Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Нік
Розібравшись з усіма терміновими питаннями, що виникли в офісі за час моєї відсутності, я вирішив спуститися й перевірити, як там дівчата зі своїми покупками. Та варто було мені підвестися зі стільця, як телефон у кишені здригнувся від сигналу сповіщення про списання коштів.
Я витягнув смартфон, глянув на екран і ледь не впустив його на підлогу.
— Скільки?! — шоковано вигукнув я в порожню кімнату. — Тридцять тисяч доларів на одяг? Тітко Мері, Ви що, вирішили викупити весь асортимент магазину разом із продавцями?
Я кілька разів перечитав суму, сподіваючись, що мені просто примарилася зайва цифра після коми. Ні, мені, звісно, не шкода грошей для Тірри, особливо після всього, що вона пережила. Але тридцять штук... на «перший час»? Та за ці гроші можна одягнути невеликий загін спецпризначенців або купити Тіррі власного “маленького залізного воза”! Я важко зітхнув, пригладжуючи волосся.
Спускаючись сходами, я намагався надати своєму обличчю максимально спокійного вигляду. Не хотілося, щоб вона подумала, ніби я шкодую для неї ресурсів. Але з тіткою Мері я точно проведу окрему виховну бесіду.
Спустившись на перший поверх, я вже був готовий жартома обуритися витраченим цифрам, але слова застрягли у мене в горлі. Переді мною постала дивовижна й водночас дуже зворушлива картина.
Тітка Мері, занурившись у планшет, продовжувала щось тихо гортати та ледь чутно шепотіти, а Тірра... Тірра просто притулилася до її плеча й міцно спала.
Я мимоволі всміхнувся. Навіть правителька іншого світу, воїтелька, не витримала випробування сучасним шопінгом. Усі ці фасони, кольори, бренди та мережива виявилися підступнішими за ворога.
Дивлячись на них, я відчув, як моє роздратування через витрачені гроші миттєво випарувалося. Мері виглядала такою щасливою, наче нарешті знайшла доньку, про яку завжди мріяла, а Тірра... вона вперше виглядала абсолютно розслабленою. Не дика амазонка, а просто втомлена дівчина, яка нарешті відчула себе в безпеці.
Я тихо, намагаючись не рипнути підлогою, підійшов ближче й жестом показав тітці на телефон, мовляв: «Ви збожеволіли?». Мері лише хитро підмигнула мені й приклала палець до губ, наказуючи мовчати, щоб не розбудити дівчину.
Втомилася, бідна. Навіть уявити важко, який шок вона пережила за ці дні. Будь-хто інший, слабший за неї, вже давно б зламався, але Тірра... вона дивовижно сильна, тримається попри все. Треба віднести її до кімнати, бо на дивані вона точно нормально не відпочине, а їй це необхідно.
Я підійшов ближче й обережно, намагаючись не сполохати її сон, підхопив «сплячу красуню» на руки. Тітка Мері спершу загрозливо примружилася, наче зважуючи, чи можна мені довірити такий цінний вантаж, але зрештою мовчки махнула рукою, даючи згоду.
Тірра не прокинулася. Навпаки, опинившись у моїх руках, вона лише міцніше притислася до мене, мимоволі закинувши руку мені на шию й уткнувшись в неї носом. Відчувати її тіло і гарячий подих так близько було неймовірно... хвилююче. Від неї пахло солодким ягідним гелем для душу і терпким ароматом лісу. Ця суміш цивілізації та дикої природи була просто дурманною.
Я обережно піднявся сходами, відчуваючи кожним м'язом її вагу, і так само обережно поклав її на ліжко. Відчувши м’якість матраца, дівчина закинула ногу на ковдру, обійняла подушку і ледь помітно усміхнулася уві сні.
Я застиг поруч, не в силах відвести погляду… й почав заздрити ковдрі. Тірра така незвичайна, така небезпечна і водночас неймовірно гарна. Її хижа аура притягувала мене, наче магніт. Саме тому я так різко вигукнув «Ні!», коли тітка хотіла її забрати. Я не хочу, щоб вона йшла. Не зараз. Поки цей її маг не з'явився, я хочу бути поруч. Хочу пізнати її справжню, почути про її світ, про життя, яке вона залишила там, за межею.
А про те, що буде, коли вона зникне назавжди... про це я подумаю потім. Колись пізніше.
Спустившись вниз, я застав тітку в «режимі турбо-матусі». Закотивши рукави своєї білої сорочки, вона вже щосили господарювала на моїй холостяцькій кухні, наповнюючи її забутими пахощами справжньої їжі.
— Не розбудив дівчину? — спитала Мері, пильно глянувши на мене. Вона так вправно тримала ножа, яким щойно нарізала овочі, що на мить мені здалося, ніби це не кухонне приладдя, а скальпель у руках хірурга.
— Ні, спить як немовля, — відповів я, з полегшенням опускаючись на стілець. — Що це ти чаклуєш?
— Їй потрібно нормально харчуватися. Вона ще зовсім слабка, хоча й удає, ніби сильніша за всіх нас разом узятих, — тітка повернулася до плити. — Зараз приготую вам вечерю. Як прокинеться — одразу нагодуй. Запікаю вам м’ясо з овочами, а салат уже зробиш сам.
— Дякую, Мері, — тихо сказав я. — Ти ж знаєш, що я б обмежився піцою або яєчнею.
— Знаю, тому я ще тут, — сказала вона, і на її обличчі промайнула добра усмішка. — Бережи її, Ніколасе. Вона дивовижна.
Я спостерігав за тіткою, яка з незворушним виглядом розкладала овочі. Питання, яке я боявся озвучити весь цей час, нарешті зірвалося з губ:
— Ти їй справді повірила? Ну... в усе це? Що вона перевертень з іншого світу, ще й королева? — я намагався говорити обережно, щоб не спровокувати чергову лекцію про мою легковажність.
— Якби не ті рани, Ніколасе, я б серйозно замислилася, чи не пошкодила вона мозок під час падіння. Можливо, навіть викликала б спеціалістів, — відповіла тітка, ставлячи деко з нашою майбутньою вечерею в духовку. Вона випрямилася й подивилася на мене своїм «рентгенівським» поглядом. — Але рани справді зникли, а з моїм мозком, на щастя, все добре. Я пам'ятаю кожну рану та подряпину, які обробляла вночі.
Мері витерла руки об рушник і додала вже м’якше:
— До того ж вона зовсім не схожа на божевільну. Повір, за тридцять років у лікарні я бачила їх чимало. У Тірри в очах не марення, а витримка й біль. Такі люди не вигадують казок — вони їх проживають.
Вона зачинила дверцята духовки, і на кухні запанувала затишна тиша, порушувана лише легким шкварчанням м’яса. Аргументи Мері були залізобетонними. Тепер, коли навіть вона визнала реальність Тірри, мені стало і легше, і водночас тривожніше. Це більше не була «дивна пригода на одну ніч». Це була нова реальність на невизначений час.
