Спочатку:
На сторінку книги
Глава 17. Народження принца Селіма
П’ять місяців минуло швидко. У небі над Дохою зібралися важкі хмари, і дощ стукав по дахах вілли. Мейрі відчула гострий біль у животі й зрозуміла: настав час народжувати. Її обличчя зблідло, але очі світилися рішучістю.
Тітка Рефет одразу кинулася до неї, підтримуючи й наказуючи слугам готувати кімнату.
— Тримайся, дівчинко, — шепотіла вона. — Я буду поруч.
Мейрі попросила, щоб покликали принца Акрама. Зубейда була далеко, в Англії, прикриваючись «справами», але насправді плела нові інтриги. Тоді Мейрі вирішила звернутися до тих, кому довіряла: вона зателефонувала принцесі Вікторії та шейсі Моанні.
Вони примчали літаком, привезли лікаря й одразу стали біля неї. Вікторія тримала її за руку, Моанна шепотіла молитви, а лікар готувався прийняти дитину.
Акрам, який щойно повернувся з еміром Русланом після святкування, не відходив від коханої. Він не їв, не спав, лише дивився на неї, стискаючи її пальці. І нарешті — після довгих годин болю — народився син.
Крик немовляти розірвав тишу дощової ночі. Мейрі заплакала від щастя, а Акрам упав на коліна, поцілував її й прошепотів:
— Наш син… наш спадкоємець.
Руслан, який прибув, щоб підтримати брата, був щиро радий:
— Тепер і в тебе є син. Ми повинні відсвяткувати це. Я влаштую великий бенкет.
Акрам був вражених від його слов, але в глибині душі пам’ятав: дружба з Русланом — лише тимчасова маска.
Жінки оточили Мейрі, допомагаючи сповити дитину. На світанку вона дивилася, як малюк спить, і прошепотіла:
— Мій син… яке щастя. Мій Селім.
Акрам почув її слова, підійшов і поцілував дружину.
— За нашого сина, — сказав він і подарував їй коштовне кольє. — Так робив мій батько, коли я народився. Це традиція — дарувати матері прикрасу за народження спадкоємця.
Мейрі усміхнулася крізь сльози:
— Дорогий, може, не варто всього цього…
Але Акрам дивився на неї з гордістю й поспішив запитати:
— Як ми назвемо його?
— Селім, — відповіла вона тихо.
— Наш майбутній правитель Селім — гворить Акрам, тримаючи сина.
Звістка про народження Селіма розлетілася по всьому Катару, немов вогонь пустелею. Народ радів: спадкоємець принца Акрама народився, і це означало нову гілку в династії аль‑Шаф. У мечетях лунали молитви, на базарах люди обговорювали майбутнє хлопчика, а жінки співали колискові, ніби благословляючи його життя.
Але в тіні палацу визрівала зовсім інша атмосфера.
Олена сиділа поруч із Ібрагімом у своїх сріблястих шатах. Її очі блищали холодним вогнем.
— Він думає, що може стати еміром, — сказала вона тихо, але з отруйною рішучістю.
— Народ уже шепоче його ім’я. Це небезпечно.
Ібрагім стиснув кулаки.
— Ми не дозволимо, щоб він скинув нашого сина Руслана з трону. Руслан — законний спадкоємець. Акрам лише тінь, яка хоче вирости в бурю.
Олена нахилилася ближче, її голос став майже шепотом:
— Ми використаємо його слабкість. Його любов до Мейрі й новонародженого Селіма. Якщо ми доведемо, що він порушив закони, узяв фаворитку незаконно, народ відвернеться від нього.
Ібрагім задумливо відповів:
— Треба діяти обережно. Зубейда ще в Англії, але вона повернеться. Вона захоче використати Селіма як зброю. Ми повинні випередити її.
Олена кивнула:
— Ми розкриємо правду про його наложницю. Ми покажемо, що він приховує дитину від народу. І тоді Руслан стане ще сильнішим, бо він відкритий і чесний.
Ібрагім підняв голову, його голос був твердим:
— Це буде наша помста. Ми зламаємо Акрама, перш ніж він зламає нас.
У цей момент у покоях запанувала тиша. За вікном шумів дощ, немов сам Бог попереджав про бурю, що насувається. Олена дивилася на краплі, які стікали по склу, й відчувала: їхній план уже народився.
Вона прошепотіла:
— Його щастя з Мейрі й Селімом триватиме недовго. Ми поставимо його на місце.
Ібрагім узяв її руку й додав:
— І тоді трон залишиться за нашим Манао.
