Раді Вас бачити!

 Тиждень тягнувся неймовірно довго, але за цей час ми встигли зробити чимало. Коллум нарешті оклигав, уважно вислухав мою розповідь і занотував собі якісь деталі на майбутнє. Зараз він повністю занурився у створення бойових артефактів — чогось схожого на ті гранати, які Нік показував у своїх фільмах.

 ​Ми з Норданом тим часом не вилазили з нескінченних нарад, а після них до сьомого поту тренувалися, щоб не звалитися після першого ж удару супротивника.

​Наша розвідка доповіла, що король лисів прибув пару днів тому до Баррета на якісь загальні збори, прихопивши з собою кілька сотень своїх рудих шавок. Вони теж до чогось готуються. Можливо, планують піти війною на вовків, адже нашу територію Сейр частково віддав лисам. Клятий зрадник! Ми стільки років кров\'ю захищали свої кордони, а він просто взяв і подарував їм шматок землі. Добре хоч цивільних встиг переселити в інше місце, а не просто жорстоко знищив.

​За кілька годин мають прибути ведмеді, і ми одразу вирушимо відбирати вкрадене.

​Ведмеді не підвели. П\'ять тисяч грізних, велетенських звірів підійшли до нашого штабу. Попереду цього грізного війська йшов сам король. Здоровенний чоловік із двома темними товстими косами за спиною, кругловидий, із густими вусами. Тіло в нього було настільки міцне, наче він цілодобово тягає за собою щось величезне й важке. Його очі кольору грозового неба дуже пильно вивчали нашу невелику компанію — мене, Нордана та Ксандера. Оце так несподіванка! Не думала, що він прибуде особисто. Поруч із ним крокував той самий представник ведмедів, із яким я вже була знайома.

Як я дізналася, що це король? Та дуже просто. На голові в нього була важка корона, рясно прикрашена червоними, мов кров, камінцями. Виглядало, звісно, гарно, але в бою тільки заважатиме, як на мене. Або він взагалі не збирається брати участь у битві, а просто спостерігатиме за цим кривавим видовищем збоку.

'​Ну, я не засуджую, він усе-таки привів із собою майже все своє військо. Хай хоч із попкорном сидить, аби тільки його воїни не відлежувалися в кущах, а билися нарівні з нами і нищили ворогів. Разом нас тепер одинадцять тисяч. Моїх вірних пантер — три тисячі, вовків — стільки ж. Було б і більше, але чимало бійців отримали поранення або загинули в попередньому бою. До того ж частина вовків залишилася захищати поселення, які розташовані найближче до кордону з моїм королівством.

​— Вітаю вас, сусіди! Чув, що у вас планується грандіозна вечірка? Я просто не міг такого пропустити, — гучним басом звернувся до нас король і зареготав, а потім стис кулак іншою рукою аж до хрускоту кісток.

​— Ми раді, що ви приєдналися! Вітаю, Таргу Великий! Давно не бачилися, — весело озвався Ксандер і дружньо ляснув ведмедя по плечу. — Спершу перехилимо чогось міцного чи одразу рушимо ганяти шкідників?

​— Напитися ми ще встигнемо. Ходімо, поки мої хлопці максимально люті. Я їх два дні не годував, щоб вони рудими щурами поласували, — знову голосно зареготав ведмідь.

​Дивна в нього, звісно, стратегія. Але йому видніше, як саме загартовувати своїх воїнів. Наші ж перевертні від’їлися за ці дні, наче в останній раз. І я не хочу думати, що для когось із нас це дійсно буде саме так.

Військо розділилося на великі групи. У кожній були представники трьох видів перевертнів, щоб допомагати один одному там, де знадобиться швидкість пантери, сила ведмедя чи вміння підкрадатися тихо, як це роблять вовки. Кожен загін отримав свій квадрат території, який завчасно поділили між собою.

​Коллум наполіг на тому, що піде з нами — мовляв, нам може знадобитися його магія або медична допомога. Він запевнив, що вже достатньо оклигав і готовий стрибати по лісу, наче коник. Я не стала сперечатися, бо хто знає, що чекає на нас по той бік кордону.

​Поряд ішов Нордан. Ми більше не зачіпали тему нашого майбутнього, остаточно вирішивши повернутися до цієї розмови вже в тронній залі, святкуючи перемогу за келихом чогось міцного.

