Раді Вас бачити!

Нік

Три роки минули абсолютно непомітно. Тепер кожен наш день розписаний буквально по хвилинах, бо інакше нічого не встигнеш. Щоранку ми з Тіррою перед роботою веземо наших двох маленьких хуліганів до дитячого садка. Так, у нас народилося не одне маля, а хлопці-близнюки, схожі між собою як дві краплі води. Назвали їх Нейт і Тайлен.

​Після садка ми вирушаємо до нещодавно відкритого спорткомплексу. Нарешті ми повністю завершили будівництво! Це було важко, із купою затримок та проблем, але комплекс стоїть, а клієнти йдуть без упину. Особливо на заняття до моєї коханої. Вона тренує жінок-охоронців для дружин місцевих багатіїв.

​Як виявилося, чимало заможних чоловіків геть не довіряють бодігардам-чоловікам і не хочуть, аби ті цілодобово крутилися біля їхніх жінок. Тож коли мої бізнес-партнери дізналися, що моя дружина досконало володіє бойовими мистецтвами, одразу запропонували відкрити такий напрям. Тіррі ця робота неймовірно подобається, клієнтки задоволені, а гроші на наші наступні проєкти стабільно відкладаються.

​Після роботи ми забираємо дітей із садка і веземо їх розважитися в ігрову кімнату, а самі з дружиною нарешті маємо час спокійно повечеряти й обговорити, як минув наш день. Іноді до нас приєднуються тітка Мері та мої батьки. Вони настільки балують синів, що нам часом доводиться навіть відмовляти їм у зустрічах. Негарно, звісно, знаю, але після кількох годин спілкування з бабусями ми потім просто не можемо втихомирити своїх малих розбишак.

Вони також перевертні. Неочікувано? Це м’яко сказано. Я — батько двох плямистих леопардів! Чудовий був би діагноз для моєї картки в психлікарні. Але це наша реальність, про яку знаємо лише ми з Тіррою та Мері. Батькам я так і не наважився розповісти, та й самі діти поки не зовсім розуміють, що саме з ними відбувається раз на місяць.

​Коллум відкриває портал кожні три місяці за нашим часом і підкидає нам під паркан заряджені артефакти. Тірра вішає їх на шию хлопцям, щоб їхні внутрішні звірі прокидалися і набиралися магічної сили, як і її пантера. У такі ночі вони весело качаються на подвір'ї разом із нашими вівцями. Ну а що? У когось по двору бігають собаки, а у нас — вівці й леопарди. Не крокодили ж, зрештою! Коли хлопці підростуть, то, звісно, ганятимуть уже нічним лісом.

​А після того, як ми вкладаємо дітей спати, настає час лише для нас із коханою. Я досі продовжую вчити її різних тонкощів нашого світу, та й сам за цей час дізнався багато чого нового. Це вже стало нашим особливим ритуалом — спершу поглинати нові знання, а потім продовжувати вивчати тіла одне одного в нашій спальні. Тільки тепер мені доводиться бути вкрай обережним, бо за ще одних таких розбишак дружина пообіцяла відгризти мені дуже важливі стратегічні місця. Тож я не ризикую. Хоча в глибині душі зовсім не проти колись народити ще й дівчинку — таку ж розкішну чорну пантеру, як і її мама. Можливо, трохи згодом. А зараз я просто насолоджуюся своїм божевільним, але таким щасливим життям із моєю пантерою з іншого світу та нашими синами.

Кінець першої частини

Пролог до другої частини

​— Ну мамо, ми вже дорослі чоловіки, нам узагалі-то по двадцять п'ять років! Досить вважати нас дітьми, — обурився Тайлен, молодший із близнюків.

​Його брат Нейт активно закивав головою на знак підтримки.

​— Ми все життя мріяли потрапити до твого світу, щоб на повну відчути свого звіра. Тих артефактів, які Коллум нам викидає з порталу, вистачає на зовсім короткий проміжок часу. Та й не побігаєш тут на волі, — додав Нейт, намагаючись достукатися до Тірри.

​Вона сиділа в кріслі за своїм робочим столом і пропалювала синів невдоволеним поглядом.

