Раді Вас бачити!

Я прокинулася від якогось тривожного сну, відчуваючи, як серце прискорено б'ється. Що снилось — я не пам'ятала, проте відчуття неспокою залишилося. Навколо була суцільна темрява, мов чорнильна ніч, що огортала мене своїм холодним покривалом. Перевернувшись на інший бік, я силкувалася знову задрімати, шукаючи втіхи в теплих обіймах ковдри... Проте раптово ввімкнулося яскраве світло, яке безжально й остаточно вирвало мене з обіймів Морфея. От же ж дідько!

Я вилізла з-під ковдри, сонна й злегка роздратована, та відразу скулилася, відчуваючи, як холодний повітряний потік обіймає тіло. Зранку в нашій кімнаті завше було прохолодно — це, либонь, було пов'язано з системою кондиціонування. Важко зітхнувши, я взяла рушник і попрямувала до дверей. Але на порозі раптом згадала про щось важливе й обернулася... Бетті спала, сховавшись із головою під ковдру, і тому світло їй зовсім не заважало. А от Ебби на місці вже не було.

Знову тяжко зітхнувши, я попленталася до ліжка новенької. Стягнула з неї ковдру, проте вона навіть не ворухнулася. Її волосся розсипалося по подушці, мов золоті нитки, а дихання було рівним і спокійним.

— Овва! Веселий буде день, — пробурмотіла я собі під ніс.

Я легенько штовхнула Бетті, але вона не прокинулася. Потрясла її сильніше — знову нічого. Почала трясти її щосили, проте білявка все одно не прокидалася. В цей момент до кімнати зайшла  Ебба, вже повністю зібрана. Її очі світилися енергією й життєрадісністю.

— Що ти робиш? Чому не йдеш умиватися? — спитала вона, трохи здивовано, з легким докором у голосі. Її вчорашньої образи ніби й не було. Вона знову мила й весела... Гм.

— Не можу розбудити новеньку, — спантеличено відказала я, відчуваючи, як тривога, наче хижий звір, повільно підкрадається до мене.

— Вона дихає? — переляк у голосі малої був не підробленим, а очі широко розкрилися від остраху.

— Ще і як! Ось лишень прокидатися не хоче, — я вкотре штовхнула Бетті, однак вона продовжувала спати, мов зачарована.

Ебба теж підійшла та потрясла нашу нову сусідку, намагаючись розбудити її... Але все було марно.

— Ми запізнимося через неї… — скиглила мала тремтячим од розпачу голосом.

— Ти — ні, — чітко й впевнено спростувала я, швидко опанувавши себе, щоб ненароком не виказати власне хвилювання. — Якщо поквапишся — встигнеш.

Не вистачало ще, щоб Ебба спізнилася!

— А ти? — пробелькотіла вона, з явним сумнівом у голосом. У її очах дедалі ясніше читалося занепокоєння.

— Я розбуджу «Приспану Красуню», а потім щось придумаю, — впевнено проказала я, відчуваючи, як адреналін починає пульсувати в жилах, додаючи мені рішучості.

— Але ж «міс Піґґі»...

— «Міс Піґґі» нічого не помітить, повір мені! Залиш це на мене та йди вже! — я старалася звучати переконливо, хоча всередині наростало хвилювання.

Ебба зам'ялася, її очі неспокійно сновигали, проте, трохи подумавши, вона кивнула головою й рушила до дверей.

Вже на порозі вона обернулася через плече та нерішуче запитала:

— Ти справді впораєшся?

Я звела брову й, силкуючись виглядати впевненою, зухвало буркнула:

— А ти сумніваєшся в мені?

— Ні, — щиро всміхнулася моя маленька подруга, її обличчя миттю розцвіло від полегшення. Я підморгнула їй, і вона пішла, залишивши мене наодинці з моїм завданням.

Кілька секунд я задумливо дивилась на мирно сплячу Бетті. Її риси обличчя здавалися такими ніжними та безтурботними, мов у янгола, що спочиває на хмаринці. Я почала сумніватися у своїх діях, відчуваючи, як сумління стискає серце. Може взагалі не треба її турбувати? Може покарання не розповсюджується на неї? Може у всіх новеньких є якісь привілеї? Хоча, либонь, Бетті б попередила мені вчора про це. Чи ні?

— Ну, що ж мені з тобою робити, красуне? — вимовила я вголос, впираючи руки в боки. — Потрапити до Карцеру в першу ж годину офіційно першого дня в Колонії — такого навіть я б не зуміла! Бетті, ти однозначно поб'єш усі рекорди! — іронічно писнула я.

