Раді Вас бачити!

Гейзел

Світ померк. Навкруги запала мертва тиша, а десятки допитливих, шокованих облич повернулися на нас. Слова Томаса, брудні й отруйні, повисли у повітрі. Я відчула, як Емілі злякано притиснулася до моїх ніг. Я нахилилась та взяла її на руки, вона притиснулася личком до мого плеча. Я не хотіла, щоб вона побачила зневагу в очах людей, яких ми звикли вважати своїми сусідами. Сльози пекли очі. Все скінчено. Він переміг. Він зруйнував наше життя. Тепер нам доведеться поїхати. Джуліан забере Сесілію та Емілі, а я... що буду робити я? Куди я поїду?

І в цьому гнітючому безмовні раптом пролунав спокійний, твердий голос.

— Слухай, хлопче.

З натовпу вийшов тесля Білл. Він став між нами й Томасом, затуляючи нас своєю широкою спиною.

— Ми тут, у Корнуоллі, люди прості, — продовжував він, дивлячись Томасу прямо в очі. — І ми не маємо звички заглядати в чужі спальні.

Томас спробував щось сказати, але Білл не дав йому.

— Ці жінки — хороші сусідки. Гейзел минулого року моїй дружині спину вправляла, коли та зірвала. Два тижні ходити не могла, а після її масажу за три дні на ноги стала. Тож забирайся звідси зі своїм брудом!

Раптом з натовпу пролунав ще один голос, це була місис Пенроуз з пошти:

— І правда! Нічого тут поносити дівчат! Вони щотижня надсилають старій місис Колдуелл кошик з їжею, це так мило! Адже вона живе зовсім сама.

— А Сесілія мого сина вчила, як з нашим старим псом поводитися, коли той почав кусатися! — додав хтось ще.

Люди почали перешіптуватися. Я бачила кілька незадоволених, осудливих облич, але більшість дивилася на Томаса з відвертою неприязню. Хтось крикнув:

— Іди геть!

Хтось інший підхопив:

— Забирайся!

Томас, не очікуючи такого спротиву, розгублено озирнувся, пробурмотів якесь прокляття і, хитаючись, пішов геть, розчиняючись у натовпі.

Я стояла, притискаючи до себе Емілі, і плакала. Але тепер це були сльози не відчаю, а безмежної, шокуючої вдячності. Сесілія міцно стиснула мою руку. І я відчула, що нарешті ми з нею вдома. Не просто в нашому будинку біля моря, а по-справжньому вдома — тут, серед цих людей.

Зі щоденника Сесілії

4 жовтня 1964 року. Корнуолл.

Вже тиждень Гейзел погано себе почуває. Вона дуже бліда й постійно втомлена. Ми обидві знаємо, що це означає, і обидві боїмося в це повірити до кінця.

Ми подзвонили Джуліану і все йому розповіли. Він одразу ж домовився зі своїм старим другом, доктором Майлзом, поважним і, головне, надійним акушером.

Ввечері вони приїхали разом. Доктор Майлз оглянув Гейзел і запевнив, що все йде як треба. Він погодився, за дуже велику винагороду, вести вагітність і прийняти пологи тут, удома, а потім видати всі необхідні документи на моє ім'я.

Але була й тривожна новина. Він сказав, що, судячи зі стану Гейзел і деяких показників, пологи, скоріш за все, будуть трохи передчасними. Він порадив їй більше відпочивати й уникати будь-яких хвилювань.

Уникати хвилювань. Як це можливо у нашому житті, яке саме по собі є одним суцільним хвилюванням?