Спочатку:
На сторінку книги
— На жаль, — сухо повідомила магістр Ровена після нашого повернення до зали, — наявність однієї потенційно прибуткової ідеї не скасовує загального стану справ.
Вона вже стояла біля дальньої стіни й водила над рунами тонким металевим стрижнем. Той ледь чутно дзвенів.
— Північний контур нестабільний.
Чантер миттєво насупився:
— Це старі лінії.
— Старі лінії — не виправдання, а потенційна причина прориву.
— Прориву чого? — не втрималася я.
Ровена навіть не повернула голови:
— Краще вам не знати.
…Ну, дякую. Тепер я точно уявлятиму, як із підвалу вилазить міжпросторовий кадавр. Або що тут узагалі може вилізти на кладовищі? Орда зомбі? Повстання привидів? У моїй уяві вже марширували колишні небіжчики під пісню про мізки на чолі з якимось привидом, схожим на кіношного Слимера.
Чорноокий маг теж підійшов ближче. Провів долонею над стіною. І знову мені привиділися темні нитки, що тремтіли в повітрі й складалися в якісь неприємні на вигляд візерунки.
— Фон тримається, — промовив він. — Але з перевантаженням.
— Дім надто довго працював без постійного підживлення, — втомлено відповів Чантер. — Після смерті бабусі потік замовлень упав.
Вельда схрестила руки на грудях:
— І саме тому рада тут. Якщо так триватиме й далі, Чантере, хлопчику мій, доведеться все ж передавати його сильній відьмі, здатній навіть без клієнтів підживлювати контури через себе.
Вампір же повернувся напрочуд задоволений.
— Нижні склепи в хорошому стані. Але західний сектор потребує оновлення захисних печатей.
Ровена тим часом уже знайшла нову жертву. Тобто мене. Вона різко повернулася:
— Хто переставив поминальні свічки в головній залі?
Я обережно підняла руку.
— Я.
— Чому?
— Дотримувалася модних тенденцій і старих східних правил, перевірених століттями й поколіннями самотніх жінок.
Перевертень рохнув у кулак. А от Ровена не оцінила.
— Ритуальне розташування предметів існує не заради вашого особистого смаку.
— А заради чого?
— Заради правильного розподілу магічних потоків.
Я одразу тицьнула пальцем у залу:
— Але людям же стало комфортніше!
— Люди приходять сюди не за комфортом.
— Ще й як за ним! Просто вони самі цього поки не зрозуміли.
— Ритуальне бюро — не громадські лазні!
— Маріє, — крізь зуби промовив Чантер.
Але я вже ввійшла в режим захисту диплома перед дуже шкідливою викладачкою.
— Послухайте, якщо родичам страшно, боляче й важко, чому місце прощання має робити все ще гірше?
Ровена холодно подивилася на мене:
— Тому що смерть — це не свято.
— А пам’ять — не покарання.
Чорноокий маг повільно перевів погляд на Чантера:
— Цікава думка.
Здається, Чантер скреготнув зубами. Науковці ніби вже довели, що нервові клітини відновлюються, але роблять вони це довго й під впливом вітамінних добавок. А от де їх узяти практикуючому некроманту, який і вітамін D не щодня отримує у своєму підвалі… Треба б поберегти його психіку.
Ровена ж знову подивилася на папери з контрактами.
— Вісім потенційних замовлень — це все ще недостатньо для гарантії відновлення роду.
— За три дні! — обурилася я.
— Паперовий інтерес не дорівнює реальним виплатам.
— Уже дорівнює, — спокійно втрутився Альфредо й підняв товсту теку. — Чотири родини внесли передоплату.
Чантер повільно повернув голову до скелета:
— Дозвольте уточнити?
Альфредо гордо випростався:
— Я підготував договори.
— Коли ви встигли?
— Уночі.
Я розчулено притиснула руки до грудей:
— Альфредо, ти мій фінансовий янгол.
— Дякую.
Ровена вихопила папери. Швидко перегорнула й насупилася ще сильніше.
— Хм.
Оце «хм» мені точно не сподобалося.
— Формально все складено правильно. Крім одного.
Чантер напружився:
— Чого саме?
Ровена підняла очі.
— Раду не цікавлять попередні обіцянки. Нас цікавить стабільність. Вам критично бракує некроенергії для підтримання життєдіяльності некрополя й території. Як уже згадувала пані Вельда, якщо так триватиме й далі, доведеться змінювати хранителя. Ви, на відміну від відьом, не можете самі передавати енергію в землю. А артефакти потребують постійного підживлення. Самі знаєте: не буде померлих — не буде контролю. А повстання мерців у межах міста не влаштує ні нас, ні місцевого мера.
Що? Вона сказала «повстання мерців»? От тут мені знову стало по-справжньому тривожно.
А далі вона продовжила вже жорсткіше:
— Зараз ми бачимо сплеск інтересу. Але не бачимо доказів, що за місяць цей дім не повернеться до попереднього стану.
Вельда важко зітхнула:
— Ровено…
— Ні. Вона має рацію, ставити це питання.
Чорноокий маг склав руки за спиною.
— Рід Блеків має надто важливий некрополь, щоб передати його нестабільному управлінню.
Перевертень кивнув:
— Якщо потік замовлень знову впаде, утримання кладовища стане проблемою для міста.
Навіть вампір уже не усміхався.
Ой. Здається, це перестало бути просто грошовою проблемою й стало чимось, чого я не до кінця розуміла.
Ровена спокійно закрила теку.
— У вас є пів року, майстре Блек.
Чантер завмер:
— На що?
— Переконати раду, що все це — не короткочасна удача й не емоційний сплеск після однієї вдалої церемонії, а початок постійної та планомірної роботи.
Час. У нас буквально обмежений час, щоб довести, що мій божевільний маркетинговий план — не випадковість.
Ну, чудово. Обожнюю працювати під загрозою професійної смерті й дедлайну, який буквально відкриє фронт мерцям, якщо не зробити проєкт успішним вчасно.
