Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Олеся
Забравши з сушарки свої речі, Олеся навшпиньках, босоніж прокралася крізь безмовну вітальню назад у спальню, де провела майже безсонну ніч. Було вже восьма ранку, але судячи зі звуку води, що лилася за стіною, Захар теж уже встав і тепер приймав душ.
Скривившись від тупого, пульсуючого головного болю, Олеся натягла на себе джинси й светр, який був на ній три дні тому, коли вона їхала до спонсора. Здавалося, ніби з того ранку минула ціла вічність, бо то був ранок останнього в її житті нормального дня. Відтоді навколишній світ ніби перевернувся. Все стало догори дриґом. Так, її захопив у заручниці втікач із тюрми, убивця. Будь-яка інша порядна двадцятисемирічна жінка зненавиділа б злочинця. Будь-яка інша жінка з гідністю зробила б усе, щоб утекти, зірвати плани Захара Рубіжного і видати його поліції. Злочинець має сидіти у в’язниці! Але для цього треба бути чесною і порядною.
Схоже, з огидою подумала Олеся, до таких вона не належала. Замість того щоб дослухатись голосу розуму, вона дозволила Рубіжному пестити й цілувати себе. Ба більше — отримувала від цього чимале задоволення. І якщо ввечері вона ще могла займатися самообманом і переконувати себе, що просто втішає нещасного чоловіка, то сьогодні, у безжальному світлі дня, усе виглядало зовсім інакше. Якби Захар Рубіжний був старим і потворним, вона навряд чи кинулася б йому на шию і намагалася заспокоїти його поцілунками. Так само навряд чи вона стала б так гаряче переконувати себе в його невинуватості.
Тепер істина постала перед нею у всій своїй огиді: її абсолютно не приваблювали хороші, порядні чоловіки, такі, як Віктор Савицький. На відміну від Захара Рубіжного, який зачарував її з тієї самої хвилини, як вона вперше побачила його на засніженій парковці. Неприглядна правда полягала в тому, що вчора ввечері вона більше за все на світі хотіла належати йому, і Захар це чудово зрозумів. Подібне до подібного, і він одразу безпомилково впізнав у ній свою. Саме тому він так розлютився, коли вона відштовхнула його, — він просто зневажав її за боягузтво. З чорної кішки біла не вийде.
Повільно піднявши голову, Олеся уважно подивилася на своє відображення у дзеркалі, відчуваючи, як із кожною секундою в ній наростає внутрішня сила. Поки що вона ще не вчинила нічого непоправного. Поки.
А отже, перш ніж вона зробить щось таке, про що потім каратиметься все життя, їй треба тікати звідси. І якнайшвидше! Втікати! Куди завгодно, хоч до біса на роги, але негайно! Сьогодні! Їй необхідно втекти саме сьогодні, перш ніж її слабка воля і хитка мораль остаточно розсиплються під натиском диявольської привабливості цього злочинця.
Поки Олеся стояла, вдивляючись у засніжені околиці й намагаючись подумки пройти той шлях, яким вони сюди приїхали, у повітрі знову закружляли сніжинки — провісники нового снігопаду. Дівчина невдоволено скривилась — за останні два дні вона побачила стільки снігу, що, мабуть, до кінця життя більше не захоче його бачити.
Відірвавшись від вікна, дівчина попрямувала до великої вбудованої шафи, розраховуючи там щось «позичити». Нетривалі пошуки швидко увінчалися успіхом — вона знайшла два утеплені лижні комбінезони однакової розцвітки: яскраво-сині з білими вставками. На її щастя, один був маленького розміру, і, приклавши його до себе, Олеся зрозуміла, що він сяде якраз. За кілька хвилин її чекав новий приємний сюрприз — у одному з ящиків лежало кілька комплектів теплої вовняної білизни.
У цей момент усі її думки були спрямовані на те, щоб обманути Захара, приспати його пильність і здобути достатню фору, якщо доведеться йти пішки. З тих самих міркувань вона вирішила поки що не надягати комбінезон. На даному етапі найважливішим було переконати Захара, що вона просто хоче трохи подихати свіжим повітрям і не збирається тікати.
З цими думками Олеся ще раз перерила свою сумочку і натрапила на майже порожній пробник улюблених парфумів. Вдихнула аромат на повні груди — він на мить вирвав її з полону, повернув у мирне минуле. Натягнувши на обличчя маску ввічливої, безликої приязності, вона відчинила двері й вийшла до вітальні.
