Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Захар.
Сон тягнувся в’язко. У тілі — приємна важкість, у голові — порожнеча.
Щось м’яке торкнулося щоки. Щось ніжне, приємне. Тепло, солодкий, жіночий запах.
Може, груди? Чорт, ну так, груди… Наталі?
Було б непогано. У неї груди — як персики. Не груди — ласощі.
У напівсні рука намацала щось пружне, округле.
Сідниці. Без сумнівів.
Оце так соковита дівчинка… — подумав і притягнув її ще ближче.
Вона сама знайшла його губи, і на мить він занурився в безодню бажання.
Та коли гостя потягнулася своїми ручками в його білизну, в голові щось клацнуло від відчуття неправильності моменту.
Якого біса?! Де я?
Він згадав, що жодної дівчини з ним бути не мало!
Сон злетів, мов зірваний шолом.
Молочна ніжна шкіра на білих простирадлах. Тонкі пальчики ковзають по його торсу. Поцілунок у плече, обличчя не видно — тільки світлу маленьку голову.
Він рвонувся, перевернув гостю й придавив її обличчям до матраца.
— Ти хто, бляха, така?! — він лютував, його ледь не використали!
Золотисте волосся метнулося по простирадлах, відкриваючи йому миле личко доньки полковника.
Вона дивилася на нього з викликом і тріумфом водночас.
І усміхалася. Широко. По-голлівудськи.
Він побачив — і в нього всередині все похололо.
— От же ж паскудство! — не стримався Захар.
Тепер він точно вляпався.
Якщо полковник дізнається… ба навіть не «якщо», а коли дізнається — йому кінець, не відкрутиться.
— Ти що, з глузду з’їхала?! Що, біса, витворяєш?! — загорлав він на дівчину. Вона здригнулася, але погляду не відвела.
Сіла на ліжку, зовсім не збентежена, волосся — безладним вихором, прикрилася лише простирадлом, але очі блищать шалено, майже божевільно.
— Заміж за тебе хочу! — тим самим тоном відповіла гостя.
— Що-о?! — він не повірив своїм вухам.
— Заміж, — повторила з викликом.
— Яке, до біса, заміж?! — вибухнув він. — Ти мені взагалі не впала! Навіть не сподівайся! Я не збираюсь із тобою зв’язуватись, ясно?! — рикнув, підвівся і загорнувся в простирадло.
Отримавши такий відкоша, дівчина стиснула губи від образи.
У очах заблистіли сльози злості.
— Дивись, щоб сам не пошкодував про своє рішення і про ті злі слова, що мені наговорив тут! — прошипіла вона.
— Не тужся так — а то пупок лусне, — їдко прокоментував Захар її репліку.
Він зло мотнув головою, підняв із підлоги сукню й жбурнув її Юлі.
— Одягайся. Швидко. І зникла звідси. Інакше так і побіжиш — у чому мати народила! Навіть не сумнівайся!
Дівчина завмерла, але, побачивши, що він справді готовий її виставити, схопилася, нашвидку натягла сукню й, фиркнувши, вилетіла з кімнати, голосно грюкнувши дверима.
Захар видихнув і провів долонею по обличчю.
— Охрініти просто… Малолітка з перегрівом.
Він пройшовся кімнатою, досі не вірячи, що це взагалі сталося.
— Яка ж нахабна, чорт би її забрав. Знайшла, з ким ігри влаштовувати… Донька полковника, мать її. — Він криво всміхнувся.
Остаточно розлютившись, вирішив покинути це гниле місце негайно.
Вдягався на автоматі — штани, сорочка, пальто. Плече сіпнулося від злості, коли застібав блискавку.
За хвилину уже виходив із бунгало, грюкнувши дверима так, що в коридорі здригнулися шибки.
Через п’ять хвилин двигун його машини загудів біля воріт.
Його розпирало вліпити ляпаса тій дурепі — сам не знав, як стримався.
Лише вже на трасі, коли світло фар розтинало порожню дорогу, дозволив собі нарешті вигорлати:
— Оце ж влип, чорт забирай!..
Ударив по керму. Машину повело, але він вирівняв, учепившись так, що аж побіліли кісточки пальців.
— Чудово, Сенсе, — буркнув собі під ніс. — Тільки тебе бракувало в місцевій хроніці: «Майор спецпідрозділу в ліжку з донькою полковника». Ну що за блядство!
Він хмикнув, але в цьому звуці не було й крихти сміху.
Ось тобі й причина запрошення. Як вправно все розставили.
Ляльководи кляті.
Чим більше прокручував у голові цей вечір, тим виразніше розумів — дівчинка не просто збісилася від нудьги.
Ні, усе виглядало надто продумано.
І тут у пам’яті спливло, як кілька годин тому він говорив Матвію біля альтанки:
— «Пізно, здається, я вже на мінному полі.»
— «Дивись під ноги, Сенсе, — відповів тоді Матвій. — У цієї принцеси розтяжки не гірші за твої.»
Захар криво всміхнувся, але в грудях лише сильніше стислося.
От уже справді — не жарти.
І якщо ця “міна” спрацює — рознесе не лише його, а й усе, що він будував до бісової матері.
Він додав газу.
У голові шуміло — злість змішалася із передчуттям біди.
Чим швидше поїде — тим менше шансів, що цей жах його дожене.
Хоча всередині він уже знав — дожене.
За грудиною гуде реактор.
Якщо я ще не здох — то повоюємо.
