Раді Вас бачити!

Тірра

Цей світ не припиняє мене дивувати. Минуло лише пів дня, як я прийшла до тями, а я вже почуваюся виснаженою від такої кількості потрясінь.

Спочатку цей «фен»... Він, звісно, сушить волосся краще за будь-який камін, але мене лякає думка, що без Ніка я тут просто не виживу. Він ще не казав, щоб я покидала його дім, але цілком може це зробити будь-якої миті. Він же не нянька, щоб доглядати за дорослою дівчиною. Те, що я нічого не знаю про цей світ — лише мої проблеми. Ми чужі люди, і він мені нічого не винен. Нік уже зробив неймовірне: не покинув помирати в лісі, лікував, годував і навіть виділив одяг. Особливо взуття... воно таке легке й м’яке, наче я стою на хмарці. Сподіваюся, його сестра не надто гніватиметься, що я запозичила її речі.

Те, що Нік вказав на карті свою адресу, дає мені крихту надії — виганяти мене просто зараз він не збирається. І це добре, бо я зовсім не готова виходити в цей незнайомий світ з порожніми руками. У мене немає навіть місцевих монет, щоб купити їжі. Можливо, коли Коллум прийде по мене, він принесе хоч трохи золота, щоб я могла віддячити чоловіку? Якщо він прийде... А якщо ні, я взагалі не уявляю, що мені робити.

Може, найнятися до Ніка прибиральницею? Готувати я не вмію, батько ніколи не додавав цього до мого навчання. Він вважав, що в королеви завжди будуть кухарки та слуги, а ось вміння захистити себе — навичка значно цінніша. Що ж, прибирати, мабуть, не так уже й складно. Як тільки повернемося з лісу, мені доведеться набратися сміливості й поговорити з ним про моє туманне майбутнє.

Наступне потрясіння чекало на мене біля виходу — дивний чорний залізний віз із дахом. Машина. Вона виглядала неперевершено: чорна, блискуча та гладенька поверхня так і притягувала погляд, виблискуючи на сонці. Всередині крісла виявилися зручнішими за мій трон! Оббивка була приємно прохолодною і гладенькою на дотик, немов шкіра рідкісної океанської істоти.

Коли цей залізний звір раптом загарчав, я мимоволі здригнулася від несподіванки, але варто було нам рушити, як мене охопили емоції, порівняні хіба що з успішним полюванням на трьох оленів за раз. Від швидкості перехопило подих! Дерева обабіч дороги не просто миготіли, вони наче пропливали повз нас у якомусь магічному танці.

З’явилося дивовижне відчуття польоту. Мені шалено кортіло висунути голову у вікно, щоб підставити обличчя стрімкому потоку повітря, але я посоромилася. Раптом у цьому світі так не прийнято? Не хотілося виглядати ще більше дикункою в очах Ніка, хоча бажання відчути цей шалений вітер на шкірі було майже нестерпним. 

Ще одним потрясінням для мене виявилася тітка Мері. Жіночка років шістдесяти, з коротким темним волоссям під капелюшком, низенька, пухкенька, з дуже приємним обличчям, не дивлячись на суворий погляд блакитних очей. Вона з таким запалом сварила Ніка, що я мимоволі уявила її генералом нашого королівського війська. З такою жінкою солдати б на навшпиньках ходили, аби тільки її не розгнівати! Але мені було неймовірно приємно, що вона так щиро хвилювалася за мене, навіть привезла цей свій «бульйон». Гарна жінка, вона мені сподобалася.

Тільки от що мені робити, коли вона помітить мої рани, від яких вже й слід майже пропав? Мій внутрішній звір міцно спить у цьому світі, але регенерація перевертня нікуди не зникла. Принаймні трохи магії в мені залишилося для зцілення тіла.

Для мого світу таке швидке зцілення — звична справа, але тут... Якщо Мері побачить чисту шкіру там, де ще вночі були глибокі порізи, як я це поясню?