Затримавшись біля барної стійки, вона кілька разів натиснула на пробник, намагаючись вичавити останню тягучу краплю парфуму. Розтерла по руках. Від хрусткої свіжості й весняного запаху акацій паморочилося в голові. І… дім. Він так близько.
Господи, допоможи мені!
Олеся викинула порожній пробник у смітник.
Захар, проходячи повз, завмерши, повернувся до неї. Кілька разів уважно вдихнув повітря поруч, мов пес. Схопив її зап’ясток. Підніс до носа. Його гаряче дихання обпалило тонку шкіру.
Зустрівшись поглядами, він розтиснув пальці, відпускаючи її руку. Так нічого і не сказавши.
Олеся пройшла до кавомашини, щоб зробити собі каву. Наче згадавши про молоко, попрямувала до холодильника.
Учора в шафці поруч із холодильником вона помітила купу різних ключів і тепер хотіла роздивитися їх уважніше. Відчинивши холодильник правою рукою, лівою Олеся обережно висунула шухляду й почала намацувати її вміст.
Ключі валялися без ладу поміж кухонного начиння. Насилу вдалося підчепити два — довгі нігті заважали, та й руки тремтіли немилосердно. Третій уже був майже в руках, коли, злякано озирнувшись на звук кроків, вона побачила, що Захар стоїть просто за її спиною. Олеся штовхнула шухляду. Два ключі палили долоню, і її наступні слова прозвучали надто різко й безглуздо:
— Тобі що потрібно?
— Щось їстівне, а що таке?
— Та нічого, просто запитала, — прошепотіла Олеся, схопила молоко й знову зосередилася на приготуванні кави.
Захар проводив її пильним поглядом.
***
Захар
Тепер він уже визнав той факт, що його магнітом тягне до Олесі. Постійно ловив себе на тому, що стежить за нею. Чужа жінка захоплює і злить водночас.
На біса вона мені здалася?!
Скількох таких зустрічав, та й красунь завжди вистачало, але ні на одну так не вело. Та коли вона своїми великими сіро-блакитними очима з тієї чорної щілини дивиться — нутро вивертає. Голосом своїм сексуальним жили натягує…
***
Олеся
Тим часом, допивши напій, Олеся підійшла до Захара, підвівши покірні очі:
— Ти казав, — почала Олеся, намагаючись надати словам жартівливого відтінку, — що я можу вільно пересуватися будинком, і я подумала, що це стосується і прилеглої території. Я хотіла б вийти прогулятися.
Помітивши, що слова протесту вже готові зірватися з його губ, вона поспішила випередити:
— Якщо я ще хоч трохи посиджу в чотирьох стінах, у мене почнеться клаустрофобія. Мені просто життєво необхідний ковток свіжого повітря.
— Там занадто холодно.
На це Олеся вирішила змінити тактику й звернутися до його логіки:
— Ти ж сам казав, що якщо я спробую тікати, то замерзну. Я просто хочу трохи побути надворі, оглянути територію і… — Олеся на мить зам’ялася, але зненацька її осяяло, і вона продовжила, намагаючись надати голосу бодай подобу дитячого запалу:
— ...Я хочу зліпити сніговика! Будь ласка, не відмовляй мені в цьому! — тепер вона відверто благала. — Я не бачила такої кількості снігу з тих пір, як маленькою дівчинкою їздила з батьками у відпустку.
Схоже, її удавана захопленість не справила на Захара потрібного враження. Бо коли він заговорив, у його голосі не було ані натяку на дружелюбність.
— Роби що хочеш, але лишайся в полі зору. Так, щоб я міг бачити тебе з вікна.
— Слухаюсь, пане комендант! — огризнулася Олеся. Звісно, не варто було зайве дратувати його, але це самодурство вже добряче діяло їй на нерви. — Може, ви мені хоч інколи дозволите відходити вбік — збирати гіллячки та всякий інший дріб’язок, який мені може знадобитися?
Замість відповіді Захар лише зарозуміло підняв брови й мовчки витріщився на неї, наче на дивокувату тварину. Але потім йому це набридло, і він просто по-хамськи повернувся до неї спиною та попрямував назад на кухню.
