Раді Вас бачити!

Олеся

На щастя, «звір» був припаркований за будинком і залишався поза полем зору Захара. Однак усі спроби Олесі завести машину закінчувалися невдачею. З того дня, коли вона отримала свій перший і єдиний «урок з угону», минуло вже понад п’ятнадцять років, і чи то за цей час системи запалювання суттєво змінилися, чи то вона була не надто старанною ученицею, бо гадки не мала, що робити з тією купою дротів, яку витягла з-під панелі приладів.

Нахилившись, Олеся підняла із землі оберемок хвойних гілок і швидко попрямувала до рогу будинку, згинаючись під поривами зустрічного вітру. Її безперервно било дрібним тремтінням, але причиною був не лише холод. Усі ті п’ятнадцять хвилин, які вона провела надворі, Захар, нерухомий і безпристрасний, як сфінкс, стежив за нею, стоячи біля панорамного вікна вітальні. Під приводом збору необхідного «реквізиту» Олеся могла час від часу зникати з його поля зору, але боялася надто довго не з’являтися – це могло викликати зовсім зайві підозри. Вона вже встигла зробити три заходи до «звіра», кожного разу дозволяючи собі зникати трохи довше, ніж попереднього. Тягаючи нікому не потрібний хмиз, Олеся з усіх сил намагалася переконати Захара, що справді впала в дитинство і всерйоз збирається ліпити сніговика в цей божевільний мороз. Вона розраховувала, що така очевидна демонстрація ідіотизму остаточно приспить його пильність, і він перестане стежити біля вікна, немов кам’яний вартовий. Але її сподіванням не судилося справдитися.

Натягнувши тонку в’язану лижну шапочку, «позичену» зі шафи в передпокої, на закоцюблі вуха, Олеся почала скочувати нижню кулю сніговика, напружено міркуючи, що ж їй робити далі. Вона не змогла завести «Santa Fe», отже варіант утечі на цьому авто відпадав, але щоб наважитися бігти пішки в таку люту погоду, треба бути самогубцею. Навіть якщо їй неймовірно пощастить і вона якимось дивом не заблукає, то все одно змерзне задовго до того, як дістанеться до основної дороги. Не кажучи вже про те, що ця «основна дорога» була настільки «жвавою», що їй радше світила смерть від переохолодження, ніж випадкова попутка. Дорогою сюди вони за понад дві години не зустріли жодної машини. Імовірність того, що їй пощастить знайти схованку, де він тримає ключі від «звіря», взагалі дорівнювала нулю.

— Але ж мусить бути хоч якийсь вихід! — уголос підбадьорювала себе Олеся, підштовхуючи громіздку снігову кулю до звалених у купу соснових гілок.

За будинком, там, де був припаркований «звір», розташовувався гараж. Захар казав їй, що його використовують як склад, а тому машину туди поставити не можна. Можливо, він брехав? Або просто не знав напевно? Принаймні один із ключів, які їй вдалося поцупити на кухні, за всіма ознаками мав підійти до величезного навісного замка на гаражі.

Встановивши величезну снігову кулю, Олеся розкидала довкола гілки й, удаючи напружений творчий процес, почала критично оглядати «витвір», водночас жодної миті не забуваючи стежити за вікнами вітальні. Ситуація не змінювалася – Захар стояв на тому самому місці, нерухомий і безпристрасний.

І все ж потрібно було хоча б спробувати пробратися в зачинений гараж.

***

Занімілими руками Олеся спробувала просунути в важкий замок перший ключ. Ніякого результату. У неї залишався ще один, останній шанс. Другий ключ легко зайшов у замкову щілину і… о диво! Величезний замок миттю розпався на дві частини. Оглянувшись на двері чорного ходу й переконавшись, що в її наглядача не виникло випадкового бажання прогулятися, Олеся переступила через кучугури й зайшла в гараж, щільно прикривши за собою двері.

Наштовхнувшись у темряві на якийсь незрозумілий агрегат з велетенськими колесами й спіткнувшись об лопату, вона нарешті намацала на стіні вимикач. Під стелею спалахнуло одразу кілька потужних прожекторів, на мить засліпивши її. Та невдовзі Олеся вже змогла розрізнити обриси довколишніх предметів, і серце в неї закалатало частіше від радісного передчуття. Уся її увага була прикута до величезного трактора з якимось хитромудрим пристроєм, призначеним, судячи з усього, саме для подолання снігових заметів. На кілька секунд Олеся дозволила собі помріяти, як зручно було б пробиратися незнайомими, засипаними снігом гірськими дорогами за кермом цієї гігантської машини. Але вона враз відкинула цю думку як цілком безглузду. Навіть якщо в неї вистачить сміливості сісти за кермо цього монстра, гуркіт дизеля напевно переполошить усе живе в радіусі кількох кілометрів, не кажучи вже про Рубіжного, який перебував зовсім поруч. Та й рухається ця махина, звісно, настільки повільно, що Захар наздожене її, не докладаючи особливих зусиль.