​— Тим паче, там явно щось трапилося. Не міг час просто так узяти й вирівнятися. Стільки років ми жили з величезною різницею між світами, а тут в один день усе стало однаковим. Щось тут не так. Ми підемо і спробуємо все з’ясувати, — впевнено заявив Тайлен.

​— І яким же чином, мені цікаво, ви збираєтеся це з’ясовувати? — скептично запитала Тірра, розглядаючи своїх синів.

​Так, вони вже дорослі, самостійні чоловіки, але відпускати їх на невизначений термін до свого рідного світу їй геть не хотілося. Раптом вони більше не зможуть повернутися? І вона більше ніколи не побачить своїх розбишак, якими б дорослими вони не були. Це її діти, і серце матері буде не на місці, поки вони вигулюватимуть своїх звірів в Антеріоні. Невідомо, що там узагалі коїться: навіть Коллум не розуміє, чому в один момент часові пласти між двома світами синхронізувалися. Єдине, з чим він це пов’язує — потужний яскравий спалах у небі, який на мить осліпив усіх перевертнів, що його бачили.

​Монахи королівського храму вважають це знаменням від Богів. Але що саме ті хотіли сказати — невідомо. Віряни з королівств ведмедів і вовків також переконані, що Боги намагаються про щось попередити. І ось ці двоє впертюхів прагнуть вирушити в Антеріон, щоб допомогти розгадати цю таємницю.

​— Ну, ми багато читали фентезі, це підійде як підготовка? — мило усміхнувся Нейт.

​— О так, нам уже можна видавати дипломи з магічних наук! — весело підтримав брата Тайлен.

​Вони завжди говорили по черзі, при цьому роблячи абсолютно однаковий вираз обличчя. Хоча воно в них і без того було ідентичним. Навіть бабусі не завжди могли відрізнити онуків, чим хлопці залюбки й користувалися. Тільки от батьків провести не вдалося жодного разу. Як саме вони розрізняють близнят — Нік із Тіррою тримали в секреті від усіх, лише змовницьки переглядаючись між собою.

​— Люба, та нехай ідуть, побігають і повернуться. Вони ж і двох днів без інтернету не проживуть, самі втечуть назад до цивілізації, — пирхнув від сміху Нік, який саме зайшов до кабінету, де хлопці зловили матір для серйозної розмови.

​Він усе чув, та й це була вже далеко не перша їхня дискусія на цю тему. Хлопці кілька років поспіль намагалися прорватися в Антеріон, але Тірра суворо заборонила Коллуму пускати їх у портал.

​— Пф! Навіщо нам інтернет, коли там цілий магічний світ із купою таких самих перевертнів, як ми, та ще й справжнісінький маг, якого ми знаємо тільки по голосу! Можливо, саме там ми знайдемо свої істинні пари, — обурено фиркнув Нейт і одразу отримав ліктем у живіт від брата.

​Він зойкнув від несподіванки, але слухняно замовк.

​— Так, тату, ти правий, довго ми там не висидимо. Набігаємося — і додому. То як, мамо, ми пішли? — з надією поглянув на батьків Тайлен.

​Тірра закрила обличчя долонею і приречено похитала головою.

​— Добре, йдіть. Даю вам не більше місяця. Якщо не повернетеся вчасно, я особисто піду за вами і за вуха притягну назад додому. Зрозуміли? — суворо попередила Тірра, насупивши брови.

​Нік став поруч і заспокійливо поклав долоню їй на плече.

​— Зрозуміли, матусю, дякуємо! — в один голос вигукнули брати і дружно кинулися обіймати матір. — Ми повернемося, обов’язково!

Далі буде…

Дякую, що були зі мною на сторінках цієї історії. сподіваюся, що вона вам була цікава)) Буду щаслива за короткий відгук, щоб розуміти чи продовжувати писати далі другу частину. Я неочікувано для себе вирішила об'єднати свою найпершу книгу "Останній промінь Сонця" з цими книгами про пантеру і її дітей. Дала шанс на свою історію наступному поколінню))) Не знаю, чи вийде написати, але зроблю все можливе, щоб написати швидше і цікаво!) Буду вдячна за підтримку, вона неабияк надихає на створення нових книг! Дякую всім!