Спочатку:
На сторінку книги
Глава 10. Троянди й тіні
У розкішній віллі, де пахло морем і квітами, юна Мейрі наказала садівникові розводити жовті троянди. Вона любила їхній колір — сонячний, теплий, як її мрії про майбутнє з принцом Акрамом.
Садівник, схилившись над кущами, працював старанно, але коли почув, що Мейрі зайшла до покоїв Зубейди, він залишив свою роботу. Серце підказало йому: ця розмова варта того, щоб її почути. Він був не просто садівником — його найняв шейх-принц Савва, щоб стежити за кожним кроком старої наложниці.
Він чув кожне слово їхньої розмови, бачив, як Зубейда стискала кулаки, коли дізналася про народження сина Руслана, і як її голос ставав льодяним, коли вона наказувала Мейрі зникнути з очей світу.
Савва давно підозрював: Зубейда—не просто стара наложниця, а жінка, що плете змови проти еміра Руслана і його спадкоємця. Колись, коли Савва перестав правити, вона пропонувала йому «допомогу»—усунути брата. Савва тоді дивився на неї з гнівом: амбіції він мав, мріяв про Санторіні, про власні перемоги, але вбити рідного—ніколи. У його жилах текла благородна арабська й українська кров; він відмовився і попередив: "Не лізь—пошкодуєш. Мати, Олена, розкриє твої таємниці."
Зубейда не відступила. Вона погрожувала повернути своїх «підготовлених» людей до трону, знову розхитати палац аль-Шаф. І Савва зрозумів: якщо у Руслана народиться син—буде боротьба, буде війна. Тому він зробив те, що вмів найкраще—став щитом. Найняв шпигунів, розставив їх у саду, в коридорах, на кухнях і в стайнях. Вони мали стежити за кожним кроком Зубейди, за кожним її листом, за кожним шепотом у темряві.
Садівник повернувся вночі, коли місяць торкався води Персидського заливу. Він передав Савві все: про Мейрі, про накази мовчати, про білого кошеня, яке Зубейда взяла як талісман, про її слова—«Мій Акрам буде правителем». Савва вислухав мовчки, а потім сказав коротко:
— Записуй кожну зустріч. Якщо вона торкнеться дитини Руслана—ми будемо готові.
Він знав: Зубейда грає довгу гру. Вона не боїться крові, не боїться ганьби, не боїться правди. Але є те, чого вона не розуміє—вірність, яку не купиш золотом. І поки Руслан тримає сина на руках, Савва триматиме меч у тіні. Не для помсти—для миру.
У тиші саду знову зашелестіли пальми. Садівник зник між деревами, а Савва підвів очі до неба. Він подумав про брата, про Мейрі, про Акрима, про Зубейду—і про те, що кожна тінь має межу. І коли вона перетне світло—він стане на її шляху.
Палац аль-Шаф, Катар, Доха
Тим часом у палаці аль-Шаф усе готувалося до приїзду еміра Руслана з дружиною та новонародженим спадкоємцем. Слуги метушилися, прибирали, сварилися між собою, намагаючись зробити кожну деталь ідеальною.
А в одному з внутрішніх двориків Савва сидів у дишдаші, з арафаткою на голові, поруч зі старшим братом шейхом-принцем Тимофієм у розкішних східних подушках. Вони розкурювали кальян, але думки їхні були далеко від ароматного диму. Вони чекали на звістку від охоронців Савви — тих, кого він найняв, щоб стежити за кожним кроком принца Акрама, їхнього зведеного брата й заклятого ворога.
— Ми поклялися нашим батьком, еміром Ібрагімом, — промовив Савва, вдивляючись у полум’я лампи. — Що будемо захищати Руслана й його спадкоємця. Якщо вороги піднімуть меч — ми віддамо свою честь.
Тимофій кивнув, його очі блиснули рішучістю.
— І ми зламаємо амбіції старої Зубейди. Вона не зможе підняти Акрама проти нашого брата.
Савва відклав кальян і нахилився ближче:
— Учора вночі прийшов мій шпигун — садівник. Він розповів про розмову Зубейди з юною наложницею Мейрі. Їй ще немає й сімнадцяти… Вона — фаворитка Акрама.
Тимофій спершу засміявся зухвало:
— Йому завжди подобалися чужі жінки. Бідна дівчина… У неї все життя попереду, а він зробив її своєю наложницею. Цей виродок вміє лише обманювати жінок.
Але коли Савва продовжив, його слова змінили вираз обличчя брата:
— Діло не в цьому. Вона чекає дитину від Акрама.
Усмішка шейха-принца Тимофія зникла. Його обличчя перекосилося від гніву. Він зрозумів: юна й наївна Мейрі стала знаряддям у великій грі. Її дитина могла стати претендентом на трон.
— Тепер ясно, для чого вона потрібна Зубейді, — прошепотів Тимофій, стискаючи кулаки. — Вона хоче використати цю дівчину, щоб зруйнувати наш дім.
Савва мовчав, але його очі палали рішучістю. Він знав: боротьба тільки починається. І якщо Зубейда вирішила зіграти цю партію, брати аль-Шаф готові відповісти.
Їхню мовчазну клятву раптом перервав телоохоронець Савви. Він увійшов поспіхом, схилився й промовив:
— Ваше Величество, шейх-принц Савва… Я тільки що дізнався: принц Акрам вирушає до Єгипту. Кажуть, він зустрічається з кимось, налаштовувати йому пастку, мій господарю?
Савва підняв очі з-під східної подушки, його погляд був гострим, як лезо.
— Так. Ми з братом Тимофієм теж вирушаємо туди. Значить, цей гад замішаний у тому, що підмовив Ердогана викрасти наших жінок. Це його помста. Він хоче відігратися… Ми покажемо йому, що жоден спадкоємець йому не допоможе.
Савва гірко засміявся:
— Звідки йому знати, хто у нього народиться дівчинка чи хлопчик? Що він собі возомнив? Ніхто із нашої королівської сім'ї навіть не знав, що у нього є юна наложниця. Це протизаконно! Це порушення честі. Думаю, матінці Олені потрібно все розповісти.
Тимофій нахилився вперед, його голос був твердим:
— Вирушай сам. А я поговорю з нею.
Савва кивнув, його обличчя залишалося серйозним. Він звернувся до телоохорнця:
— Відправляй своїх людей негайно. А я вирушаю сам.
Телоохоронець схилився ще нижче й поспішив виконати наказ.
