Раді Вас бачити!

Тірра

​Дорога додому виявилася швидкою, під стінами замку ми були вже за два дні. Лиси, дізнавшись про загибель свого короля, швидко повтікали назад до своєї нори. Згодом ми посилимо кордон магічними артефактами Коллума, які він уже майже закінчив виготовляти. Ті ж зайди, що не встигли втекли, були схоплені нашими воїнами. Тепер вони відбудовуватимуть усе, що встигли знищити за ці довгі роки, і навіть поля заново засіватимуть під пильним наглядом гвардійців. А після цього на них чекають підземні шахти.

​Зрадників серед наших леопардів і перевертнів із клану тигрів теж упіймали майже всіх. Тепер вони колупатимуть стіни в королівській темниці до скону. Вбивати я більше нікого не стала — з мене досить смертей. Решта, мабуть, подалися за лисами, але мої вірні воїни знайдуть кожного.

​Гаррета ми вистежили в одній із печер поблизу замку — він просто не встиг утекти. Я вперше побачила його тверезим і настільки наляканим. Він тремтів, наче полохливе зайченя. Його навіть не довелося вмовляти розповісти про все, що накоїв його батько та його наближені. Гаррет злив усіх зрадників і їх підступні задуми, які виліплювалися майже рік. Цілий рік клятий Баррет у найдрібніших деталях планував, як захопити трон, убивши нас із батьком. Що ж, тепер у нього є власний трон на палі посеред замкового двору. Хижим птахам він теж дуже сподобався.

Радувало те, що вірних мені перевертнів виявилося в рази більше, ніж зрадників. Вони зустріли нас справжнім вибухом щастя й неосяжної радості від того, що королівство нарешті повернулося до своєї законної правительки.

​Тільки от у мене особливого піднесення не спостерігалося. Так, я була рада, що з лисами та внутрішніми ворогами покінчено, але залишалося дещо, що сильно мене турбувало… Моє майбутнє. Я дійсно вагітна. Термін іще зовсім малий, але наша місцева повитуха повністю підтвердила слова Распена. Що тепер робити — я й гадки не мала. Це дитина Ніка, і я не знала, ким народиться це маля: чи прокинеться в ньому звір, чи воно буде звичайною людиною? На ці питання мені ніхто не відповість, бо подібних випадків не траплялося жодного разу за всю історію нашого світу.

​І Нік повинен знати, що стане батьком…

​Остаточне рішення я ухвалила за два дні, щойно трохи розібралася з нагальними обов'язками, роздавши накази та розподіливши людей для відбудови королівства. Ще й устигла нарешті розповісти Коллуму про різноманітні пристрої, які бачила на Землі. Він пообіцяв змайструвати щось схоже і поділитися з нашими союзниками — ведмеді та вовки нам дуже допомогли, треба віддячити.

​Нордан постійно був поруч, допомагав зі звітами, проханнями народу і навіть перерахував нашу дивом уцілілу казну. Тож я прийняла рішення скликати збори Ради. Не знаю, чи правильно чиню, але наразі я не хочу іншого…

​— Рада вітати вас, панове! Дякую, що прийшли так швидко, — звернулася я до перевертнів із найвпливовіших пантер. — Я скликала вас, щоб обговорити майбутнє королівства. Як ви знаєте, певний час я провела в іншому світі. І так сталося, що навіть моя спляча пантера обрала пару… і це звичайна людина.

​У залі засідань запала тиша. На мене шоковано втупилися сорок пар очей. Я стояла посеред зали й почувалася абсолютно впевнено. Вони мали знати правду. Якщо я народжу людину, до мене виникне надто багато запитань.

​— Я й сама приголомшена, але маємо те, що маємо. Тому я прийняла рішення зректися трону на користь Нордана Клайда. Він віддано боровся за майбутнє нашої землі, вірно служив королю і мені, тож я вважаю його найкращим претендентом на престол Атра-Валліс. Ви ж розумієте, що тепер мій звір нізащо не прийме Нордана як пару, тому наш шлюб неможливий, — усі продовжували мовчки витріщатися на мене, а особливо — Нордан. Я не попереджала його про свої плани, бо до останнього не знала, як усе зробити правильно. — Пропоную перейти до голосування. Підніміть руки, хто згоден, щоб Нордан став нашим новим правителем?

​У залі почулося перешіптування. Нордан намагався поглядом передати мені: «Ти що, здуріла?!». Я лише усміхнулася у відповідь. Можливо, й здуріла, але зараз чітко відчувала, що так і має бути. Я ніколи не прагнула влади, і ось моє бажання нарешті здійснилося — я можу сама обирати власне життя.