​Ксандер повів іншу групу, як і Тарг, король ведмедів. На вулиці стояла неймовірна спека, навіть густі крони дерев мало рятували від пекучого сонячного світла. Це втомлювало сильніше, ніж звичайний бій. Спочатку ми рухалися в людській подобі пішки, а на звірів планували перетворитися вже ближче до можливого розташування ворогів. Завдяки розвідці ми знали, що частина лисів осіла в прикордонних поселеннях на нашій території. Якраз до першого з них ми й тримали шлях.

​За три години більша частина нашої групи перекинулася у своїх звірів, і я в тому числі. Попереду з\'явилися перші хатинки невеликого селища. Ми розділилися на підгрупи, щоб узяти його в кільце і перебити рудих шавок, не давши їм жодного шансу на втечу. Сподіваюся, їх тут небагато. Не хотілося витрачати всі сили одразу, адже наступна точка не так далеко. Чим швидше ми тут закінчимо, тим скоріше підійдемо до замку.

​Ми підібралися зовсім близько. Жодного патруля не було, що дуже дивно. Натомість у селищі лунали гучний сміх та лайка. Я тихо підкралася до першої хатини біля лісу і відчула нудотний сморід немитих тіл та дешевого пійла. Гидота.

​Визирнувши з-за стіни, я побачила кілька компаній біля вогнища. Чоловіки ледь трималися на ногах, але вперто мішали щось у великих казанах. Ну, це буде легко.

​Нордан дав знак нашим, і кілька сотень воїнів у подобі звірів ринули на п’яних лисів.

​Бій тривав лічені хвилини. Мені навіть не довелося закривавити лапи — наші бійці швидко відправили на той світ кожного рудого покидька, ті навіть не встигли збагнути, що відбулося. Пів години — і дві сотні просякнутих алкоголем ворогів уже горіли у величезній ямі, яку селяни використовували як сміттєзвалище.

​Якщо так піде й далі, то під стінами замку ми будемо вже до завтрашнього вечора. Чи шкода мені їх? Однозначно ні. Двадцять п\'ять років вони вбивали й грабували звичайних людей, не маючи ні совісті, ні жалю. Тепер їм судилося тільки одне: горіти на смітнику, як непотріб.

​Трохи відпочили, загасили вогонь та закопали яму. Хотіли жити на нашій землі? Що ж, мрії збуваються, але завжди треба уточнювати деталі.

​Ми рушили далі. Наступне селище було неподалік, менш ніж за годину пішої ходи. Скоро почне сутеніти, тож треба встигнути розібратися з наступною бандою до настання ночі.

​Цього разу нам уже не так пощастило. Ми відчули патруль за кілька секунд до того, як вони помітили нас. Пролунав гучний сигнал, і в ту ж мить у наш бік полетів дощ із вогняних стріл. Твою ж магію!

​Коллум зреагував миттєво, застосувавши свою повітряну магію. Стріли згасли й полетіли у зворотному напрямку. Це дезорієнтувало ворогів і дало нам шанс напасти першими. На підмогу прибігли інші лиси — десь із сотню бійців. Почалася справжня кривава бійня. Ведмеді хапали лисів і перекушували їх навпіл, вовки та пантери теж не пасли задніх, винищуючи ворогів з усією люттю.

'Ми знову перемогли. Я вбила трьох... Цього разу сліз не було — я змогла повністю відключити людські почуття, цілковито довірившись хижакові всередині себе. Я навіть не відчувала, що це саме я вгризалася в горлянки лисам. Усе виглядало так, ніби я спостерігала за собою збоку, затамувавши подих від жаху, що відбувався навколо, поки моя пантера була чорною смертю для ворогів.

​Усі наші воїни, на диво, залишилися живі, але кілька десятків отримали поранення. Коллум латав їх із якимось божевільним азартом, діставши зі своєї сумки купу пляшечок із зіллями та настоянками. От що означає, коли людина отримує справжню насолоду від того, що вона потрібна і перебуває на своєму місці. Хоча регенерація є у кожного перевертня, на відновлення йде забагато магічної сили, тому допомога Коллума була просто безцінною.

​Ми вирішили провести цю ніч у селищі. Воїни розділилися: одні пішли на полювання, інші закопували тіла, хтось готував овочеве рагу зі знайдених у хатинах продуктів. Нордан допомагав рити ями. Палити ворогів цього разу не ризикнули — у темряві велике багаття було б надто помітним, а нам зайва увага ні до чого. Ніч відпочинку, а на світанку підемо далі звільняти землю від цього бруду.