Раді Вас бачити!

Глава 12. Таємниці дому Савви

Вілла шйеха-принца Савви, Катар, Доха

Шейх-принц Савва нарешті повернувся додому, до Катара, до своєї улюбленої дружини й дітей. Він увійшов у кімнату й побачив Брітні, яка гралася з доньками, навчаючи їх мистецтву краси — як правильно тримати гребінець, як прикрашати волосся, як у майбутньому бути справжніми красунями. Савва спостерігав за цією ідилією з усмішкою, ніби забув усе, що щойно пережив. Хоч доньки й не були його рідними, він любив їх як власних і поклявся зберігати таємницю їхнього походження.

Брітні раптом обернулася до чоловіка, залишивши дівчат гратися з ляльками. Її погляд був настороженим:

— Чому ти поїхав так раптово? Слуги казали, що ти був у Єгипті. Що трапилось?

Савва вагався, чи варто говорити правду, але Брітні наполягла:

— Скажи мені правду, коханий.

Він зітхнув і відповів:

— Я не казав тобі… Та стара наложниця Зубейда разом із онуком Акрамом знову хочуть нашкодити моїй родині.

Брітні різко перебила:

— Та відьма! Що їй цього разу потрібно?

— Їм потрібен трон, — твердо сказав Савва. — Вони хочуть усунути нашого брата Руслана й його спадкоємця Манао. Ми поклялися їх захищати.

Брітні стиснула кулаки, її обличчя налилося гнівом. Вона добре пам’ятала інтриги Зубейди, як та намагалася заволодіти таємницями королівської сім’ї аль-Шаф, шантажувала їх і змусила приховати принцесу Аврелію п’ятнадцять років тому, щоб урятувати репутацію її матері, шейхи-принцеси Луїзи.

Колись Зубейда навіть пропонувала допомогу самій Брітні, але, дізнавшись про її підлі вчинки, та відмовилася. Хоч Брітні й була амбітною та жорсткою, плела інтриги й воювала проти принцеси Вікторії, тепер вона змінилася. Народження синів і удочерення дівчаток перетворили її життя, і тепер вона боялася лише одного — втратити це щастя.

— Тоді потрібно зрозуміти, чому твій дід Анвар досі не вигнав її, — сказала Брітні.

Савва мовчав, а потім відповів:

— Ти знаєш мого діда. Він завжди бачив у ній улюблену фаворитку. Він пробачив її тоді, і тепер, коли він старий, його серце слабке. Йому важко відмовитися від минулого.

— Але ти ж найняв шпигунів, мій дорогий? — запитала Брітні.

— Звісно, — кивнув Савва. — Вони вже знають її таємницю. Зубейда розмовляла з юною наложницею на ім’я Мейрі. Вона чекає дитину від принца Акрама. І саме він разом із Зубейдою замишляють змову проти Руслана й його сина. Зубейда хоче, щоб Акрам зайняв трон, а його дитина стала спадкоємцем.

Брітні застигла в шоку:

— Твоя мати знає про це?

— Так, — відповів Савва. — Мій брат Тимофій уже говорив із нею. Через кілька днів буде велике свято, і ми повинні підготуватися.

Брітні зі злістю промовила:

— Їх потрібно зламати, щоб навіть не думали про трон. Ти знаєш, що Зубейда зробила з твоєю родиною. Хоч ми й різні, але тепер я з тобою.

Савва усміхнувся й обійняв її.

— Лише б вони не нашкодили тобі й нашим дітям, — тихо сказала Брітні. — Якщо вони розкриють нашу таємницю, що дівчатка не наші рідні… Ми повинні все контролювати.

— Я вже поставив Акрама на місце, — відповів Савва. — Мої люди заклеймили його, щоб він пам’ятав: не можна наближатися до моєї родини й до нашого брата Руслана та його сина.

Брітні глянула на нього з тривогою:

— А якщо він поскаржиться своїй бабці Зубейді? Тоді чекай жорсткої гри… Ах, Савва, ти даремно це зробив.

Савва твердо відповів:

— Саме Акрам підмовив Ердогана, щоб той викрав вас, прикрившись образом Санта Клауса. Я помстився за тебе й за Моанну. Ми пройшли через це — і тепер не зупинимося.

Брітні зітхнула й сказала:

— Треба негайно повідомити еміра.

