Спочатку:
На сторінку книги
До ранку в мене вже були готові список пропозицій для потенційних клієнтів, дві списані стоси паперу й такі мішки під очима, ніби особисто я останні сто років тинялася кладовищем у вигляді запасливої гулі.
Я сиділа в малій вітальні, обклавшись аркушами, поки за вікном лише починав сіріти світанок. Свічка вже догорала, чай охолов ще години три тому, а Альфредо з неймовірно серйозним виглядом перевіряв мої записи.
— «Сімейний контракт», — повільно прочитав він мої карлючки. — Звучить солідно.
— Бо це і є солідно.
Я тицьнула пальцем у список.
— Дивись. Багаті родини думають про покоління вперед і назад. Якщо в роду вже є місце поховання, вони захочуть, щоб потім поруч лежали родичі. Це престиж, статус і емоційна прив’язаність.
— І заздалегідь оплачені місця, — задумливо додав Альфредо.
Я засяяла:
— Саме так!
Скелет шанобливо закивав.
Ні, серйозно. Здається, Альфредо був єдиною істотою в цьому домі, яка сприймала мої ідеї не як наближення апокаліпсису.
Хоча, можливо, тому що апокаліпсис йому вже не страшний. А вічність на кладовищі хороша тим, що можна заздалегідь підібрати собі цікавих сусідів.
— А це що? — він тицьнув кістлявим пальцем в інший аркуш.
— Додаткове обслуговування.
— Дуже розпливчасто.
— Бо звучати має дорого й загадково.
Я випросталась і почала загинати пальці:
— Регулярний догляд за могилами. Замовлення квітів до пам’ятних дат. Підготовка поминальних вечерь. Нагадування про дні пам’яті. Організація сімейних візитів.
Альфредо завмер.
— Це зручно.
— Звісно, зручно! Люди готові платити величезні гроші за те, щоб хтось зняв із них емоційне навантаження.
Я швидко перегорнула сторінку.
— А ще я придумала особливі пропозиції.
— О ні, — пробурмотів Чантер, який саме зайшов.
Ми одночасно підняли голови.
Некромант стояв у дверях із чашкою кави.
— Доброго ранку! — радісно повідомила я.
— Судячи з вашого обличчя, воно не добре.
— Це обличчя великої людини, яка всю ніч рятувала ваш бізнес.
— Це обличчя людини, яку скоро доведеться ховати.
Я проігнорувала його бурчання й сунула йому папери.
— Дивись.
Чантер узяв аркуші з таким виразом, ніби я вручила йому смертний вирок.
Потім почав читати. І що далі читав, то підозрілішою ставала його мовчанка.
— «Місця з підвищеним магічним фоном», — повільно промовив він.
Я тут же пожвавішала:
— Так! Це ж геніально! Якщо у вас кладовище давнє й магічне, значить деякі ділянки сильніші за інші, правильно я зрозуміла Альфредо?
Він насупився:
— Так.
— А значить родичі відчуватимуть зв’язок із померлими!
— Маріє, це не туристичний курорт.
— Ні. Це елітне післясмертне житло з бонусами у вигляді оплачених спіритичних сеансів.
Я тицьнула пальцем у наступний пункт.
— Далі. «Розширений сімейний контракт».
— Боюся питати.
— Сімейний склеп, резервування місць для майбутніх поколінь, єдиний стиль оформлення, персональні церемонії.
— Ви пропонуєте людям купувати могили оптом?
— Я пропоную їм сімейну стабільність.
Альфредо схвально закивав:
— Це звучить значно краще.
Чантер перевів погляд на наступну сторінку. І завмер.
Я розпливлася в задоволеній усмішці. Ага! Попався.
— Що таке «два місця за ціною одного»? — дуже повільно спитав він.
— О! Це чудова ідея!
— Маріє…
— Дивись. Літні подружні пари часто не хочуть розлучатися навіть після смерті. Значить, можна запропонувати парне місце заздалегідь!
— Ви влаштували розпродаж могил.
— Не розпродаж. Романтичну пропозицію.
— Це не повинно звучати романтично!
— Чому? Любов до труни — у вас тут буквально досяжна мета.
Альфредо видав підозрілий звук, дуже схожий на спробу не засміятися.
Чантер повільно подивився в стелю.
— Боги, за що?
— Зате дивись далі!
Я вже вихопила наступний аркуш.
— Спеціальні некрологи. Персоналізовані прощальні промови. Індивідуальне оформлення церемонії. Тематичні пам’ятні вечори!
— Тематичні…
— Так! Наприклад, якщо людина любила музику — живе виконання. Якщо любила садівництво — більше квітів і світла. Якщо була науковцем — виставка її робіт.
Чантер мовчав. Потім несподівано тихо запитав:
— Ви справді вважаєте, що людям це потрібно?
Я різко замовкла. І відповіла вже без жартів:
— Я думаю, всі бояться бути забутими.
Чантер дивився на аркуші у своїх руках так, ніби бачив їх уперше. А потім дуже тихо сказав:
— Бабуся говорила схоже.
О. А оце вже було серйозно. Якщо головна жінка в житті Чантера схвалила б мої починання… Дідько, про що я взагалі думаю? Лишилося ще попросити влаштувати справжній спіритичний сеанс з нею!
Але момент зіпсував Альфредо, радісно клацнувши щелепою:
— А ще леді Марія придумала знижки!
Чантер повільно повернувся до мене. Я широко усміхнулася.
— Для постійних клієнтів.
— У нас не повинно бути постійних клієнтів!
— Для родин!
— Це не краще!
Я тицьнула пальцем у список:
— «Оплата заздалегідь — знижка десять відсотків».
— Ви пропонуєте людям готуватися до смерті як до сезонного ярмарку?!
— А що поганого у фінансовій передбаченості?
— Усе!
— І ще акція «один плюс один дорівнює три»!
Чантер зблід.
— Я навіть не хочу знати.
— Сімейна крипта з додатковим місцем для родича!
Альфредо захоплено заплескав у долоні:
— ГЕНІАЛЬНО.
— ВИ ОБИДВА БОЖЕВІЛЬНІ.
— Ні, — гордо повідомила я. — Ми просто мислимо на десятиліття вперед!
Чантер подивився на нас довгим поглядом людини, яка явно почала підозрювати, що Гертруда була не найбільшою проблемою в його житті.
І, можливо, він був недалекий від істини.