Аж ось блиснула чудова ідея, і я стрімголов попрямувала до Душової. Набравши холодної води в металеве горнятко, що було залишені там про всяк випадок, повернулась до кімнати та миттєво вилила воду на обличчя білявки. Вона підскочила, наче ошпарена окропом, і, нічого не розуміючи, злякано витріщила на мене ошелешені очі.

— Ти що — пришелепкувата?! [1] — заволала Бетті, вистрибуючи з ліжка. — Я ж наскрізь промокла! Навіщо ти це зробила?

— Ти проспала! — гнівно відповіла я, відчуваючи, що адреналін продовжує пульсувати у венах. — І ми обидві запізнилися на Тренування! Бо я не могла тебе розбудити!

— Що?! — Бетті вибалушеними очима дивилась на мене. — Я проспала? Ми запізнилися? — Її очі заметушились, мов метелики, що шукають вихід. — Я не хочу до Карцеру! — верескнула вона надто голосно.

— Знаєш, у мене теж не має палкого бажання потрапити туди. Принаймні сьогодні, — мовила я, силкуючись зберегти рівновагу, хоча всередині все кипіло.

— Вибач, — новенька затовклася по кімнаті, її рухи були хаотичними, мов у стуманілої. — Я не... — вона не доказала запикнувшись. — О, ні! Що скаже Ред? — схопилася за голову. Її обличчя було сповнене відчаю, мов у дитини, що втратила улюблену іграшку.

— А до чого тут Ред? — здивувалась я, не розуміючи, чому вона знову думає про нього.

 Бетті не відповіла на запитання, враз змінивши тему:

— Ми можемо це якось виправити? Взагалі це можна якось виправити?

Якщо чесно, цієї миті мені стало її дуже шкода... Відчай, що читався у її погляді, пронизував мене, мов сирий, холодний вітер, і я не втрималась:

— У мене є божевільна ідея! Але ти маєш підіграти, добре? — хитро посміхнулася я, бо план її порятунку вже майже сформувався в голові.

Бетті, дивлячись на мене жалібними очима, обережно кивнула.

— Все, що завгодно, аби не до Карцеру! — і її очі, які ще мить тому були сповнені відчаю, тепер світилися надією, мов вогні на суходолі посеред великого океану.

Я відчула, нову хвилю адреналіну й, зібравши думки до купи, почала викладати свій план:

— Добре, тоді слухай уважно...

***

Уже за кілька хвилин ми рушили коридором до сходів. Я спиралася на Бетті, яка вже переодягнулася у тренувальний костюм. Вона допомагала мені йти, підтримуючи за плечі. Мої коліна та лоб були в крові. І я все ще була в піжамі, яка тепер виглядала жалюгідно на фоні поранень.

— Ти все зрозуміла? — твердим тоном запитала я, силкуючись не панікувати, проте відчувала, як по моїх боках тече піт.

Білявка нервово кивнула, кидаючи на мене переляканий погляд.

– Тоді кричи! — я стиснула її руку — хотілось надати їй хоч трохи впевненості.

— Допоможіть! — голосно зойкнула Бетті, голос відбився в порожньому коридорі від стін, мов відлуння в печері. — Допоможіть! — ще голосніше закричала вона. Тоді вона знову глипнула на мені наполоханий погляд і тихо спитала: — Тобі боляче? Якби знала, що ти у такий спосіб збираєшся мене рятувати... то краще б я потрапила до Карцеру.

— Не мели дурниць! — сухо буркнула я. Не хотілось зараз проявляти зайвих емоцій, хоча всередині вже лютувало торнадо з них. — Карцер, як ти кажеш, — це кріндж! Тому ну ж бо — кричи!

— Не кріндж, а крінж, — усміхнулася новенька, а затим щосили загорланила: — Допоможіть! — цього разу її голос дриґотів од відчаю, мов крик пораненого звіра, а очі лисніли від сліз, та вона продовжувала кричати, вкладаючи в кожне слово всю силу й рішучість.

Десь з четвертого разу хтось нарешті почув її, бо з боку сходів почулися глухі кроки. Явно не дуже поспішаючи, у прорізі дверей у кінці коридору, показалася Охоронниця — висока білявка років тридцяти з коротко стриженим волоссям і квадратною щелепою, що надавала її обличчю суворого вигляду.