Палац аль-Шаф, Катар, Доха

Тем часом емір Руслан у своїй урочистій білій золотій «тхобі» — традиційній східній одежі правителів Катару — з арафаткою на голові й натягнутою усмішкою вирішив навідатися до покоїв, де його кохана дружина, шейха Моанна, відпочивала разом із новонародженим сином. Вона приміряла для малюка святковий наряд, який замовила спеціально до великого свята.

Навколо них зібралися тітки й сестри — шейхи-принцеси. Особливо виділялася шейха-принцеса Вікторія зі своїми дітьми, які оточували Моанну турботою й любов’ю. Була й шейха-принцеса Луїза з дочками та внучками — усі в ошатних блакитних сукнях, із прикрасами на головах.

Руслан усміхався, спостерігаючи за родиною. Жінки схилилися перед ним у поклонах, і він попросив їх залишити його наодинці з дружиною та сином. Вони граційно вийшли, залишивши подружжя в тиші.

Емір притиснув Моанну до себе, їхні губи зустрілися в пристрасному поцілунку.

— Тебе не втомила моя сім’я, дорога шейха? — запитав він ніжно.

Моанна відповіла зі світлою усмішкою:

— Ні, навпаки, я з радістю прийняла їхню увагу й подарунки. А зараз приміряю нашому синові святковий наряд.

Руслан узяв її руки й промовив:

— Давай поглянемо.

Вони разом дивилися на маленького Манао, який лежав у золотисто-білому костюмі, мов справжній принц, промінчик світла серед темряви. Руслан пригорнув дружину й сказав урочисто:

— Він як істинний спадкоємець. Мій син. Майбутній воїн і правитель.

Моанна усміхнулася й поцілувала його:

— Я щаслива, що ти поруч, мій повелитель.

Руслан відповів тепло:

— Не можу дочекатися, коли ми відсвяткуємо це свято…

Та раптом двері розчинилися. Увійшов їхній охоронець, обличчя його було сповнене тривоги. Він схилився й промовив:

— Ваше Величність… 

Емір Руслан, ще з усмішкою після ніжних хвилин із дружиною, раптом почув кроки за дверима. Він суворо запитав:

— Хто там?

У покої ввійшов новий телоохоронець Бурак аль-Шунсур. Йому було близько тридцяти, він мав мужній вигляд: темні вуса, виразні карі очі, постать, що нагадувала знаменитих турецьких акторів. Його краса привертала погляди жінок, але серце Бурака було замкнене — тепер він належав лише своєму обов’язку, служінню еміру Катару.

Він схилився в глибокому поклоні й промовив:

— Ваше Величність, вас викликає шейх-принц Савва разом із його дружиною Брітні. Є важлива звістка, яку ви повинні почути.

Руслан відчув тривогу. Він глянув на Моанну й на маленького Манао, що лежав у золотистому костюмчику. Серце стислося: він розумів, що це його обов’язок — піти.

Він узяв руку дружини, поцілував її й сказав:

— Почекай мене ввечері. Я звільнюся й ми разом із сином вийдемо в сад. Подивимося на зорі, як ти любиш.

Моанна відповіла зі світлом у голосі:

— З радістю, мій дорогий.

Руслан поцілував її в губи й вийшов разом із Бураком.

Моанна залишилася сама. Вона взяла сина на руки, притиснула до грудей і прошепотіла:

— Сподіваюся, твій батько знає, що робить. Він — емір. Він захистить нас із тобою.

Вона поцілувала маленьку щічку Манао, а той, немов відчуваючи материнську любов, потягнувся ручкою до її обличчя й торкнувся щоки.

Емір Руслан увійшов до великої зали, де його вже чекали шейх-принц Савва та його дружина Брітні. Атмосфера була напруженою: Савва сидів у глибокому задумі, а Брітні, у червоній східній сукні, нервово стискала руки.

Руслан привітав їх коротким поклоном і суворо запитав:

— Що сталося?

Савва підвівся, його голос був твердим:

— Брате, ми маємо серйозну проблему. Стара наложниця Зубейда знову плете змову. Вона хоче, щоб її онук Акрам зайняв трон.

Брітні перебила, її очі палали гнівом:

— Вона не зупиниться. Ми вже знаємо, що вона використовує юну наложницю Мейрі. Та дівчина вагітна від Акрама. Їхня дитина може стати знаряддям у руках Зубейди.