Починаючи впадати у відчай, Олеся майже з чистої цікавості припідняла край брезентового пологу… і не повірила власним очам.

Її приголомшеному погляду постало чорне позашляхове авто.

Затерплими руками Олеся встромила ключ у замок запалювання. Мотор завівся! Ледве стримуючи тріумф, дівчина вибігла з гаража, дбайливо прикривши за собою бічні двері. Навіть погода, яка ще кілька хвилин тому здавалася їй нездоланною перешкодою, тепер перетворилася лише на прикру заваду. Адже вже за якихось півгодини, а може, й раніше, вона буде в дорозі до свободи. Залишалося тільки переодягтися в комбінезон і якнайнепомітніше вислизнути з будинку. Вчасно збагнувши, що тепер, коли все нарешті почало складатися для неї якнайкраще, не варто зайвий раз ризикувати, Олеся зібрала ще кілька гілок і поклала їх поруч зі сніговиком. Захар усе ще стояв на своєму посту, і Олеся, перш ніж зайти до будинку, трохи затрималася, обмірковуючи, що саме їй ще треба зробити, аби цього разу напевно уникнути зриву. У першу чергу необхідно змінити мокрі рукавиці й надягти комбінезон. Час переходити до рішучих дій. І цього разу ні сніг, ні озброєний злочинець не зможуть її зупинити.

***

Стоячи біля вікна, Захар спостерігав, як його норовлива полонянка натягнула на вуха в’язану шапочку й зникла за рогом будинку. Гнів і образа безслідно розтанули. Можливо, тому що він чекав сьогодні дзвінка від Матвія. До того ж неможливо було без усмішки дивитися на Лисичку «за роботою». Коли снігова куля достатньо підросла, Олеся розвернулася й продовжила котити її, впираючись у неї спиною й сильно відштовхуючись ногами. Захар насилу поборов спокусу вийти й запропонувати свої послуги, вчасно збагнувши, що нічим, окрім різкої відсічі, його благі наміри не завершаться. До того ж це позбавило б його задоволення просто спостерігати за нею. До сьогоднішнього дня він і гадки не мав, що можна отримувати таке задоволення, просто дивлячись на жінку, яка ліпить сніговика. Щоправда, до сьогоднішнього дня йому ніколи й не траплялася доросла жінка, яка раптом вирішила б упасти до настільки безхитрісного й абсолютно непрактичного заняття.

Двері чорного ходу відчинилися, і до будинку зайшла Олеся.

— Я… Мені треба взяти трохи одягу для сніговика, — променисто всміхаючись, повідомила вона.

— Може, краще зачекати до завтра? — запропонував Захар, і її усмішка одразу згасла.

— Але я… Я якраз дійшла до найцікавішого, — із відчаєм заперечила Олеся. — Невже тобі приносить задоволення позбавляти мене такої радості?

— Тільки не роби з мене чудовисько! — гаркнув Захар, відчуваючи, як ним знову заволодіває лють; страх і недовіра в її очах ранили болючіше за будь-яку зброю.

— Тоді дозволь мені закінчити…

— А я тобі й не забороняю, — роздратовано відказав Захар.

Жваве обличчя Олесі знову засяяло неймовірною усмішкою:

— Дякую!

Перед такою усмішкою чоловікові важко встояти.

— Нема за що, — відповів він і з досадою відзначив у власному голосі ніжну, сюсюкаючу інтонацію. На щастя для нього, у цей момент у кишені завібрував телефон, і, подавши Олесі знак, що дозволяє, Захар обернувся до неї спиною, поринувши в розмову. А дівчина, скориставшись миттю, поки за нею ніхто не стежить, стрімко кинулася нагору.

Виходячи зі спальні, Олеся почула останні слова, які Захар адресував співрозмовнику, але її думки були настільки поглинуті тим, як би їй якнайнепомітніше пронести об’ємний лижний комбінезон, що вона не відразу змогла пов’язати цей дзвінок із криком люті й болю, який вирвався з грудей Захара. Потім пролунав звук розбитого скла — то розлетілася на дрібні шматки кавова чашка, яку він із силою пожбурив об кахельну підлогу кухні.

Перебуваючи в полі зору чоловіка, Олеся з жахом спостерігала, як він із несамовитою люттю жбурляє об підлогу й стіни все, що трапляється під руку, вигукуючи страшні прокльони й люті погрози. Тостер, ударившись об кахель, розвалився на частини. За ним полетів міксер і кавоварка. Після цього Захар одним помахом змів усе, що стояло на стільниці, і на підлозі виросла безформна купа битого скла й порцеляни. Але цей шалений спалах гніву обірвався так само раптово, як і почався. Безсилі руки впали вздовж тіла, він низько схилив голову й заплющив очі.

Скам’яніла від страху Олеся поступово почала приходити до тями. Нізащо у світі вона не наважилася б зараз наблизитися до цього скаженого. Тримаючись якомога ближче до стіни, Олеся повільно попрямувала до вхідних дверей.