Раді Вас бачити!

Нік

​Цього не може бути! Тільки не зараз! Я не можу її відпустити...

​Я біг за нею до цього клятого порталу і молився, щоб він зник, зламався, розвіявся — та будь-що, аби він не забирав її від мене. 

Ми майже одночасно зупинилися біля чорної вирви, яка нагадувала грозову хмару, що прилягла відпочити на землі посеред лісу. Звідти почувся схвильований голос старого:

​— Тірро, квіточко моя, ти мене чуєш?

​— Так, Коллуме, чую, — відповіла вона. Її голос здригнувся від сліз, хоча вона й намагалася здаватися спокійною. — Чому ти не вийдеш?

​— Не можу, цей світ позбавлений магії, — відповів дід. — Я ризикую не відкрити портал назад. Стрибай швидше, я не можу довго його тримати, бо ще не встиг відновитися! Ти потрібна нам негайно. Лиси об’єдналися з Сейрами та іншими зрадниками. Вони тепер зазіхають не лише на наші землі, а й на території вовків. Нордан з Ксандером намагаються домовитися з ведмедями про допомогу, але вони не хочуть приєднуватися, бо впевнені, що ти мертва. Нордана вважають таким же мисливцем за троном, як і Баррета Сейра. Тільки твоя присутність вплине на їх рішення. Король ведмедів готовий стати на наш бік, але згоден спробувати повернути трон тільки тобі, як справжній королеві.

​Тірра зблідла. Я міцно стис її руку, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг.

​— Не йди! Будь ласка... — благав я її. — Вони знайдуть інший вихід. Тут ти в безпеці, а там на тебе чекає лише війна і смерть.

​Вона подивилася на мене, і в її очах я побачив остаточне рішення, яке мені точно не сподобається.

​— Вибач... Я потрібна своєму королівству, — прошепотіла вона. — Я не матиму спокою, знаючи, що мій народ гине через цих покидьків. Я маю спробувати все виправити.

​Тірра підійшла ближче і пристрасно поцілувала мене, і я відчув присмак її солоних сліз. Я стис її в обіймах, намагаючись втримати, і відповів на цей поцілунок з нестерпним болем і відчаєм, що розривали груди.

​— Тірро! Портал закривається! Швидше! — заволав дід.

​Вона відірвалася від мене і зробила крок назад.

​— Пробач. Я не обіцятиму, що повернуся, бо не знаю, чи це можливо, — її голос тремтів. — Але пам’ятай: з тобою я була найщасливішою у всіх світах. Дякую, що показав мені, як це — бути вільною і простою дівчиною. Я кохаю тебе! Прощавай!

​Тірра востаннє торкнулася моїх губ, розвернулася і стрибнула у вирву, яка вже почала стрімко зменшуватися.

​— Ні! — я кинувся слідом, але невидима сила порталу відкинула мене на кілька метрів.

​Через мить розлом зник, забравши мою кохану з собою. Я впав на коліна і закричав на весь ліс, відчайдушно б’ючи кулаками землю. Вона пішла, і я не знав, чи побачу її знову в цьому житті.

Не знаю, скільки я так просидів на холодній землі, вдивляючись у те місце, де щойно зяяв портал. На вулиці вже була глибока ніч. Я все чекав, сподіваючись, що вона передумає і повернеться, але час ішов, а вона так і не з’явилася.

​Ледь підвівся на ватяних ногах і побрів до будинку. Він знову став порожнім — таким, як і до її появи. Але тоді мені принаймні не було так нестерпно боляче.

​Тепер тут усе нагадує про неї: її аромат, відлуння її сміху й наші поцілунки, якими ми обмінювалися в кожному куточку цього дому. Як два тижні можуть змінити все життя і як одна дівчина може перевернути мій світ догори дриґом. 

Я зайшов у вітальню і безсило впав у крісло. На столі все ще лежав ноутбук із відкритою вкладкою підтвердження замовлення. Три вівці. Вона так захоплено розповідала про них, що я не зміг втриматися. Хотів зробити сюрприз, побудувати невеликий загін на задньому дворі, здійснити її таку смішну мрію.

​Будиночок я все одно збудую. Просто тому, що обіцяв собі зробити її щасливою. Навіть якщо її тут немає. Тепер чухати їх буду тільки я… Хоч не так самотньо буде вечорами.