​Після хвилинного обговорення поважні перевертні почали піднімати руки. Одна за одною, спершу невпевнено, але з кожним наступним радником процес пішов швидше. Рішення ухвалили одноголосно — Нордана визнали новим королем перевертнів. Я повернулася до нього і схилилася в глибокому поклоні. Слідом за мною Рада підвелася зі своїх крісел і теж схилила голови перед новим володарем. Нордан же тільки кліпав очима і безпорадно відкривав та закривав рот, наче риба на суші. Бідний. Хоч би серце витримало таке потрясіння, бо іншого кандидата у мене немає.

Ще за три дні я стояла біля фонтану в саду. Поруч зі мною зібралися Нордан і Коллум із похмурими мінами, а ось я — буквально сяяла. Я зробила все, що від мене залежало: моє королівство живе, народ повертається додому, а життя нарешті стає спокійним, без постійної тривоги в серці. Коллум спорудив навколо кордону з лисами захисний щит, який б’є струмом. Тепер їхні руді дупи добряче смажитиме, якщо вони знову вирішать завітати до нас на вогник. Додатково кордон патрулюватимуть — про всяк випадок, тільки тепер ми будемо не самі, а разом із вовками. З ними підписано договір про військовий союз на сто років. Ведмеді теж братимуть участь, особливо в розробці засобів захисту від ворогів.

​Нордана вчора коронували. Хоч він і намагався трохи пручатися, але недовго. Однієї серйозної розмови зі мною вистачило, щоб він прийняв свою нову долю.

​— Ти впевнена у своєму рішенні? — запитав Нордан таким голосом, ніби кожне слово давалося йому важко.

​— Так, зараз я точно впевнена. Якщо не спробую, то до кінця життя собі не пробачу. Він повинен знати, — відповіла я, усміхнувшись кутиком рота.

​— Якщо цей Нік відмовиться від тебе і твоєї дитини, я щиро прийму вас у свою родину, — серйозно сказав Нордан. — Мені байдуже, що це маля не від мене і що воно, можливо, не матиме звіра. Це твоє дитя, і мені цього достатньо.

​Сльози знову підступили до очей. Я була щаслива від думки, що раптом що — мені є куди повернутися.

​— Квіточко, я відкрию ще один портал десь за годину за нашим часом. Тобі має вистачити, щоб розібратися з тим чоловіком. Тоді й повідомиш своє остаточне рішення або просто стрибай назад до нас. Тут твій дім, і він завжди ним залишатиметься, — лагідно промовив до мене Коллум.

​— Добре, я зрозуміла. Дякую за ці прикраси, ти просто геній, — я підійшла і міцно обійняла старого мага. — Я дуже сумуватиму. Будь ласка, виходь іноді на зв’язок, я хочу знати, що з вами все гаразд.

​— Звичайно, моя квіточко. Тим паче, що час у твоєму світі мчить швидко, тож нам теж потрібно знати, чи тебе там ніхто не ображає, — відповів маг.

​— Не заздрю я тому, хто посміє її образити, — хмикнув Нордан.

​Я відсторонилася від Коллума й обійняла лева.

​— Дякую тобі за все. Навіть не знаю, що я без тебе робила б? Пробач, що не виконала своєї обіцянки правити разом, — сказала я, уткнувшись обличчям у його міцні груди. Сльози повністю залили мені очі, залишивши мокру пляму на його сорочці.

​— Та пусте. У мене був час подумати. Я взагалі занадто молодий, щоб одружуватися. Он нещодавно тільки молочні зуби випали, куди мені до шлюбу, — коротко засміявся лев, а потім уже значно серйозніше додав: — Даю тобі рік. Я чекатиму на тебе саме стільки. Якщо повернешся — трон ми поділимо, не одному ж мені страждати з цими державними обов'язками. Якщо ж ти обереш життя на Землі, тоді я шукатиму власну пару. Згода?

​— Рік? Чи не забагато? — запитала я, піднявши на нього очі.

​— Ні. Тут роботи іще не початий край, мені точно буде не до зітхань за самицями, — усміхнувся Нордан і обережно витер сльозу з моєї щоки. — Будь обережна. Якщо він тебе скривдить, я відкушу йому голову.

​— Я і сама можу це зробити, — пирхнула я від сміху, виплутуючись із його міцних обіймів. — Я готова, Коллуме. Люблю вас, будьте хорошими хлопчиками.