Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Нік
Другий ранок поспіль виходить надто емоційним. Вчора все почалося з бійки, сьогодні — з істеричного волання сигналізації. Я підірвався з ліжка й побачив на моніторі перелякану Тірру біля вхідних дверей. Вона була у своїх шкіряних обладунках, і перша думка, що вона вирішила втекти, боляче різонула десь під ребрами. Але все виявилося простіше: принцеса просто захотіла тренуватися.
Я не міг відпустити її саму в ліс у такому вигляді — її вбрання більше відкривало, ніж приховувало. Знаю, що вона може себе захистити, але мені було б спокійніше бути поруч. Хоча «спокій» — це останнє, що я відчував під час цієї пробіжки. Мені було важко відвести погляд, тяжіння було майже фізичним, нестримним. Я бачив, як вона збивається з ритму під час розминки, і розумів: це відчуття взаємне. Це було дико — я майже не знаю її, вона з іншого світу, з власним болем і травмами, але я нічого не міг із собою вдіяти. Довелося з зусиллям відвернутися й зосередитися на вправах, щоб трохи заспокоїтися.
Коли ми зупинилися на галявині, я вперше за довгий час відчув, як у мене вибивають ґрунт із-під ніг. Тірра вивчала мене так пильно, ніби зважувала, чи вартий я її довіри. Її погляд затримався на моїх губах — так відверто, що всередині все напружилося, як струна. Хотілося скоротити цей нещасний метр відстані й перевірити, чи справді вона така холодна воїтелька, якою хоче здаватися.
На щастя, крик ворони розрізав це заціпеніння. Я стиснув кулаки, нагадуючи собі, що маю забезпечити їй безпеку, а не створювати нові проблеми.
Шлях назад ми подолали швидше — Тірра ніби намагалася втекти від мене чи від власних думок. Я дав їй фору, щоб не дратувати своєю присутністю, але у дворі на мене чекала несподіванка. Вона не пішла в дім, а різко обернулася. В її очах палахкотів дикий вогник.
— Покажи мені, як б’ються у вашому світі. Без мечів. Тільки руки й ноги.
Я трохи ошелешено глянув на неї, але виклик прийняв.
— Ти впевнена, Тірро? — я мимоволі всміхнувся. — Я займався боксом, і в мене важкий удар. Не хочу тебе випадково травмувати.
Вона лише хижо примружилася й стала в низьку бойову стійку.
— Спробуй. Тільки не плач, коли зрозумієш, що твій бокс нічого не вартий проти розлюченої кішки.
Зараз вона справді нагадувала хижака, готового вчепитися у здобич. Що ж, це буде цікаво.
Я вирішив діяти другим номером, даючи їй можливість виплеснути енергію. Тірра рухалася не так, як бійці, до яких я звик — у неї не було чітких стійок, лише безперервний потік грації і швидкості. Вона кинулася вперед, намагаючись дістати мене серією швидких випадів. Я ледь встигав перекриватися, відчуваючи, що її «м'які» лапки насправді мають силу сталевих пружин.
— Це і все? Ти тільки ховаєшся за своїми руками? — піддражнила вона, важко дихаючи. В її очах читався такий азарт, що я не втримався.
— Гаразд, принцесо. Сама напросилася.
Я зробив крок назустріч, скорочуючи дистанцію, щоб позбавити її простору для маневру. Тірра спробувала пірнути мені під руку, але я прорахував цей рух. Замість удару я просто перехопив її за талію, використовуючи її ж інерцію. Це мало бути чисте виведення з рівноваги, але мокра від роси трава вирішила інакше.
Моя опорна нога поїхала вбік. Ми обоє з подивом зрозуміли, що гравітація перемогла нас обох. Секунда польоту — і я з глухим стогоном влупився спиною в газон, а Тірра, не випускаючи моєї шиї, полетіла слідом.
Але вона зорієнтувалася швидше за професійного каскадера. Замість того, щоб просто впасти поруч, вона спритно перекотилася і вже за мить опинилася верхи на мені, притиснувши мої зап’ястя до трави. Її розпатлане волосся завісою впало мені на обличчя, перекриваючи весь світ.
Я відчував кожну лінію її тіла, її гаряче, переривчасте дихання прямо на моїх губах і те, як шалено калатає її серце об мої груди. В її погляді переможний вогник миттєво змінився на щось інше — глибоке, темне і зовсім не вороже.
— Один-нуль, Ніколасе, — прошепотіла вона. Її голос був настільки низьким і звабливим, що мій самоконтроль тріщав по швах.
— На користь вологої трави, — прохрипів я, ковтаючи грудку в горлі.
Ми обоє завмерли. Напруга, яка накопичувалася весь ранок, нарешті вибухнула… спільним сміхом. Тірра сміялася дзвінко і голосно, навіть виступили сльози. Я насолоджувався цим моментом, але недовго…
— Якісь дивні рольові ігри у тебе, братику. Але компромат бомбезний, — раптом пролунав насмішкуватий і надто задоволений голос сестри.
Тірра зреагувала миттєво. Вона не просто злізла з мене — вона відлетіла вбік, наче натягнута пружина. Сміх як рукою зняло.
Я ж залишився лежати на спині, дивлячись у небо й подумки питаючи всесвіт: «За що?». Емілі стояла біля дерева, спершись на стовп, і з неприхованою насолодою крутила в руках смартфон.
