… і мені соромно. Вона тут, Манао.
Манао мало не похитнувся, його очі розширилися:
— Як вона може бути тут?
Селім пояснив:
— Вона, здається, втратила пам’ять. Її використала сама госпожа Зубейда — та, що колись була наложницею нашого прадіда Анвара. Вона плете інтриги. Я вже розповів про це нашій бабусі Єлені, і вона розбереться. Але зараз треба рятувати Гюзель.
Манао схопив брата за плече: — Де вона? Де?!
— В гаремі, — відповів Селім.
Манао стиснув кулак:
— Що? Вона не повинна бути там!
Селім зупинив його, коли той кинувся бігти:
— Їй наказали вбити твого батька…
Манао вигукнув:
— Я врятую її й ми втечемо звідси! Дякую тобі, брате.
Селім тихо додав:
— Я сам мало не закохався в неї… але вона пам’ятає тільки тебе.
Манао відчув, як серце його наповнилося силою:
— Це означає, що вона мене кохає. Наша любов врятує її. Я зобов’язаний її знайти й врятувати.
Розлючена Фахріє вивела Гюзель перед усіма наложницями. Її голос лунав, як грім:
— Як ти могла порушити наш договір? Ти мала звабити принца Селіма, у тебе була можливість!
Гюзель стояла гордо й відповіла твердо:
— Я не кохаю його і не стану цього робити.
Фахріє схопила різьблену палицю й закричала:
— Моя мати прихистила тебе, а ти смієш порушувати угоду?
— Робіть що хочете, — сказала Гюзель. — Я вже втратила все.
Фахріє наказала наложницям:
— Вона не підкоряється! Вона буде покарана!
Вдаривши Гюзель по плечах, вона змусила дівчину кусати губи до крові, але Гюзель не заплакала. Інші наложниці мовчки дивилися, знаючи: так буває з тими, хто не слухається.
Та раптом у зал увірвалася принцеса Емілія, дочка шейхи Вікторії. Вона схопила руку Фахріє й вирвала палицю.
— Як ви смієте?! — вигукнула вона. — Що за нахабство!
Емілія кинула палицю геть. Наложниці одразу впали на коліна перед принцесою, пам’ятаючи, як колись їхня мати, шейха Вікторія, наказала покарати тих, хто знущався над іншою наложницею. Тепер її дочка повторювала історію, захищаючи честь і долю навіть своєї двоюрідної сестри, принцеси Аврелії.
Гюзель стояла на колінах, а принцеса Емілія прикрила її своїм тілом, захищаючи від ударів.
— Замовчати! — вигукнула Емілія. — Якщо ще раз торкнетеся її, я покличу мою матір, і вас посадять чи навіть страчать!
Фахріє зблідла, розуміючи, що підписала собі вирок. Емілія вивела Гюзель із залу, а наложниці залишилися стояти з поклоном, боячись навіть підняти очі.
Невдовзі увійшла королева Олена разом із шейхою Вікторією. Їхня велич і холодна рішучість змусили всіх здригнутися. Служанки й охоронці йшли позаду, створюючи атмосферу суду.
Фахріє впала на коліна й закричала:
— Ваше Величество, це непорозуміння!
— Мовчати! — гримнула королева Олена. — Ми все знаємо!
Шейха Вікторія додала:
— Ти осмілилася підняти руку на дівчину, яка навіть не пам’ятає свого імені. Принц Селім усе розповів.
Фахріє затремтіла від жаху.
— Охорона! — наказала королева Олена. — Увести її до в’язниці. Ми засуджуємо її до довічного ув’язнення за викрадення людини, замах на життя еміра й побиття невинної.
Фахріє впала ниць, благаючи:
— Пожалійте мене! Це все план моєї матері Зубейди! Я не винна!
Але її крики вже нікого не переконували. Вирок було винесено.
Шейха Вікторія глянула на королеву Олену й сказала:
— Добре, що Гюзель не зробила нічого злого. Вона дуже хоробра й навіть згадала минуле.
Олена відповіла холодно:
— Зубейда буде страчена.
У цей момент у залу вбіг Манао. Наложниці розбіглися, а він, озираючись, вигукнув:
— Де моя Гюзель?!
Вікторія одразу відповіла племіннику:
— Вона в кімнаті моєї дочки Емілії. Можеш зайти до неї.
Манао схвильовано схилив голову:
— Дякую!
Королева Олена з настороженим поглядом додала:
— Здається, тепер емір Руслан мусить нарешті розповісти синові, хто мати Гюзель. І самій дівчині теж треба знати правду.
Вона зробила паузу й продовжила:
— До речі, приїхала наша пара — Мейрі та Акрам. Їх слід зустріти як належить.
Вікторія мовчала, але вже розуміла: усі події наближаються до розв’язки. Минуле й теперішнє переплелися, і настав час відкрити всі таємниці.
Принцеса Емілія одразу покликала служанок, щоб обробити рани Гюзель. Вона знала правду про дівчину — мати Вікторія розповіла їй усе. Емілія хотіла навіть подружитися з Гюзель, адже така ніжна натура, як у її матері, завжди знаходила спільну мову.
Гюзель одягли у нову сукню, і вона виглядала наче оновлена, хоча ще була налякана. Емілія взяла її за руку, посадила на ліжко й сказала:
— Ніхто більше не образить тебе. Я знаю, хто ти.
Гюзель глянула на милу принцесу й прошепотіла:
— Дякую, що врятувала мене. Я хочу знати, хто я.
Емілія почала розповідати про своє навчання в Кембриджі разом із двоюрідним братом Манао. Коли вона вимовила його ім’я, серце Гюзель забилося швидше. Емілія помітила це й усміхнулася, зізнавшись, що Манао давно розповідав їй про свою любов до Гюзель. Вона також пояснила, що Гюзель не є дочкою Брітні й Савви, а її походження інше.
Емілія поділилася й власною таємницею — вона закохана в принца Каріма.
Раптом у кімнату вбіг Манао. Його погляд зустрівся з очима Гюзель, і все прояснилося. Вона згадала все й вигукнула:
— Мій Манао!
— Гюзель, моя! Це ти! — закричав він крізь сльози.
Вони кинулися в обійми й довго не відпускали одне одного.
Емілія розповіла Манао про страждання Гюзель, про те, як Фахріє хотіла її побити. Манао від гніву хотів негайно покарати Фахріє, але саме тоді увійшов емір Руслан. Він побачив, як син любить Гюзель, і зрозумів: заради Манао він готовий змінити своє рішення.
— Я покараю тих, хто завдав болю Гюзель, — сказав Руслан. — І розповім вам правду про її матір.
Манао схвильовано обійняв батька за руку. Моанна, яка стояла поруч, відчула радість: нарешті син і батько знайшли спільну мову.
