Спочатку:
На сторінку книги
За годину я вже ненавиділа нареченого Евелін. Причому відчувати ненависть до нього я почала ще раніше, ніж він устиг розкрити рота. Бо нормальні люди, у яких буквально щойно померла наречена, не приїжджають до похоронного бюро з виразом обличчя людини, якій терміново треба підписати папери на продаж будинку.
А от пан Рейвенклаф саме так і виглядав. Статний, світловолосий і високий, він був красивий тією дратівливою породистою красою, за яку жінки зазвичай пробачають чоловікам відсутність мізків, совісті й джентльменського ставлення.
Під час другого візиту він уже встиг перевдягнутися в темно-сірий костюм і виглядав радше напруженим, ніж убитим горем нареченим.
Я сиділа у приймальні з ідеально невинним виглядом і тримала чашку чаю. Бо Чантер категорично заборонив мені влаштовувати допит, погрожувати («Маріє, він же маг!»), а також «випадково» й невипадково натякати на вбивство.
— Пане Рейвенклаф, — спокійно промовив Чантер. — Підготовка йде за планом.
— Добре, — швидко відповів той. Надто швидко. — Що раніше відбудеться поховання, то краще.
— Авжеж, — спокійно продовжив некромант. — Хоча така поспішна церемонія зазвичай важка для родини. До речі, чому всією організацією займаєтеся саме ви?
Наречений нервово смикнув комір.
— Батьки Евелін зараз надто… пригнічені.
Бреше. Навіть я це відчула без жодних магічних здібностей. Це як клієнт, який обіцяв заплатити завтра, а потім дзвонить і тягне, що оплата буде лише за тиждень. Він ще щось обіцяє, а ти вже подумки прощаєшся і з витраченим на нього часом, і з тією сукнею, яку бачила вчора у вітрині магазину.
Я обережно відпила чай.
— Пані Евелін, мабуть, дуже любила червоне вино.
Він здригнувся. Шах. Погляд нареченого метнувся до мене. А потім він якось надто швидко заспокоївся.
О-о-о. Попався?
Чантер повільно прикрив очі. Здається, він теж це помітив.
— Перепрошую? — обережно перепитав Рейвенклаф.
Я мило усміхнулася:
— Її останні приготування до весілля були такими романтичними. Вино. Біла сукня. Квіти. Ви, мабуть, дуже її кохали? І чекали цієї дати…
Він зблід. Зовсім трохи. Але коли уважно стежиш за людиною, таке помічаєш. І Чантер теж помітив його нерви й розгубленість. У кімнаті повисла неприємна тиша, а потім наречений різко запитав:
— Тіло вже підготували?
Ну що за питання, коли хочеш здаватися убитим горем нареченим? Йому б розтягувати прощання, відмовлятися прийняти те, що сталося. А він хоче якнайшвидше «закопати» проблему! Тут навіть Альфредо почне підозрювати недобре.
— Майже, — спокійно відповів Чантер.
— Добре.
І знову провал конспірації. Не «Чи можна її побачити?» і не «Вона померла спокійно?». А тільки — «Коли ж це закінчиться?».
Усередині мене почала підійматися хвиля роздратування. Чорт із тобою, Евелін, навіть якщо ми маємо рацію і ти сама збиралася зробити жахливу річ. Але ти померла, а він зараз переживав лише за себе!
Чантер раптом дуже тихо промовив:
— Ви були близькі з нареченою?
Рейвенклаф напружився.
— Авжеж.
Ага, «авжеж». Вірю, я повірив, саме так люди й говорять, коли когось кохали. І ось тут Чантер зробив те, чого я зовсім не очікувала.
Він встав, повільно підійшов до нареченого й дуже спокійно запитав:
— Коли ви востаннє сварилися?
Рейвенклаф завмер.
— Перепрошую?
— Перед смертю пані Евелін відчувала сильні емоції. І це не було кохання.
Ось тепер наречений справді зблід.
— Я не розумію, про що ви.
— Справді? — тихо спитав Чантер.
А навколо нього знову почала згущуватися та чорна імла. Наче тіні самі зібралися по кутках кімнати й тепер прислухалися, готові будь-якої миті виконати його наказ.
Ох. ОХ. Ось зараз він був страшний.
Марі, чому ти весь час забуваєш, що тут є магія! І це не така магія, як у фокусника, готового витягнути кролика з капелюха. А радше така, що кролика вб’є, закопає, з’їсть, а потім підніме його скелет і змусить знову стрибати галявиною.
Рейвенклаф ковтнув слину.
— У будь-якої пари бувають складнощі.
— Наприклад?
— Це особисте.
— Авжеж.
І знову це слово. Чантер теж звернув на нього увагу.
— Вона знала про іншу жінку?
І ось тут настала абсолютна тиша. Я навіть почула, як Альфредо повільно клацнув щелепою від шоку. Рейвенклаф різко підвівся.
— Це обурливо.
— Отже, знала, — спокійно промовив Чантер.
Наречений важко вдихнув, а потім раптом утомлено провів рукою по обличчю, миттєво перетворившись на просту слабку людину.
— Ви не розумієте.
— Тоді поясніть, — тихо сказала я.
Він подивився на мене.
— Я збирався скасувати весілля.
— Коли? — запитав Чантер.
— Учора ввечері.
І тут я нарешті зрозуміла, чому весільна сукня. Евелін уже знала, тому й прийшла як наречена на репетицію свого весілля. Щоб відчайдушно намагатися втримати те, що вже розвалювалося. Але не словами обіцянок, а звісткою про розрив.
Рейвенклаф тихо продовжив:
— Вона не сприйняла це спокійно.
Ще б пак. Знайшов час тягнути все до останнього, а потім сподівався, що воно саме якось розсмокчеться?
— А потім? — спитав Чантер.
— Ми посварилися. Ми були вдвох, я просив її самій відмовитися від шлюбу. Так їй було б простіше виставити себе просто примхливою дівчиною, яка передумала. У мене ж репутація, сімейна справа… А вона почала кричати, втекла, а потім спокійна повернулася вже до столу. Я думав, що вона зараз усе й вирішить із нашим шлюбом. Ми сиділи поруч, слуги розлили вино, вона відвернулася, а мій камердинер поміняв наші келихи через якусь свою північну традицію, як він потім сказав. Ми випили вина, і вона раптом упала.
Він дивився вниз.
— Лікар сказав, що це була отрута. І отрута була не в її, а в моєму келиху. Боги, вона збиралася мене вбити! Психопатка вирішила так зі мною покінчити! Я заплатив лікарю за мовчання.
Він справді не вбивав її. Але тепер до смерті боявся, що всі дізнаються: Евелін померла, бо намагалася вбити його. І тоді вся ця історія стане не трагедією, а ганьбою.
— Скільки? Скільки мені вам заплатити? Ця історія просто знищить репутацію і моєї, і її родини. Зрозумійте!
Чантер мовчав, поки колишній наречений дивився на нього зі сумішшю жаху й благання. А потім спокійно промовив:
— Пане Рейвенклаф. Якщо розтин покаже наявність отрути, рада магів почне офіційне розслідування.
Наречений зблід остаточно.
— Ні. Ви ж можете не передавати інформацію? Розумієте, вона сама! Вона навіть не зрозуміла одразу. Випила першою, а за хвилину почала задихатися. Це вона хотіла вбити мене!
Яка страшна, дурна, жахлива смерть. І найгірше було те, що в цю мить мені стало шкода їх обох. Боягузливого нареченого і дівчину, яка не витримала його зради.