Можливо, їй можна довірити мій секрет? Мері здається мудрою та сильною, вона не злякалася мого вигляду вночі. Але чи сприйме вона так само легко, як Нік, звістку про те, що я прийшла з іншого світу? А головне — як вона відреагує, дізнавшись, що всередині мене спить чорна пантера? Нік побачив мою трансформацію на власні очі, у нього не було вибору, окрім як повірити, а для Мері це може прозвучати як повне божевілля.

Цей залізний віз, який Нік називає «машиною», мчав усе далі від лісу. Я з дитячим захватом спостерігала, як дерева зливаються в зелену смугу за вікном. Поруч зі мною сидів Нік, і я відчувала, що напруга між нами зникає, поступаючись місцем чомусь схожому на довіру.

— Не лякайся і не звертай уваги, що вона така сувора, — Нік на мить відвів погляд від дороги і тепло усміхнувся мені. — Це лише одна її сторона, насправді Мері досить мила і турботлива тітонька.

Я лише хмикнула у відповідь. Лякатися звичайної жінки? Мені? Після всього, що я пережила за останні дні?

— Вона була суворою до тебе, — спокійно зауважила я, — А до мене якраз милою. Чого мені лякатися? Це тобі варто бути обережним.

Нік весело засміявся, і цей звук був неочікувано приємним, щось всередині мене на мить тьохнуло. Дивна реакція на сміх майже незнайомого мені чоловіка, хоча не буду сперечатись, він мене приваблює… Або це все стрес і вплив фіолетової отрути.

— Це точно... В дитинстві я часто отримував від неї на горіхи. Знаєш, бути поряд одразу з двома жінками, які мене лупцювали, якось напружує, — він кинув на мене пустотливий погляд, натякаючи на нашу сутичку.

Я відчула, як мої губи самі собою розпливаються в усмішці. Хотів підколоти? Що ж, я приймаю виклик. Мені це подобається.

— По-перше, ти сам винен, що навис наді мною, — я повернулася до нього, і в моїх очах спалахнули вогники. — По-друге, я б’ю лише тоді, коли на мене нападають або коли мене бісять. А по-третє... я тебе ще зовсім легенько постукала, бо була надто слабкою. Радій, що не отримав на повну силу.

Він вирячив на мене очі, і в його погляді змішалися жах і подив.

— Легенько?! У мене всі ребра ниють! Боюся навіть уявити, в якому стані вони були б «на повну силу».

Я хмикнула, демонструючи байдужість, і почала роздивлятися свої нігті. Вони були чистими, але я знала, яка сила ховається в цих пальцях.

— Були б переламані, — спокійно сказала я.

— Розкажи докладно, що саме тебе може вибісити? Ну, щоб я знав на всяк випадок, — грайливо продовжив він.

— Я тобі список напишу, але згодом, — усміхнулася я, хоча в голові вже прокручувала зовсім інші думки. Жарти жартами, але реальність насувалася на нас разом із червоним возом попереду. — Краще скажи, поки ми не доїхали: чи можна довіряти твоїй тітці? Вона точно захоче перевірити мої рани, а їх уже немає. Як ми це пояснимо?

Нік замовк, і в салоні запала тиша. Я бачила, як він міцніше стиснув кермо, а його профіль став зосередженим. Він зважував ризики. За мить він повернув до мене обличчя і серйозно промовив:

— Розкажи їй правду, Тірро. Вона розумна жінка і все зрозуміє. Мері бачила багато всього у своєму житті, її важко налякати. Та й патякати всім підряд вона не стане. Їй можна довіряти так само, як і мені. Ми тобі не вороги. Ми допоможемо всім, чим зможемо, обіцяю.

— Добре, — кивнула я. Буду вірити. Що мені ще залишається? Бути одною без підтримки в чужому світі дуже кепсько. 

Ми якраз під’їхали до його будинку. Я відчувала, що ця коротка розмова в дорозі зблизила нас. І це нове, тепле відчуття, яке з’явилося всередині мене, було дивно приємним і хвилюючим.

Нік зупинився, і «залізний звір» востаннє рикнув, перш ніж затихнути. Попереду був іспит бульйоном та правдою.