— Хто тут репетував? — гунявим голосом запитала вона. Її очі, мов дві крижані друзки, спершу простромили Бетті, шукаючи причину шуму, проте коли жінка побачила мене, всю у крові, її обличчя змінилося. — Що трапилося? — настрашеним голосом спромоглася спитати вона, ковзнувши по нас обох розгубленим поглядом. Затим стрімко підбігла ближче й допомагала новенькій утримати мене.

О! Бетті грала майстерно — її голос зривався, коли вона почала голосити, мов актриса на сцені:

— Я почула гуркіт... Зайшла у душову... а там... вона... Стільки крові... Стільки крові...

Вирішивши підіграти Бетті, я знесилено видихнула, закочуючи очі та ще більше нависаючи на них, ніби знепритомніла:

— Йой, здається, мене нудить...

Повітря в коридорі було важким, насичене запахом засобів для дезінфекції, що змішувалися з металевим присмаком крові, тож мене справді занудило... Либонь, моє обличчя побіліло, бо Бетті несподівано закричала:

— Що з нею?! Чи можливо, що це той страшний вірус? А якщо ми заразимося? — поки вона продовжувала свій лемент, її обличчя кривилося від страху, як у дитини, що загубилася в незнайомому місці. — Я боюся... Може до неї й торкатися не можна... Ой, леле...

Од цих слів у Охоронниці аж жовна під вилицями заграли, а по обличчю промайнула тінь жаху. Руки, що тримали мене, на мить затремтіли, проте вона швидко приборкала себе.

— Треба доставити цю дівчину до Лазарету... як найшвидше, — прогугнявила Доросла тремтливим голосом. — Але поки покладемо її тут...

Не чекаючи згоди Бетті, Охоронниця обережно, але рішуче опустила мене на підлогу. Я йойкнула й застогнала.

— Я покличу на допомогу! — вона швидко підвелася — Залишайся з нею! Я скоро повернуся! —  її рухи були різкими, трохи панічними.

Щойно Доросла зникла з поля зору, і її кроки почулися десь на сходах, я з полегшенням зітхнула й усміхнувшись пошепки мовила:

— Чудово граєш, Бетті. Навіть я повірила... Ти, либонь, тренувалася на дозвіллі?

Куточки губ білявка злегка піднялися, проте очі залишалися напруженими. Дивлячись на мене згори вниз, вона трішки хрипким голосом вимовила:

— Ти теж чудово справляєшся... Але ти б себе зараз бачила... — вона тяжко зітхнула. — Мені й грати не доводиться... Тобі дуже боляче?

— Не хвилюйся! Оклигаю! Бувало й гірше. А оце — ну таке... через два дні загоїться, — криво посміхнулася я, киваючи головою на свої коліна. Кров на них вже почала засихати, залишаючи липкий слід, мов смола на дереві. Потім знову ззирнувшись з Бетті поглядами, я наполегливо мовила: — Ти головне, «міс Піґґі» переконай, що шокована всім цим… Зойкай про те, що вважала, що в нас гідна Колонія, а тут таке… Репетуй голосніше, добре? Вона дуже боїться галасу й паніки.

Тоді новенька насторожилася й тремтячим голосом спитала:

— А якщо вона не повірить?

— Повірить. Нікуди вона не дінеться, — запевнила я. — Тобі точно повірить. «Міс Піґґі» радше за все не зможе повірити у те, що ми з тобою заразом. А в брехню від тебе — повірить, — я видала трохи нервовий смішок.

На сходах почулися віддалені кроки, і ми обидві напружено замовкли. Звуки наближалися, відлунюючи в порожньому приміщенні.

— Нікому не зізнавайся. Навіть братові... — прошепотіла я, стискаючи руку білявки.

Вона ледь помітно кивнула, хоча її погляд був трохи розгубленим.

— Ба більше, Реду, — встигла ледве чутно додати я, а затим у прорізі дверей з'явилися дві медикині з ношами, а за ними крокувала перевальцем «міс Піґґі». Охоронниці, яка пішла за допомогою, з ними не було. Хе-хе, той не дивно!

Всі Дорослі, зокрема й Начальниця Колонії, були одягнені в кумедні протичумні костюми: комбінезони з капюшоном, на обличчях — протипилові респіратори та щільно прилеглі окуляри-консерви. На руках — гумові рукавички, на ногах — гумові чоботи. У такому вигляді вони були схожі на прибульців з іншої планети.

Ого! Та вони озброїлися в повному обсязі. Ще б дезінфектори з собою притягнули.

Я подумки іронічно закотила очі.