Руслан похмуро стиснув кулаки.

— Вона хоче поставити під сумнів спадкоємство мого сина…

Савва кивнув:

— Саме так. І ми повинні бути готові. Я вже зустрічався з Акрамом у Єгипті. Я поставив його на місце, але тепер він і його бабуся готують жорстку гру.

Брітні додала зі злістю:

 —Їх треба зламати, щоб навіть не думали про трон. Вона вже одного разу зруйнувала життя шейхи-принцеси Луїзи й змусила приховати свою доньку Аврелію. Ми не дозволимо їй повторити це з твоїм сином.

Руслан замовк, дивлячись на брата й невістку. Його серце стискалося від тривоги, але в очах спалахнула рішучість.

Руслан вислухав Савву й Брітні, його обличчя залишалося суворим. Він мовчав кілька хвилин, а потім промовив із гнівом:

— Чому ми досі не знаємо про цю наложницю Мейрі? Чому вони приховують її від мене?

У цей момент до зали увійшов їхній брат, шейх-принц Тимофій. Він приєднався до розмови й сказав:

— Руслане, я вже говорив із нашою матір’ю, королевою Оленою. Вона знає про цю таємницю. Вона мовчала, бо хотіла врятувати інших членів королівської сім’ї від інтриг Зубейди. Але тепер ми всі повинні знати правду: Акрам приховує юну наложницю Мейрі, і вона носить його дитину.

Руслан похмуро стиснув кулаки, його голос був холодним:

— Я невдоволений. Це небезпечно для нашого дому. Я піду до матері й вимагатиму пояснень.

Він глянув на братів і додав урочисто:

— Добре, — сказав він нарешті. — Ми зустрінемося на святі. І тоді я побачу, хто справжній союзник, а хто ворог.

Савва підійшов ближче й поклав руку на плече брата:

— Ми з тобою, Руслане. Ми поклялися захищати тебе й твого сина.

Брітні додала тихо, але твердо:

— І я теж. Бо тепер це не лише твоя боротьба — це наша родина.

Савва й Тимофій схилили голови, підтверджуючи його слова. У цю мить між братами народилася нова клятва — клятва єдності й готовності до боротьби.

У цей момент Руслан зрозумів: попереду буде битва не лише за трон, а й за майбутнє його дитини.

У просторій гостинній пахло жасмином і свіжими тканинами. Служниці метушилися, розвішували золоті гірлянди, готували килими й прикраси до урочистого святкування народження принца Манао. Королева Олена сиділа на високому кріслі, уважно спостерігаючи за кожним рухом. Її очі були строгими, але сповненими мудрості — вона контролювала кожну деталь, щоб свято стало бездоганним.

До зали увійшов емір Руслан у білій тхобі з золотими узорами, з арафаткою на голові. Його кроки були рішучими, але в очах світилася тривога. Він підійшов до матері й схилив голову в знак пошани.

— Мамо, — почав він суворо, — чому ми не знали про Мейрі? Чому ця таємниця була прихована від мене?

Служниці завмерли, відчувши напругу, але Олена жестом наказала їм продовжувати роботу. Вона глянула на сина спокійно, але її голос був твердим:

— Я знала, Руслане. І мовчала. Бо Зубейда вже одного разу зруйнувала життя твоєї старшої сестри Луїзи й змусила нас приховати принцесу Аврелію її доньку. Я не хотіла, щоб історія повторилася. Я берегла вашу репутацію, навіть ціною мовчання.

Руслан стиснув кулаки, його голос став глибоким:

— Але тепер ця таємниця може стати зброєю проти нас. Акрам і його бабуся хочуть трон. Їхня наложниця носить дитину, і вони використають це проти мого сина.

Олена піднялася з крісла, її постать була величною. Вона поклала руку на плече сина й сказала урочисто:

— Ти — емір. Ти повинен бути готовим. Ми не дозволимо, щоб вони зруйнували наш дім. Я знаю, що Зубейда небезпечна, але пам’ятай: у тебе є брати, є я, є твоя дружина. Ми всі — твій щит.

Руслан глянув на матір, його очі палали рішучістю.

— Добре. Тоді будемо на чеку. І якщо вони спробують наблизитися до трону — ми відповімо.

Олена кивнула, її голос був тихим, але непохитним:

— Це свято стане випробуванням. Будь готовий, мій сину. Ти наш емір Катару.