Раді Вас бачити!

Гейзел

Найважча частина дня позаду. Завжди одна й та сама думка, одне й те саме полегшення, коли я закорковую останній флакончик і відкладаю стерильні інструменти. Тепер залишається тільки це — останній ритуал, межа між моїм обов'язком і її сном.

Мої пальці занурюються у баночку з білим густим кремом. Він холодний, пахне ромашкою і чимось аптечним, і цей запах вже назавжди асоціюватиметься у мене з цією кімнатою. У тьмяному світлі нічника її шкіра здається майже прозорою, мов найтонша порцеляна. Під легкою нічною сорочкою на ній, звісно, немає білизни — так простіше і безпечніше для процедур. Я починаю з того місця, де закінчуються її стегна, і повільно, обережно веду по колу, втираючи крем. Думаю про те, як важливо запобігти подразненню, про крихкість слизової оболонки, про все, чого мене вчили. І брешу сама собі, що думаю тільки про це.

Тиша. Саме вона тут найважча. Вона не заспокоює, а тисне, змушуючи чути кожен звук: шурхіт простирадл, ледь вловимий скрип моїх гумових підошов, тихий зсув її дихання, коли мої пальці проходять надто близько до внутрішньої сторони її стегна. Іноді мені до відчаю хочеться принести сюди радіо. Просто щоб якась безглузда мелодія заповнила цю порожнечу. Музика стала б щитом. Без неї ми надто оголені.

Я майже закінчила. Мій великий палець, ледь ковзнувши, випадково торкається краю м'якої складки шкіри, вологої та гарячої. Вона різко вдихає повітря, і все її тіло на мить напружується під моєю долонею. Я миттєво відсмикую руку, наче обпеклася. Її очі заплющені, але я знаю, що вона не спить. І раптом розумію, що тиша дзвенить не від напруги. Вона дзвенить від питання, яке повисло між нами: чи справді це було випадково?