На одному з занять з безпеки нам розповідали, що протичумні костюми, що повністю закривають тіло, захищають від контакту зі шкідливими речовинами й мікроорганізмами. Вони також оснащені системами фільтрації для захисту дихальних шляхів. Ці костюми значно знижують ризик зараження та забезпечують ізоляцію медичного персоналу від потенційно небезпечних середовищ. Проте зараз, коли я знала, що реальної небезпеки немає, все це виглядало просто сміховинно.

Начальниця Колонії Оверсі спочатку уважно подивилася на мене прищуреними очима, мов хижак, що оцінює здобич, потім — на Бетті.

— Отже, що тут сталося? — голос був рівним, ніби гладь озера перед бурею.

Спокійний тон. Занадто спокійний. Це погано.

Звісно, це змусило мене насторожитися.

Бетті дивно закліпала віями, на її обличчі був неабиякий переляк, і навіть я не зрозуміла: грає вона чи ні... ЇЇ очі блищали, мов у загнаного звіра, а губи тремтіли, ніби вона зараз заплаче. Проте після тяжкого зітхання новенька настрахано затарахкотіла:

— Я збиралася на Тренування. Вийшла в коридор і почула у душовій гуркіт... ніби щось велике впало... Увійшла, а там вона... на підлозі... Всюди кров... Я допомогла їй підвестися... —  вона затнулась, очі наповнилися слізьми, що вилискували, мов росинки на сонці.

«Міс Піґґі» пильно дивилася на неї крізь протичумні окуляри, її погляд залишався непроникним.

— А чи можливо... що це той вірус… од якого всі гинуть? — голос Бетті стишився, з очей бризнули сльози.

Обличчя Дорослої відразу змінилося, від моєї уваги навіть не сховався спалах остраху в очах. Однак вже за мить вона, впоравшись зі своїми емоціями, поплескала білявку по спині, стараючись заспокоїти:

— Ну-ну, бідолашна дівчинко. Ти ж така сильна. От бачиш, їй допомогла, — «міс Піґґі» зневажливо кивнула на мене, — не кинула, хоча інші б... — огида прозирала в кожному її слові, а особливо — в погляді.

Прибравши руку від спини Бетті й пильно дивлячись на мене, вона холодно мовила:

— Я вже не знаю, чого від тебе чекати.

Я мовчки дивилась на неї напівприкритими очима. Звісно, всередині все вирувало, серце гупало, мов барабан, та завдяки тривалій звичці обличчя було беземоційним.

— Тебе оглянуть у Лазареті... А тоді... — «міс Піґґі» урвалася й насторожено глипнула на Бетті, що схлипувала. — Якщо це не вірус... — вона здригнулась, бо Бетті голосно зойкнула. — 30-15, ми потримаємо тебе пару днів у Карц... Карантині. А там подивимось, що з тобою робити.

Минуло кілька гнітючих хвилин, поки Начальниця Колонії про щось пошепки домовлялась з медикинями. За цей час у голові промайнуло мільйон думок, проте я зупинилася на тому, що пару днів у запасі точно буде, щоб перепочити перед бурею.

Мене підняли й поклали на ноші. Бетті продовжувала плакати, і я знову подумки відмітила, що вона грає неперевершено.

Коли раптом «міс Піґґі» оголосила таким жасним тоном, що навіть я здригнулася:

— 91-81, ти теж рушай із нами!

Бетті з переляку припинила плакати та невпевнено кивнула, нажахано дивлячись на Дорослу.

— Не лякайся! Тебе у Лазареті лише оглянуть! Якщо з тобою все добре... — Начальниця Колонії дозволила собі зробити одну зі своїх улюблених павз, — можеш одразу переодягнутися в шкільну форму та йти на сніданок. — Затим більш м'яким тоном вона додала: — Твоя добра справа не пройде даремно. Я запам'ятаю, як ти допомогла нужденній! — і «міс Піґґі» знаком показала всім прямувати до виходу.

Я насторожено подивилася на Бетті, мовляв, все нормально? Вона одними губами сказала мені «Дякую», тоді я ледь помітно, лише куточками губ, усміхнулася їй, безперечно, відчуваючи полегшення.

______________________________________________________________________________________________________________________________________________

[1] пришелепкуватий — дурнуватий, придуркуватий, пришиблений, тобто людина з деякою розумовою обмеженістю, недалекоглядна або дивна. Це вульгарний синонім до слів «пришелепуватий» та «придуркуватий», що вживається для опису розумової тупості чи обмеженості.